Зв'язок психології з конфліктологією

Конфліктологія (від лат. — конфлікт, зіткнення) — галузь соціологічних знань, спрямована на дослідження методів аналізу конфліктів з використанням системно-математичних методів, дослідження конфліктів у системі соціально-економічних, соціально-політичних, міжособистісних взаємин та ін. Поняття конфлікту пов'язане в побутовому вживанні із сваркою, бійкою, суперечною сутичкою, лайкою; в концептуальному вживанні — із зіткненням думок чи поглядів опонентів чи суб'єктів — учасників взаємодії; із розбіжністю, розходженням, колізією (колізія від лат. — стикаюсь), зіткненням протилежних цілей, сил, інтересів, прагнень; гострі суперечки й зіткнення погляді в суб'єктів розходження між правовими нормами. У конфліктології користуються поняттям консенсус (від лат. — погодження). Це поняття означає у психологи і конфліктології єдність думок, суджень, взаємну погодженість людей. На досягнення консенсуcу впливає не тільки критерій науковості думки, а й суб'єктивні фактори — тиск громадської думки, засоби масової комунікації, авторитет лідера.

На початку XX ст. швейцарським психологом 3. Клапаредом у науковий побут уведене поняття "юридична психологія", що характеризувало прикладну галузь, яка активно розвивається, та досліджує прояв і використання загальних психологічних механізмів і закономірностей у сфері відносин, регульованих правом.

Як прикладна галузь юридична психологія, природно, повинна мати тісний взаємозв'язок насамперед з фундаментальними психологічними науками — історією, загальною й соціальною психологією та ін. При цьому вони впливають на розвиток юридичної психології через використання її представниками наявної у фундаментальних психологічних дисциплінах методології, категоріального апарата, теоретичних схем, загальних законів і механізмів виникнення, прояву й розвитку психічних явищ. Однак у зв'язку з тим, що юридичній психології властива і своя "внутрішня логіка розвитку", все ж виявлені специфічні закономірності надалі повинні асимілюватися й в узагальнених теоріях або концепціях, які розробляються у фундаментальних психологічних науках.

Для сучасної юридичної психології характерні дуже тісні взаємозв'язки з багатьма суміжними психологічними дисциплінами: диференційною, віковою, педагогічною, медичною, інженерною психологією, психологією праці, управління тощо. Запозичаючи з даних суміжних наук багато вузлових теоретичних положень і методичного інструментарію, юридичні психологи не тільки адаптують їх стосовно до вирішення своїх приватних завдань, але й своїми науковими доробками визначають корекційно-стимулюючий вплив на побудову в зазначених галузях більш глибоких концептуальних схем і моделей.

Відносно ж взаємозв'язків юридичної психології із суміжними науковими дисциплінами, які вивчають умови й аномальні форми індивідуального поводження (зокрема психіатрія та ін.), то вони найтісніші, адже це необхідно самі тісні контакти, щоб, по-перше, вибрати правильні орієнтири професійної компетенції (особливо відносно визначення дієздатності особистості), а по-друге, розвинути власні теоретико-прикладні напрямки діяльності.

Особливий взаємозв'язок юридичної психології із правовими науками і юридичною практикою.

Юридична психологія по співвідношенню до всього спектра нормативно-правових і науково-юридичних феноменів повинна бути не окремою галуззю знань, тобто однією з безлічі наукових дисциплін, а виступати в ролі науки, яка доповнює ці знання.

Психологічні нововведення широко впроваджуються в галузі сімейного, трудового, підприємницького законодавства, У зв'язку із цим представляється вкрай актуальним підвищити активність і с координованості дій юридичних психологів в обґрунтуванні й розробці психологічних основ теорії права і юридичної практики. У цьому зв'язку необхідно, по-перше, розпочати теоретико-прикладні дослідження із всіх стадій правового регулювання, а не лише з психології правозастосовної діяльності, а по-друге, у контексті розширених методологічних основ й уточненого предмета юридичної психології реально перетворити в перспективі об'єкт, предмет і завдання юридичної психології із сугубо прикладної науки в теоретичну поряд з філософією й соціологією права.

Відносно ж удосконалювання психологічного забезпечення різноманітних видів юридичної праці в останні роки (особливо при створенні різноманітних психологічних служб) відбуваються значні позитивні зміни. Хочеться сподіватися, що наявні труднощі (як концептуального, так й організаційно-методичного характеру) будуть успішно подоланні й у підсумку юридичні психологи не тільки відстоять професійне право займати особливу позицію стосовно різних типів клієнтів-юристів, а й розширять свою "нішу" в обслуговуванні юридичної практики. Природно, у цьому випадку необхідна тісна взаємодія й координування взаємозв'язків зі спеціалістами таких галузей знання, як криміналістика, кримінологія, юридична педагогіка, соціальна робота та ін.

У структурі сучасної юридичної психології як прикладної науки можливо виділяти такі основні складові:

— методолого-теоретичні й методичні основи, де обґрунтовуються об'єкт, предмет, завдання, система, методологія й методи, а також розкривається історія й перспективи розвитку юридичної психології;

— правова психологія — розділ юридичної психології, де вивчаються психологічні аспекти правової творчості й правової реалізації, психологічні закономірності й механізми правової соціалізації особистості, розвитку правосвідомості і її дефекти;

— кримінальна психологія — розділ юридичної психології, що досліджує психологічні особливості особистості злочинця у різних видах злочинної діяльності (насильницьких, корисливих і т. ін.), а також психологію злочинних угруповань й організованої злочинності;

— психологія слідчої й оперативно-розшукової діяльності — розділи юридичної психології, у якому вивчаються психологічні аспекти розкриття й розслідування злочинів, а також розробляються психотехнічні засоби впливу на кримінальні елементи;

— судова психологія — розділ юридичної психології, де досліджуються психологічні аспекти судового розгляду, психологічні " особливості особистості слідчого та інших учасників кримінального процесу, психологія слідчої діяльності, проблеми судово-психологічної експертизи, психологія підготовки та планування судової діяльності, психологія судової діяльності прокурора, адвоката, підсудного, психологія прийняття судових рішень;

— пенітенціарна психологія – розділ юридичної психології, де вивчаються психологічні аспекти ефективності різних видів покарань, психологія засуджених як умовно так і до позбавлення волі, а також обґрунтовуються заходи щодо їх ресоціалізації й реабілітації;

— психологія цивільного правового урегулювання — розділ юридичної психології, де вивчаються психологія цивільних правопорушень, позиція сторін цивільного процесу та їх комунікативна активність, психологічні аспекти підготовки й організації такого роду справ, психологія діяльності прокурора, адвоката, когнітивна (пізнавальна) діяльність суду, судово-психологічна експертиза, психологія прийняття судових рішень у цивільних справах;

— психологія діяльності юридичних організацій (організаційна юридична психологія) – розділ юридичної психології, де вивчається діяльність спеціалізованих закладів юридичного профілю.

Крім зазначених основних складових в останні роки активно почали розвиватися й такі напрямки юридичної психології, як превентивна, військово-юридична, психологія юридичної праці, психологія правовідносин на підприємстві та ін.

Поиск по сайту: