Відносини власності вважають основою економічної системи. Щоб переконатися в цьому, потрібно розглянути їхню сутність.
Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:
— хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
— як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
— хто і які отримує доходи від господарської діяльності.
Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.
Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:
— Право володіння.
— Право користування.
— Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
— Право на доход (право володіння результатами використання благ).
— Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
— Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
— Право на передачу благ у спадок.
— Право на безстроковість володіння благом.
— Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
«Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.
Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок. Власність через багатоманітність її суб'єктів (фізичні та юридичні особи) реалізується у різних формах (рис. )
Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).
Наприклад, нерухомість (житло, земля, споруди на ній) можна віддати не власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобілі» може бути використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам.