Мета та ідеологія, хід та наслідки 1-4 хрестонохних походів

Причини і передумови хрестоносних походів

На перший погляд, все зрозуміло: західні християни хотіли допомогти християнам Сходу (розкол Церков стався недавно, у 1054 році, і розрив, який їх розділяв ще не перетворився у прірву) і бажання покінчити з пригніченим становищем Святого Міста. Але придивимося до цих причин уважніше.

З кінця Х століття Сирія і Палестина, в тому числі Єрусалим, перебували під владою єгипетських халіфів Фатімідів, нащадків (проте сумнівних) дочки пророка Мухаммеда. При дворі Фатімідів були впливові підозрілі, з точки зору ортодоксального ісламу, проповідники з Персії. У той же час напівлегендарний хан Сельджук (помер близько 994 року) згуртував ряд кочівних племен огузів в Приараллі, родинних нинішнім туркменам, і направив їх на Захід. Ці племена, що отримали назву сельджуків, ведені онуком Сельджука Тогрул-беком (близько 993-1063, хан з 1038), оволоділи до середини XI століття Іранським нагір'ям (ось звідки «перське плем'я турків» у промові папи). Племінник і наступник Тогрул-бека Алп-Арслан (1029 або 1030-1072 або 1073, хан з 1063) в 1070 році відвоював Сирію і Палестину у Фатімідів і в 1071 році розбив поблизу міста-фортеці Маназкерт на північ від озера Ван візантійську армію на чолі з імператором Романом IV Діогеном (помер 1072, імператор в 1068-1071). Імператор потрапив у полон, а вся Мала Азія опинилася в руках турків. Єрусалим був здобутий у тому ж році.

Досить імовірно, що страх перед турками, а також мусульманами-кочівниками печенігами (останні турбували північні кордони Імперії і готові були вступити в союз з сельджуками), змусив Візантію просити допомоги у Заходу. Це і послужило поштовхом до хрестових походів. Однак сельджуцька держава стала ще в 1070-і роки розповзатися на напівнезалежні володіння. А в 1092 році вона розпалася на ворогуючі між собою та з місцевими арабськими правителями, в тому числі Фатимідами, невеликі князівства.

Що ж стосується ситуації в Єрусалимі, то варто пам'ятати, що Святе Місто було завойоване мусульманами ще в 637 році. У 1009 році єгипетський халіф Хаким (985-1021, халіф з 996 року), судячи з усього, психічно хвора людина, почав гоніння на християн та юдеїв. Він наказав зруйнувати всі синагоги, церкви і монастирі, почавши з церкви Гробу Господнього. За відомостями пізніших хроністів, в яких важко відрізнити правду від легенди, християнам наказувалося носити на шиї мідний хрест, що важив 10 фунтів. Юдеям же треба було волочити за собою плахи у формі, чомусь, телячої голови.

Вісті про те, що відбувається в Єгипті викликали в Європі шок, з'явилися чутки про наближення кінця світу і про явище Антихриста у вигляді халіфа Хакіма. Але це не призвело до військової експедиції. Тим більше, що гоніння в 1020 році несподівано припинилися. Рік потому Хакім таємниче зник.

У 1048 році візантійці, отримавши дозвіл єгипетської влади, відбудували церкву Гробу Господнього. Між 1070 і 1080 роками, швидше за все, вже при турках, був заснований шпиталь св. Іоанна Єрусалимського для паломників. Так що варто пошукати причини хрестових походів в іншому місці, причини як довготривалі, так і прив'язані саме до періоду, що передував початку хрестових походів.

Мета та ідеологія, хід та наслідки 1-4 хрестонохних походів

Пе́рший хресто́вий похі́д (1096–1099) — військовий похід європейського лицарства у Палестину з метою визволення Святої Землі від невірних. Коли вони увішли у Палестину то стали вбивати невиних людей, що призвело до війни.

В 1071 році армія Романа IV Діогена була розбита султаном турків-сельджуків Алп-Арсланом в битві біля Манцікерт, що призвело до суттєвої втрати території і загрози існуванню Візантії.

Однак на початку 1090-их років мусульманський світ відчував нестачу вождів та потерпав від міжусобиць після майже одночасної смерті всіх тогочасних лідерів.

В березні 1095 на собор в П'яченці прибуло посольство Олексія I Комніна з проханням допомоги в боротьбі проти сельджуків.

27 листопада 1095 року на соборі в Клермоні папа Урбан II закликав до хрестового походу проти сельджуків, які захопили Святу Землю і шляхи паломництва в Малій Азії.

Папа Урбан II вибрав 15 серпня 1096 датою початку походу, хоча ще раніше цієї дати ам'єнським монахом Петром Пустельником було зібране багатотисячне ополчення, переважно з селян і бідних лицарів Північної і Центральної Європи, що не мало ні коней, ні запасів продовольства і влаштовувало по дорозі на Схід жорстокі єврейські погроми, розбоєм здобуваючи собі провіант. Більша його частина була перебита ще в Європі, а решта загинула в Малій Азії від рук сельджуків. Слідом за бідняками в Святу Землю попрямувало зібране у всій Європі лицарське військо, котре очолили імениті сеньйори, в тому числі брати французького і англійського королів.

В 1097 році вони з'єднались в Константинополі з візантійською армією.

19 червня 1097 після більш ніж місячної облоги було здобуто місто Нікея.

3 червня 1098 року після шестимісячної облоги лицарями-хрестоносцями завойовано місто Антіох (сучасна Сирія), що перебувало під владою турків-сельджуків. Місто було розграбоване, а тисячі мусульман вбиті.

7 червня 1099 — війська хрестоносців під керівництвом герцога Нижньої Лотарінгії Годфріда Бульойнського підійшли до стін Єрусалиму і почали його облогу, а 14 липня взяли штурмом Єрусалим і вирізали майже всіх мусульман і євреїв (близько 40 тисяч людей) та спалили мечеті і синагоги.

Після цього було засновано головну державу хрестоносців — Єрусалимське королівство, першим правителем якого став герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський, взявши собі титул «заступника Гроба Господнього».

Облога Єрусалима

Євреї і мусульмани билися разом, щоб захистити місто від франків. Проте їхня оборона виявилася невдалою і 15 червня 1099 року хрестоносці проникли до міста. Вони продовжужавали вбивства єврейських і мусульманських мешканців, що вижили, підпалювали мечеті і руйнували місто.^[6]. Відстороненність, відчуженність і страх, що відчували франки на чужині, пояснює їх жорстокість, включаючи канібалізм, що був зафіксований під час облоги Марата в 1098 році.^[7] В результаті Першого хрестового походу були створені численні малі держави хрестоносців, серед яких виділялося Єрусалимське королівство.В цьому королівстві приблизно 120,000 франків(переважно франкомовних західних християн) керували 350,000 мусульман, євреїв і місцевих християн східного обряду, які залишилися після арабської окупації 638 року.

Хрестоносці також намагалися взяти під контроль Тір, але були переможені мусульманами. Мешканці Тіру попросили Захір аль-Дін Атабека, правителя Дамаску, допомоги у захисті свого міста від франків з обіцянкою здати місто йому. Коли франки були переможені, мешканці Тіру не здали місто, а Захір аль-Дін коротко сказав:

Після взяття Єрусалиму хрестоносці створили чотири держави: Єрусалимське королівство, Князівство Антіохії, Графство Тріполі і Графство Едесса. Спочатку мусульмани не становили загрози для держав хрестоносців через внутрішні конфлікти, але згодом вони об'єдналися навколо Імад аль-Дін Зенгі.Він розпочав з захоплення Едесси у 1144 році. Це було перше місто, покорене хрестоносцями, та перше місто, відвойоване мусульманами. Це змусило Папу Римського оголосити Другий хрестовий похід.

Поиск по сайту: