Корпоративний глобалізм, особливості, наслідки та перспективи

Загальновідомо, що глобалізація в розумінні інтеграції і кооперування є абсолютно природними, об’єктивними процесами, так би мовити, законом природи. В цих умовах головною загрозою для безпеки світового розвитку і головною проблемою нової ери ХХІ століття є не глобалізація сама по собі, а її нинішній штучний, неприродний характер, що породжує систему глобалізму як новий світовий суспільний устрій і систему абсолютної політичної і економічної влади глобальних корпорацій. В цій системі корпорації стають все сильнішими, агресивнішими, а дер­жави все слабкішими. Корпорації перебирають на себе економічну, а значить і політичну владу. На цій основі вони руйнують існуючі в країнах національні системи соціального компромісу і соціального партнерства і формують свої глобальні системи — системи цинічної несправедливості і експлуатації країн і народів.

Неконтрольований розвиток глобальних корпорацій, їх фінансова експансія і посилення веде до агресії корпорацій, які носять характер тероризму, шантажу і тиску на багато країн і не тільки слабких і бідних. Корпоративний глобалізм перетворюється в чи не найбільшу загрозу міжнародній безпеці. Розширення і посилення Європейського Союзу не вирішує жодну з названих проблем. Інтегрована Європа нездатна протистояти системі глобалізму, бо вона є її частиною. Така ж ситуація і стосовно Світової організації торгівлі, і НАТО, і ОБСЄ.

Набираючи силу і владу, посилюючись в результаті їх глобальної синергії з державами-глобалізаторами, корпорації дедалі більше ігнорують інші нації-держави, вони ігнорують національні інтереси навіть «своїх» країн, країн свого походження і базування, включаючи багаті європейські країни, що їх породили. Світові банківські корпорації влаштовують валютні і фінансові кризи, кризи заборгованості. Все більше глобальних корпорацій вивозять за кордон капітал і навіть відмовляються платити податки своїм країнам, чим підривають державні бюджети і економічну безпеку багатьох країн. Це є свого роду штучні методи економічного тиску (зокрема, штучні обвали національних валют, що можна назвати корпоративним тероризмом).

Ця нова фаза світового розвитку, відповідно до існуючих думок, наприклад концепція Дж. Сороса, збігається з процесом, який останній називає «кризою глобального капіталізму». Багато хто з капітанів великого бізнесу вбачають можливість виходу з цієї кризи лише через перехід всієї економічної влади до рук глобальних корпорацій. Виходячи з такої позиції, сьогодні вже не досить говорити про кризу глобального капіталізму, чи навіть про глобальний капіталізм як нову більш високу стадію класичного імперіалізму. Стає зрозумілим, що новий світовий порядок — система глобалізму, є новим типом, новим станом імперіалізму. Це є імперіалізм глобальних корпорацій, який, з одного боку, становить головну загрозу для економічного і соціального розвитку, усталеного розвитку Європи і для європейської цивілізації.

Відповідно до цієї нової системи, системою глобалізму центр розвитку пересувається з нині малоконкурентного індустріального сектора, в висококонкурентний сектор науки, технології, інформації та інтелектуального менеджменту, базованих на інтелектуальній власності. Розуміючи це, глобальні корпорації в своїх довгострокових стратегіях передбачають заміщення і витіснення традиційної і навіть посиленої експлуатації робочої сили, яка на Заході дуже дорого коштує, експлуатацією інтелектуальних ресурсів світу, яка є набагато рентабельнішою.

Цим корпорації для себе забезпечують мільярдні надприбутки, породжуючи безробіття і бідність, а також зубожіння працюючих. Глобальні корпорації свідомо і послідовно підривають соціальне партнерство і соціальний компроміс. Перетворившись у глобально-корпоратизований, так званий соціально реформований протягом ХХ століття капіталізм знову став максимально агресивним. Навіть «сильні» уряди США, Німеччини, Франції почуваються безнадійними зіткнувшись з такими новими проблемами. А що вже говорити про уряди малих, слабких і бідних держав.

Ця ситуація стала тепер спільною долею країн як старої, так і нової демократії. Загрози соціалізму чи комунізму більше не існує. А чи справиться світова демократія з корпоративним глобалізмом — це є найважливішим питанням порядку денного ХХІ століття.

Важливо те, що сучасний корпоративний глобалізм трансформується в державно-корпоративний глобалізм.

Проблеми і перспективи інституту держави в епоху глобалізації сьогодні обговорюються, в основному, з позицій інтересів корпорацій, яким держави або заважають, або потрібні лише як знаряддя внутрішньої і зовнішньої експансії. Відомі ліві класичні концепції про «відмирання держави» в майбутньому. Вони негласно експлуатуються глобальними корпораціями. Сьогодні взаємовідносини між тисячами ТНК і багатьма десятками слабких і бідних держав вирішуються за відомим принципом — «Хто-кого». Лінія боротьби корпорацій з державами пролягає на голов­ному — економічному фронті. Держави, в основному, виступають за соціалізацію розвитку, корпорації за його повну ринкову комерціалізацію, лібералізацію і десоціалізацію розвитку. Є невелика група великих, могутніх і багатих (хоч і малих) держав, які пішли по лінії компромісу з глобальними корпораціями і підтримують їх як знаряддя своєї експансії. Вони поступово перетворюються в корпоративні держави незалежно від пануючої в них ідеології. Це такі країни як країни G7, США, Китай.

Інститут держави опинився під особливо високим тиском корпорацій у другій половині ХХ століття в умовах інтенсифікації процесів глобалізації і формування економічної системи глобалізму.

Прибічники глобалізму дуже поспішають обмежити місце і роль держави, однобічно виходячи зі стану організації західних суспільств, які пройшли етап «етатизму» (здержавлення) і рухаються в напрямі роздержавлення (деетатизації) і демократії відкритого суспільства К. Поппера і Дж. Сороса. Такі суспільства є відкритими і прагнуть бути відкритими, бо вони є багатими і сильними, здатними відкрити для себе інші суспільства і їх перемогти у відкритій конкурентній боротьбі. Тому вони бажають, щоб і інші суспільства стали відкритими для їхньої перемоги і своєї неминучої поразки. Таким відкритим суспільствам на заваді стоять держави бідних і слабких країн, які захищають свої суспільства від зовнішньої експансії. Говорячи, знову ж таки, з позицій лише просунутих західних країн, свої висновки і рекомендації глобалізатори переносять механічно на всі без винятку країни. «Виконавши задачу післявоєнного відродження економіки, облаштування національних територій, а також по­становки і вирішення соціальних проблем (соціально орієнтована економіка), держава, по суті, годувала власних могильників — підприємницький індивідуалізм і транснаціональну діяльність. При цьому розвиток суспільств в ХХ столітті дійсно підвело державу до тієї межі, коли їй потрібно було розділити суспільні обов’язки з приватними корпораціями».

Ці автори, крім іншого, суперечать собі ще і в тому, що вони дуже добре розуміють — глобальні корпорації не беруть на себе ніякої соціальної відповідальності і не виконують соціальних функцій за межами своїх структур і зменшують їх всередині своїх структур.
Прибічники системи глобалізму, визнаючи його сучасну кризу, стверджують, що глобальний топ-менеджмент корпорацій є здатним вивести глобалізм із кризи. "Одним із найбільш важливих видів діяльності, що чекає на топ-менеджмент великих, особливо багатонаціональних компаній у майбутньому, буде концептуватися на балансуванні конфліктного попиту з боку бізнесу, спрямованого на досягнення як короткострокових, так і довгострокових результатів, і різних корпоративних інституцій: споживачів, акціонерів (особливо інституційних інвесторів і пенсійних фондів), працівників інтелектуальної праці і суспільства". Фетишизація та ідеалізація системи менеджменту глобальних корпорацій не може приховати подальшого поглиблення кризи корпоративізму, бо це, перш за все, глибока криза суспільної моралі й культури корпорацій. Скандали 2002 року з тінізацією фінансових потоків у мільярди доларів у найпотужніших конгломераціях США з натяками на причетність Президента - кращий тому доказ.

Криза корпорацій і корпоративного глобалізму поглиблюється, оскільки вона відбиває конфлікт інтересів корпорацій та суспільства, корпорацій та націй-держав. Недарма сьогодні світ поділяється на прибічників глобалізму й прихильників антиглобалізму незалежно від партійно-політичної орієнтації. Об'єктивна оцінка наслідків, загроз і перспектив глобалізму є дуже ускладненою, позаяк існує глобальний позиційний та ідеологічний розрив між дослідниками, політиками і керівниками корпорацій.

Таким чином, питання полягає, знову ж таки, не в тому, бути чи не бути глобалізації, а в тому, якою вона має бути: як система корпоративного глобалізму (корпоративного імперіалізму) чи як глобальна інтеграція в інтересах усіх країн? Не менш важливе питання: як перебудувати вже діючу систему корпоративного глобалізму в систему інтеграції в рамках глобальної інформаційної економіки? Інформаційний тип економічної інтеграції визначає саму суть і перспективу глобалізації в ХХІ-му столітті. Глобалізація повинна стати новим етапом інтеграції світової економіки у сфері інформації і комунікації на відміну від галузевої, територіальної та виробничої інтеграції ХХ-го століття.

Що стосується нинішньої економічної системи корпоративного глобалізму, то її раціональна трансформація вимагає погодженої довгострокової глобальної стратегії.
Існує альтернатива системі глобалізму - його еволюційна трансформація в інформаційний глобалізм з відповідним формуванням "глобального села", де всі всім є родичі і всі про всіх все знають.
У всякому разі, вирішення історичної долі корпоративного глобалізму залежить від місця та ролі нації-держави в умовах глобальної економіки. Держава повинна залишатися центральною фігурою міжнародної геополітики і геоекономіки. Всі корисливо-зацікавлені висловлювання про відмирання держав в умовах глобалізації повинні залишатися в минулому. Водночас по-новому стоїть питання про солідарність держав у розумінні їх глобальної відповідальності за вирішення невідкладних глобальних проблем людства.

Після "американської трагедії 11 вересня" на перший план світового порядку денного висунувся глобальний тероризм. За своєю природою і сутністю він є віддзеркаленням глибокої кризи глобалізму. Цей новий "глобальний ворог" має суттєвий економічний вимір. Його важливою, якщо не основною, складовою є економічний тероризм глобальних корпорацій, подолання якого стало чи не найбільш значною проблемою як бідних, так і багатих держав. Міждержавна солідарність в умовах кризи є безальтернативною. Лише вона дасть можливість поступового переходу від економічної системи корпоративного глобалізму до глобальної ноосферної економіки, тобто економіки людського розуму, а не корпоративного інтересу.
У перспективі зростатиме роль міжнародних глобальних організацій, таких як ООН, СОТ, МВФ, СБ.

Більшість із них побудовано за акціонерно-корпоративним типом, де певна держава (сьогодні Захід) володіє контрольним пакетом акцій і встановлює свої правила гри. Після трагедії глобального тероризму на Америку може бути спрямовано колективний напад більшості країн у міжнародних організаціях, що вплине на статус одноособового лідера в прийнятті глобальних рішень і реальної влади у світі. У найближчі роки очікується глобальна "продовольча і сільськогосподарська війна", головними учасниками якої будуть США і Європа. Тиск країн перехідного періоду і країн, що розвиваються, на контрольований США глобальний продовольчий ринок небачено посилиться.

Поиск по сайту: