Основні проблеми краю у 1914-1917р

Становище регіону до війни

Щоб розібратись зі соціально-економічним становищем Запорізького краю у 1914-1917 рр, треба спочатку зрозуміти. як жилося в Олександрівську до війни.

Територія сучасної Запорізької області напередодні Першої світової війни входила до складу Олександрівського і, частково, Катеринославського повітів (центр - м.Катеринослав) та Мелітопольського і Бердянського повітів Таврійської губернії (центр - м.Сімферополь). Так склалося ще в ХІХ ст., хоча в економічному і соціально-культурному плані сусідні степові повіти двох губерній Російської імперії були завжди тісно пов’язані між собою і тяжіли один до одного. Переважало в Запорізькому краї сільське населення. Тут були великі поміщицькімаєтки, але, разомз тим,- досить розвинуте селянське фермерське господарство, яке успішно працювало на експорт зерна. У промисловому відношенні край вирізнявся розвинутим сільсько- господарським машинобудуванням, яке продукувало різноманітні пристрої, інвентар та машини для потреб селянського і поміщицького господарства. Цю промисловупродукцію виробляли не лише в повітових центрах, зокрема, Олександрівську, Мелітополі і Бердянську, а і в багатьох селах краю.

Запорізький краймав вигідне географічне розташування. На азовському його узбережжі був порт Бердянськ, який мав загальноімперське значення, а в Олександрівську пересікалися залізниці, що йшли з півночі - центру Росії, на південь - у Крим, і зі сходу - на захід, з’єднуючи Донбас з Кривбасом. Олександрівськ стояв на Дніпрі, зокрема на тій його частині, що була вільна від портів (вони розташовувалися вище Хортиці) і з його річкового порту був відкритий безперешкодний шлях до Чорного моря. Це відкривало широкі перспективи економічного розвитку регіону.

Запорізький край здавна був багатонаціональним. Але найбільшою етнічною групою тут були українці, особливо в сільській місцевості, де вони переважали абсолютно. Ця обставина визначала характер краю як невід’ємної частини України. Разом з тим, в селах компактно проживали болгари, представники німецькомовної меншини, росіяни. В містах, крім українців, які становили близько 1/3 жителів, було багато росіян, євреїв, болгар, німців та інш. Перепис населення станом на 1917 р. показав, що серед жителів м.Олександівськ було 34% українців, 29% росіян, 20% євреїв, 5,5% поляків, близько 2% німців, латишів, білорусів (кожних). 1914 р. відкрив нову сторінку історії. Під впливомвійни різко змінилось політичне, економічне, громадське життя

Період початку війни

Першочерговим стало слухання царськогоманіфесту про оголошення Німеччиною війни Росії. Міський голова К.М.Дмитренко виголосив вірнопідданську промову. Її супроводили трикратним виконанням гімну “Боже, царя храни” та багаторазовим гучним “ура!” А вже 4 вересня на черговому засіданні міської думи депутати з не меншою одностайністю раділи, коли заслухали імператорську “височайшу подяку за вірнопідданські почуття.

Основні проблеми краю у 1914-1917р.

· У Запорізькому краї було розпочато масову мобілізацію. Тільки у промисловості до армії було мобілізовано понад 30 відсотків працюючих. Вже у серпні 1914 року в Олександрівську сформували і розквартирували запасний батальон, незабаром із „запасних ратників ополчення” міста і повіту сформували 73, 74 та 75 Катеринославські піші дружини.

· З початком війни розпочалася мілітарізація економіки. Підприємства, що виконували військові замовлення, у першу чергу отримували сировину та паливо. Власникам військових виробництв дозволили продовжувати робочий день для працівників, залучати до важкої праці дітей та підлітків, літніх людей, жінок, використовувати працю військовополонених.

· Із прифронтових територій до тилових губерній евакуювалися промислові підприємства, матеріальні цінності. У 1914 році з Варшави до Олександрівська було перебазовано авторемонтні майстерні 3-го відділення Центральних автомайстерень, а в 1915 році – завод акціонерного товариства „Борман, Шведе і Ко ” . У 1916 році з Петрограда до Олександрівська було евакуйовано завод авіаційних моторів акціонерного товариства ДЕКА (тепер – ВАТ „Мотор Січ”). У цьому ж році з Риги було перевезено дротово-цвяховий завод (тепер – ВАТ „Сталепрокатний завод”).

· У зв'язку із зростанням військового виробництва, для якого були потрібні робочі руки, прибуттям великої кількості біженців та евакуйованих зростає чисельність населення Олександрівська та інших міст краю. Протягом 1914-1917 рр. населення Олександрівська збільшилось майже на 10 тис. і склало наприкінці 1916 р. 72,9 тис. осіб.

· У результаті переорієнтації промисловості значно зменшився випуск мирної продукції. Значна кількість підприємств була змушена припинити свою роботу через нестачу сировини, палива, робочих рук. За 1915 рік з 80 підприємств, які перебували під наглядом фабричної інспекції в м. Олександрівську, 16 підприємств не працювали цілий рік, частина підриємств закривалася на деякий час протягом року. Без роботи залишилось 20,5 відсотків робітників.

· Розквартирування на території краю військових частин, утримання яких стало тягарем для місцевого населення, накопичення біля залізничних станцій вантажів, підвезення яких стало однією з повинностей жителів, зростання кількості біженців та евакуйованих (їх влаштування вимагало вирішення цілого ряду проблем – забезпечення житлом, харчуванням, медичним обслуговуванням, роботою), велика кількість загиблих і поранених під час війни і т.д.

· Гостро стояло питання про соціальний захист населення, передусім сімей військовослужбовців та загиблих. Після об’яви про надання матеріальної підтримки сім’ям мобілізованих, державна казна виявилась неспроможною ефективно її здійснювати. Обіцяна видача продовольчих пайків, покладена на міські, повітові та волосні опікунства, затримувалась, особливо в сільськіймісцевості. Але багато нужденних сімей рятувалося саме грошовою допомогою цих установ. Здебільшого вона дорівнювала половині попереднього заробітку годувальника, що було вочевидь недостатньо. Місцеві представництва влади фактично потопали в численних клопотаннях про допомогу: зменшення орендної плати, надання пільг по оподаткуванню, підтримку коштами за лікування та оплату за навчання дітей, виділення гасу, палива тощо. Доведені до крайньої межі, люди йшли на відчайдушні кроки. Так, у Василівці 30 солдатських дружин розгромили рибну лавку

Поиск по сайту: