ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА

Завдяки авторитету і особистому впливу політичний лідер відіграє визначальну роль у здійсненні влади над організацією, до якої належить і яку очолює. Функціонально він покликаний формулювати політичний курс, стратегію і тактику. Його діяльність здійснюється на трьох взаємопов'язаних рівнях: перший — здійснення функції оцінки (від лідерів чекають авторитетної, мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій), Другий — вироблення лінії поведінки (визначення від імені групи напряму її дій з мстою розв'язання проблеми), третій — виконання мобілізуючих функцій (лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану).

Лідер — обов'язково особистість, продукт «природного відбору». В зв'язку з цим слід розрізняти поняття «лідер» і «керівник». Політичний керівник також визначає мету політики і засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії і тактики. Проте робить цс, тому шо призначений або вибраний на керівну посаду. Звичайно, він може бути при цьому справжнім лідером — цс кращий варіант. Але можлива і відсутність у політичного керівника як з особи якостей лідера. 1 ще одне: якщо керівник призначається, то лідер висувається стихійно [5].

Індивідуальне політичне лідерство в загальнонаціональних масштабах суттєво відрізняється від недержавного політичного лідерства у відносно малих групах (партіях, асоціаціях та ін.). По-перше, це «дистанційне» лідерство, тобто контакти лідера з його послідовниками, як правило, опосередковані масовими комунікаціями, організаціями, а також людьми, що обслуговують державну політичну машину. По-друге, це багаторолеве лідерство, коли політичний лідер орієнтується на очікування свого безпосереднього оточення, політичної партії, до якої належить, бюрократичної виконавчої машини, а також широкої публіки. І тут дуже важливо підтримати повну рівновагу цих, часто суперечливих ролей. По-третє, це лідерство тією чи іншою мірою має корпоративний характер. Тобто в певному розумінні лідер є символічною фігурою, а його численні ролі виконують інші люди, насамперед найближчий штаб, «виконавча еліта». По-четверте, сучасний державний лідер діє в умовах певних розпоряджень, встановлених законом норм (якщо йдеться про демократію), державних бюрократичних інститутів, що визначають реальні масштаби його влади та шляхи її здійснення. Зазначимо, ідо ці демократичні інститути мають високий ступінь відносної автономії. Державна машина працює незалежно від зміни тих або інших політичних лідерів.

Характер і механізми функціонування політичного лідерства істотно відрізняються залежно від форми здійснення влади. В умовах тоталітаризму — це особиста диктатура, тиранія, що спирається на насильство, «авторитет скли». В умовах демократії, в тому числі елітарної — це лідерство на основі «сили авторитету», «сили закону». Як уже зазначалося, однією із ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера.

Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції. А це передбачає, що він є носієм виконавчої влади (головою уряду, президентом). Стосовно цього утвердження інституту президента, ям і забезпечений авторитету цієї форми правління, не означає зазіхання на демократію. Як правило, авторитарна влада асоціюється з особою того чи іншого політичного діяча, достатньо авторитетного. В такому випадку авторитарна влада не нав'язується суспільству з чиєїсь примхи. Вона народжується самою політичною дійсністю, схвалюється масами через представницькі інститути влади [2].

Тоталітарному режимові властивий лідер з формально необмеженими повноваженнями,: які не відображені в жодному законі. Дуже часто має місце сумісництво партійної і державної посади. Проте ця безмежність повноважень не означає повної свободи дій щодо партійного апарату або іншої правлячої еліти. Під їхнім контролем знаходиться процес формування і просування номенклатури до тих позицій, з яких реальним є вихід на лідерство. Крім цього, на верхніх поверхах номенклатури доля керівних кадрів вирішується в апаратній «кухні». Апарат має змогу контролювати канали зв'язку лідера з зовнішнім світом, здійснюючи тим самим селекцію інформації, що надходить до нього, і відповідно інтерпретуючи його рішення та управлінські команди. Отже, як зазначає О. Оболенський, апарат висуває на керівну посаду «свою людину», а потім виконує функції його очей і рук. Опорою диктатури є, власне кажучи, не справжня еліта, а; вузька кліка, зграя не так однодумців, як співучасників злочинної щодо народу влади — чи то хунти, чи «вищої революційної ради», в руках яких, по суті, знаходиться диктатор.

І нарешті, демократія передбачає відповідальність політичного лідера за прорахунки і невдачі, за порушення демократичних принципів правління. Останні спричинюються до кінця політичної кар'єри, втрати лідерства, увільнення від державної посади За певних умов демократичні режими Передбачають юридичну, судову відповідальність. В Англії, США та деяких інших країнах існує спеціальна процедура притягнення вищих посадових осіб держави до парламентського суду — імпічмент. Йдеться також про моральну відповідальність.

Насильницька зміна лідера-диктатора означає не тільки кінець політичної кар'єри. В кращому випадку йому вдасться втекти зі своєї країни. А інакше — фізичне знищення. Звичайно, тоталітарні режими не передбачають ніякого імпічменту. Але оскільки найбільш зловісні з них є загрозою ш всього людства, демократія має прецедент притягнення до судової відповідальності на міжнародному рівні (Нюрнберзький процес). Не виключається і в майбутньому можливість використання такого способу притягнення до відповідальності національних лідерів-диктаторів [7].

Самовпливом лідерство не гарантується. Право на першість потрібно весь час підтверджувати. Можливість і механізми цього підтвердження залежать від існуючого політичного режиму. Чим демократичніше суспільство і вища його політична культура, тим постійніший процес відтворення цілих плеяд лідерів різних рівнів і масштабів. Діє інститут політичного лідерства і відповідний його механізм. Під останнім розуміється система правил висування «першої особи» в структурі влади і здійснення нею всіх владних функцій. При встановленні тоталітарного режиму механізм політичного лідерства руйнується.

Він замінюється інститутом номенклатури, який породжує культ особи, приписуваная політичному лідерові визначального впливу на хід історичного процесу. Загалом це властиве всім тоталітарним режимам «реального соціалізму». При цьому зберігається і боротьба за владу. Хоча, згідно з марксистською концесією, така форма утвердження лідерства після соціалістичної революції вважалась усуненою і недопустимою. Оскільки начебто, по-перше, питання влади актуально тільки в перехідний період від капіталізму до соціалізму. Пізніше класи, держава і політика відмирають, замінюються неополітичним комуністичним самоврядуванням. І, по-друге, в «перехідний період» влада робітничого класу реалізується не через «правлячу еліту і політичних лідерів, а шляхом прямої демократії.

Між тим, оскільки є влада і лідерство, неминуча і боротьба за лідерство. В умовах зміцненим незалежності і суверенітету України, розбудови її державності теж відбувається досить гостра боротьба за політичне лідерство. Принципово важливо, наскільки її метоли цивілізовані, адекватні вимогам демократії [8].

Тип моделі політичного лідерства істотно впливає на політичне життя. В демократичній політичній системі для лідера необхідне політико-культурне середовище, яке водночас виступає і як збуджувальний, і як контролюючий фактор його діяльності. Національний лідер залишається в рамках демократичного процесу лише в тому випадку, якщо його оточують інші лідери, здатні створити йому конкуренцію, коректувати його діяльність або навіть замінити на урядовій посаді відповідно до діючих правових норм та звичаїв.

Отже, функціонально він покликаний формулювати політичний курс, стратегію і тактику. Характер і механізми функціонування політичного лідерства істотно відрізняються залежно від форми здійснення влади.

РОЗДІЛ ІІІ.

Поиск по сайту: