Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема: Поширення реформаційних ідей в Європі. Контрреформація

Тема: Початок Реформації в Європі.

1. Політичне становище Німеччини на початку 16 ст.

2. Католицька церква в Німеччині на поч. 16 ст.

3. Передумови Реформації.

4. Вчення Мартіна Лютера.

5. Реформаційні погляди Томаса Мюнцера.

6. Селянська війна в Німеччині.

Література

1. Смирин М.М. Германська епоха Реформации и Великой крестьянской войны .- М.,1962.

2. Смирин М.М. Народная Реформация Томаса Мюнцэра и Великая крестьянская война. 2 изд.-М., 1955.

3. Смирин М.М. Эразм Роттердамский и реформацыонное движэние в Германии.- М .,1978.

4. Соловьев Ю. Непобеждённый еретик: Мартин Лютер и его время.- М.,1984.

5. Виппер Р.Ю. Церковь и государство в Женеве 16 в. в епоху кальвинизма.- М.,1894.

 

 

1.Наприкінці 15-початку 16 ст. Німеччина була складовою частиною і центром Священної Римської імперії. Окрім Німеччини до складу імперії входили ще землі сучасних Нідерландів, Бельгії, Австрії, Чехії, Французької Бургундії, Люксембурга та ін..Священна Римська імперія німецької нації (1486) була політично роздробленою країною, що не мала спільного центру і управління. Вона являла собою нестійке об`єднання міст, князівств і земств під владою імператора, обраного на зборах курфюрстів (князів-виборців). Збори курфюрстів всіляко протидіяли посиленню імперської влади і залишали за собою право вирішувати найважливіші справи в імперії. Рішення приймалося на з`їзді рейхстагу – з`їзду представників станів. Наприклад в 1521 р. на засіданні рейхстагу було 7 курфорстів, 50 архієпископів і єпископів, 83 аббати монастирів, 24 світських князів, 145 графів та представники від 85-ти міст, також численні володарі імперських рицарських маєтків, які не мали права голосу в рейхстазі. Крім рейхстагу діяли також земські збори – ландтаги. Рейхстаг і ландтаги нерідко вирішували одні й ті ж самі питання війни і миру, фінансів, законодавства і т. п. та виступали напротивагу суверенній владі монарха чи князя

Починаючи з 1438 р. і до 1806 р. імператори обиралися з родини Габсбургів. Протягом 1519-1556 р. імператором Священної Римської імперії

був Карл 5, але також влада знаходилась в руках князів.

В 16 ст. міста в Німеччині мали широку автономію і фактично являли собою невеличкі князівства. Німеччина була вкрита густою сіткою дрібних містечок (500-2 тис.ч.). Великі міста Нюрнберг, Аугсбург і Кальн нараховували до 40 тис., Любек – 25 тис. Вибори магістрату були щорічними.

В 16 ст. в Німеччині існувала ще одна форма управління – округова, створена для більш ефективної боротьби проти порушників мирного життя. В цілому політична система Німеччини в умовах двовладдя розвивалась у напрямку децентралізації, закріплюючи політичну роздробленість країни.

2. Католицька церква у політично роздробленій Німеччині претендувала на першорядну роль у житті країни. Папи та вище духовенство мали тут ширше поле діяльності, ніж у країнах із сильною централізованою владою. Папи вели світський спосіб життя; дарували племінникам місця кардиналів, утримували родичів. Позашлюбних дітей і т. п. За допомогою великих італійських банків і фірми Футгерів збирали величезні податки з усіх країн. Католицькій церкві належали величезні земельні володіння і навіть міста. З метою посилення впливу церкви в містах будувалися храми і монастирі.ю наприклад в Кельні було 20 храмів 30 монастирів ( на 40 тис. нас.). Додаткові прибутки церкві надходили від продажу індульгенцій, різних предметів із святих місць.

Щоб якось обмежити свавілля церкви за дорученням імператора Максиміліана 1 гуманіст Якобз В. в 1510 р. написав меморандум «Скарги німецької нації» напр. в Рим, але це нічого не дало.

Невдоволення католицькою церквою охоплювало дедалі більше населення. Ця ситуація на початку 16 ст. стала причиною того, шо реформаційний рух проти католицької церкви в Європі розпочався саме в Німеччині.

3. На початку 16 ст. з критикою проти католицької церкви виступили німецькі гуманісти. У Німеччині з`явилася гостра сатира, яка викривала моральний занепад духовенства, його захоплення нескінченними схоластичними суперечками з будь-якої дрібниці. Особливо дотепним і талановитим був твір «Листи темних людей». Гуманісти зробили найвагоміший внесок у розвиток національної свідомості й розгортання боротьби за об`єднання Німеччини та її незалежність від Рима.

Європейської слави набула діяльність Еразма Роттердамського та Цюріха фон Гуттена.

Еразм Роттердамський (1466-1536) писав твори, в яких викривав розпусту католицького духовенства. Тонкою іронією відзначалася його сатира «Схвалення глухості». Центральне місце в творчості Еразма Роттердамського займала проблема поєднання християнського благочестя та широкої освіченості. Принципом його було повернення до першоджерел. Він перекладав на латинь трагедія Еврипіда, коментував Демосфена, Арістотеля, Цицерона, Сенеку та ін.. Серед отців церкви цінував вчення Августина, Василія Великого. Він викривав примітивні форми уяви про християнство, заміну внутрішньої духовності зовнішньою обрядовістю. Виступаючи з гострою критикою церкви Еразм Роттердамський не торкався догматичних питань.

Більш гостро і відкрито виступав проти політики Риму Цюріх фон Гуттен (1488-1532 рр.). Вся його публіцистика мала яскраве національно-патріотичне забарвлення. Він розвивав ідеї свободи, об`єднання Німеччини, боротьби проти князів-ставлеників Рима, писав епіграми на папу Юлія2, таврував католицьке духовенство.

4. На чолі реформаторського руху в Німеччині став Мартін Лютер (1483-1548 рр.) – людина надзвичайно розумна і глибоко віруюча. Закінчив Ерфурнтський університет, а потім вступив до ордену августинців, став доктором богослов`я. Лютер прагнув добитися очищення християнства від пізніших нашаруваня, закликав повернутися до ідеалів Єванглія. В жовтні 1517 р. він виступив проти індульгенцій. Основи нового вчення він виклав в 95-ти тезах, які вивісив на дверях церкви у Віттенберзі. Чільне місце в тезах належало трьом положенням 1) людина спасається лише вірою, спасіння не залежить від будь-яких заслуг людини, бо не люди, а лише Бог знає справжню вартість «добрих справ» . 2) єдиним авторитетом у справах віри є Святе Письмо, Слово Боже. Ці вчення Лютера можна стисло схарактеризувати як «спасіння вірою». Слова Лютера знайшли широку підтримку серед різних прошарків німецького суспільства, дали могутній стимул розвитку антиримського опозиційного руху, що стало початком першого етапу реформації (1517-1521). Церква засудила вчення Лютера і папа Лев 10 відлучив його від церкви. Але Лютера підтримали німецькі князі і він дістав можливість сховатися від переслідування у замку князя Саксонії.

5. Томас Мюнцер (1489-1525) бачив у Реформації можливість загального оновлення церкви і світу. На відміну від Лютера він не вважав Святе Письмо єдиним джерелом спасіння. Критикуючи Лютера він говорив, що не слід бачити в Святому Письмі лише мертву букву, а треба пізнати живу істину Духа, зрозуміти справжні причини людських страждань. Виступаючи проти насилля, Мюнцер закликав князів робити так, щоб вони не були ворогами для бідних людей. Ідеалом людського життя, на думку Мюнцера, має стати загальна рівність, як написано в Єванглії. Прихильників цих ідеалів майнової і соціальної рівності називали анабаптистами (перехрещеннями), які прийняли хрещення в дорослому віці. Заклики Мюнцера знищити монастирі і усім поселитися в простих хатинах і працювати розглядалися як заклики до боротьби проти усіх хто порушує християнські заповіді бути усім рівним перед Богом.

Таким чином в Першій хвилі Реформації Лютеранство було поміркованою течією, а вчення Мюнцера набуло радикальної орієнтації, особливо під впливом відкритих соціальних конфліктів в часи Селянської війни 1525 р..

6.Селянська війна розпочалася з окремих виступів влітку 1524 р. Восени весь південь Німеччини вже був охоплений полум`ям повстань. До повстанців приєдналася частина міщан і дрібних рицарів. З їхньою допомогою було розроблено програму під назвою «12 статей», де висувалися вимоги скасування особистої залежності селян від феодалів, зменшення оброку і панщини, покарання селян мали відбуватися за рішенням суду, парафіальних священників мала обирати сільська громада. Представники бюргерства та присталих до них дрібних феодалів і рицарства висунули «Гейкьброннську програму». У ній висувалися вимоги посилення імперської влади, скасування митних зборів усередині країни, запровадження єдиних монет і міри, селяни мали звільнитися від особистої залежності за викуп у розмірі 20-кратному вартості сплачуваних податків.

Повстання засудив Лютер, який говорив, що особиста залежність селян не суперечить Святому Письму.

Томас Мюнцер навпаки особисто очолив повстання в Тюрінгії (центральна Німеччина). Проти повсталих феодали зібрали добре озброєне військо з дворянської кінноти і найманців. У травні 1525 р. біля міста Франкенгаузен повстанців було розгромлено. Із 8-тисячного селянського війська 5 тис. загинули. Поранений Томас Мюнцер потрапив у полон і був страчений.

 

Тема: Поширення реформаційних ідей в Європі. Контрреформація.

1. Лютеранство.

2. Реформація в Швейцарії: цвінгліанство і кальвінізм.

3. Католицька церква і контрреформація.

Література

1. Виппер Р.Ю. Церковь и государство в Женеве 16 в. в епоху кальвинизма.- М.,1894.

2. Порозовская Б.Д. Ульрих Цвингли, его жизнь и деятельность.-СПБ.,1892.

3. Григулевич И.Р. Инквизиция. 3-е изд.-М., 1985.

4. Лозинский С.Г. История папства.- М., 1986.

5. Ян Гус, Мартин Лютер, Жан Кальвин, Торквемада, Лойола.- М., 1995.

 

1.Боротьба між прихильниками та противниками ідей Мартіна Лютера Німеччині тривала ще 30 років після завершення війни. Прихильники ідей Лютера в Північній Німеччині реформували церкву. У кожному князівстві головою церкви став князь, скасовувалися дорогі обряди, поклоніння іконам, богослужіння велося рідною мовою. Всі церковні володіння конфіскувалися.

У 1526 р. на з`їзді князів у Шпаєрі князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву. Але князі, прихильники євангелізму, організувалися в окремий союз і провели на з`їзді ухвалу нейтрального змісту, щодо скликання собору кожне князівство залишає право вільного вибору віри. На другому з`їзді у Шпаєрі 1529 р. ця ухвала була скасована. У відповідь 5 князів 14 вільних міст, прихильників лютеранства, склали протест. Відтоді прихильників лютеранської віри стали називати протестантами, а лютеранську церкву – протестантською. На з`їзді в Аугсбурзі 1530 р. на вимогу імператора Карла 5 лютерани представили основи свого віросповідання, т. зв. Аугсбурзьку конфесію. Склав її гуманіст Меланхтон, а затвердив Лютер. У цьому меморандумі лютерани доказували, що вони не утворюють нової церкви, а лише повертаються до апостольських засад. Між католиками і лютеранами розгорілася суперечка. Карл 5 стояв на боці католиків, але через загрозу війни з турками не міг виступити проти протестантського союзу. В Нюрнберзі 1532 р. обидві сторони уклали тимчасовий мир і зобов`язалися чекати на рішення собору, який мав скликати папа Климент 7.

Однак лютерани відмовилися брати участь у скликаному Триденському соборі (1545-1563 рр.), тоді Карл 5 вирішив силою придушити протестантський рух. Він перетягнув на свій бік кількох впливових протестантських князів зібрав військо і розпочав війну проти Північної (Євангельської) Німеччини. У цій війні протестанти зазнали поразки, що надихнуло Карла 5 до подальшого наступу на привілеї князів. Але спроба обмежити привілеї князів і встановити монархічну централістичну владу виявилась невдалою. Проти цих планів монарха виступили одночасно всі князі-протестанти і католики, в тому числі й прибічник Карла 5, князь Моріц, який став на чолі заговору й навіть звернувся за допомогою до Франції. В Німеччині розгорілась громадянська війна. Зрештою, в 1555 р. між католиками і протестантами в Аугсбурзі було укладено релігійний мир. Вищі стани, а саме князі, вільні міста, рицарства дістали право вибирати віросповідання. Нищі стани, які не мали певної свободи, мусили приймати релігію, яку визначив їм їхній князь. Хоч Аугсбурзький мир не розвіяв усіх релігійних проблем, проте він закінчив багатолітню війну між католиками і протестантами. Ідея релігійної толерантності стала одним із здобутків тогочасної правової культури.

2.Серед європейських країн найбільшого поширення, крім Німеччини, реформаційний рух набув у Швейцарії. Події в сусідній Німеччині мали великий вплив на окремі незалежні землі, що об`єднувалися у Швейцарський Союз. На початку 16 ст. союз складався із 13кантонів – 7 міських і 6 сільських, що зберігалося до кінця 18 ст..

Майже одночасно з Лютером у Швейцарії як церковний реформатор виступив Ульріх Цвінглі (1484-1531 рр.). це був богослов із гуманістичною освітою, з практичним і твердим світоглядом. Він навчався у Віденському і Базельському університетах, перебував під впливом Еразма Ротердамського та інших гуманістів.

Ще в 1516р. до виступу Лютера, Цвінглі висловлював реформаційні ідеї, а в 1519 р. в Цюріху як священик собору розпочав пропаганду власного євангельського вчення. Доктрина Цвінглі мала схожість з лютеранством: він спирався на Святе Письмо, відкидав Священне Передання, різко критикував схоластичне богослов`я, відстоював принцип «виправдання вірою». Ідеалом для нього було раннє християнство; він відкидав ієрархію, чернецтвр, поклоніння святим, целібат, паломництво. Принципові розбіжності Лютера і Цвінглі були пов`язані з політичними позиціями. З молодих років і до кінця життя Цвінглі залишився палким прихильником республіканства, викривав тиранію монархів і князів. Якщо Лютер чітко подляв світську і духовну сферу, то Цвінглі визнавав «божественну справедливість» у світському житті. Цвінглі вважав, що згідно вчення Христа влада і народ мають діяти одинаково по-християнські, що об`єднує людей. Покору тиранам Цвінглі розглядав як гріх. В 1523 р. за рішенням магістрату Цюріха Цвінглі розпочав реформацію в місті. Протягом 1523-1529 рр. цвінгліанство поширилося в ряді міст Швейцарії і Верхній Німеччині. Але проти реформації виступили найстарші швейцарські кантони Урі, Швіц та ін., що привело до кривавої війни. В місті Каппелі під час сутички євангелістів з католиками Цвінглі загинув, і його вчення припинило поширюватися. В 1532 р. було укладено релігійний мир, згідно якого кожен кантон отримав право особисто вирішувати свої релігійні справи.

Надалі розвиток реформаційних ідей в Швейцарії був пов`язаний з ім`ям Жана Кальвіна (1509-1564 рр.). його вчення мало великий вплив в інших країнах Європи, насамперед у Франції. Кальвін навчався в університетах Бурнеа, Орлеана, жив в Парижі, де зазнав впливу творів Еразма Ротердамського і Лефевра д-Етанля. В 1534 р. він покинув католицизм і через гоніння на протестантів змушений був виїхати з Франції. В Базелі 1536 р. Кальвін видав працю «Настанови у християнській вірі». Де обґрунтував нове реформаційне вчення. Того ж року він переїхав до Женеви: з часом став політичним і релігійним лідером міста.

Центральне місце в теології Кальвіна займають проблеми пізнання Бога, як творця і правителя світу. Він вважав, що доля кожної людини заздалегідь визначена Богом.

За свого земного життя людина повинна сумлінно працювати, не прагнути комфорту і насолод. Кальвін не вважав багатство гріхом, навпаки, видавав його за ознаку Божого благословення. За вченням Кальвіна вільнодумство заборонялося – всі повинні з покорою сприймати визначену Богом долю, додержуватися аскетичного життя. За його наказом в Женеві було встановлено сувору державну дисципліну, здійснювався погляд за життям людей, заборонялося танцювати, співати, носити прикраси. Тих мешканців в Женеві, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав і виганяли з міста, навіть страчували. Тільки на початку діяльності Кальвіна за 6 років було страчено 58 чоловік, і 76 чоловік було вигнано з міста. Резонансу набула страта відомого лікаря Мігеля Сервента, який переховувався в Женеві від інквізиції, але мав необережність висловити вільне тлумачення Трійці. За переслідування інакомислячих Кальвіна стали називати «женевським папою».

Проте режим Кальвіна мав підтримку більшості громадян. Населення міста, захоплене ідеєю праведного способу життя, не вважало його диктатором. Великого значення у поширенні кальвінізму в Європі відігравала Академія університетського типу, яка відкрилася в 1559 р., крім того в Женеві діяло 60 друкарень, які поширювали по всій Європі кальвіністську літературу.

3.За всю свою історію католицизм не знав такого потрясіння, яким стала для нього Реформація. З Святим Римським престолом поривали одна за другою європейські країни – частина німецьких і швейцарських земель, Англія, Швеція, Данія і Норвегія. Нові протестантські церкви визнавала частина населення Франції, Польщі, Нідерландів, Чехії і Угорщини.

Католицька церква розпочала боротьбу з Реформацією, водночас ставши на шлях власної церковної реформи, що дістала в історії назву – Контрреформації.

Оновлення католицької церкви розпочалося ще до запровадження контрреформаційних заходів. Витоки церковної реформи слід шукати в соборному русі 14-15 ст., коли поширювалися заклики до повернення до ідеалів ранньохристиянських громадян.

Насамперед католицька реформа розпочалася з оновлення чернечих орденів і назви нових чернечих організацій.

Одним з перших став орден театинців. Заснований в 1527р., архієпископом Теати, майбутнім папою Павлом 4. Театинці прагнули повернутися до норм апостольського життя. В 1526 р. з французького ордену виділився орден капуцинів. Капуцини вимагали повернутися до суворих правил св. Франциска. Капуцини стали однією з головних твердинь контрреформації. З старого ордену кармелітів виділився рух за повернення до первісних ідеалів бідності та аскетизму. Цей рух очолила св. Тереза Авільська (1515-1582 рр.) засновниця ордену «босих» кармелітів.

В 1530 р. в Мілані утвердився орден барбанітів, які ставили собі за мету піклуватися про бідних і хворих. Того ж року виник орден святої Урсули, який займався вихованням та освітою дівчаток.

Всі ці ордени відроджували втрачений дух високої моралі і милосердя. І стали взірцем релігійності.

Особливе місце серед нових орденів займав орден єзуїтів, організація якого пов`язана з ім`ям іспанського ідальго Ігнатія Лойоли (1491-1556 рр.). після вивчення наук і теології спочатку в Італії, а згодом в Паризькому університеті Лойола отримав ступінь доктора теології. В 1534 р. в Парижі 6 прихильників Лойоли дали клятву служити католицькій церкві. В 1540 р. папа Павло 3 офіційно санкціонував діяльність ордена.

На відміну від середньовічних чернечих орденів єзуїти відмовились від деяких аскетичних вимог. Вони не мали монастирів і жили серед людей. Особливим пунктом їхнього статусу було обов`язкове виконання будь-якого наказу папи. Орден мав складати організаційну структуру. Вся влада належала генералу ордена. Щоб стати повноправним членом ордену необхідно було пройти 4 ступеня: послушники не давали ніяких обіцянок і проходили курс навчання. Далі окремі з них переходили до класу схоластики, де вивчали риторику, філософію, літературу, фізику, математику. Після цих їх відправляли на практику – викладати в колегії. З 28 р. вони продовжували навчання, вивчаючи богослов`я, і лише в 33 роки вони ставали коадьютерами і приймали присягу. Головною діяльністю єзуїтів було виховання молоді в дусі любові до католицької церкви, для чого повсюдно вони відкривали школи-колегіуми.

Проте діяльності орденів у боротьбі з Реформацією було замало. Реформування потребувала сама католицька церква. Папа Павло 7 в 1545 р. скликав собор, який працював до 1563 р.. Триденський собор заборонив продаж індульгенцій і церковних посад, встановив сувору дисципліну для священнослужителів. Церква повернулася до головного свого завдання – піклуватися про душі і допомагати бідним. Монастирі почали надавати притулок бездомним і голодним.

За наказом папи Пія 5 (1566-1572 рр.) було вдвічі зменшено римський двір, введено сувору фінансову звітність, вигнано усіх хабарників

На Триденському соборі було також затверджено основні католицькі догмати, які й зараз визначають сутність сучасного католицизму.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.