За Філліповською Оленою

З І Р К А « З И М О В О Г О » З А М К У

Золотокоса Зорина, занудьгувавши і засумувавши, забажала зелену зірку замість золотої. Закоханий Захар завагався, зажурився і злякався, що не в змозі задовольнити забаганку Зорини. Згодом, зарікся: «Знайду, здобуду Зорині зелену зірку!». Захар завзято забажав зорепад з зелених зірок, і знагла зірвалася злива зі звичайних золотобарвних зірочок, засипавши землю. Зібравши золоті зорі, Захар з-понад залізно-золотавих зірочок знайшов зорю завбільшки з «золотоокі» знаки зодіаку. Захар замислив змінити забарвлення золотої зірки, задумавши зафарбувати її зеленим.

Зраночку-зрання, засвітла, злякавшись запізнитися,

заклопотаний і зморений Захар, здійснивши

Зоринчине

замовлення,

заніс їй зелену зірочку, запаковану загадковою золотавою загорткою. В західній залі «Зимового» замку Зорини зблиснула, замерехтіла, засвітилась, заблищала, заблискотіла зоря золотаво-зеленим. Зорина, зворушена, здивована та зачарована зіркою, зраділа, завмерла й зарум’яніла, зрозумівши: Захар закоханий, бо забагато зробив, задля того, щоб золота зірка заграла золотаво-зеленим забарвленням. Збагнувши це, Зорина, зітхнувши, зізналася Захарові, що теж здавна закохана.

Зранку змайстрували закохані зореліт, злетіли, завиваючись зиґзаґом, до зірок золотих і зажили заможно. Зірку золотаво-зелену залишили в «Зимовому» замку, замисливши задум, щоб закохувались завзято на Землі, як Захар і Зорина, завдяки зірочці зеленій.

Зараз закликають закоханих до «Зимового» замку золотаво-зелені зірочки, які зростають зверху, зі злету зорельоту.

Сердюк Людмила

В А Л Ь С В О Г Н Ю

В вікнах виснажує вітер вогненний,

В вальсі вогню виступають валторни,

Вій Вельзевула врізається в вікна –

Вище, все вище вривається вітер!

Вальсу вогненному влади все-рівно

Воланд виточує в війнах-вітрилах!

Вій вакханалії в'ється в Вкраїні –

Вітер все вище, все вище воліє!

Вмить вітер впав від вологого воплю!

Ватру водою, всесильную волю!..

Все виганяють в вирій всевишній –

Волю вертають васалам вогнища!

Стоєва Ілона

П О Р Я Т О В А Н И Й П А П У Г А

Попелюшка Поля погомоніла з подругами, передяглася прогулятися, щоб позбирати перші проліски. Перед пагорбом побачила принцеса пажа П’єтро, який, перелякавшись, побілів. За пазухою паж переховував пістряву пташку. Принцесі переказували, що повар пообіцяв пообідді пекти пиріг з папугою, тому порадила повернути птаха, поки примхливий принц Пауль не помітив пропажі.

П’єтро похнюпився, починаючи плакати, приказуючи, що потрапивши до печі, пташка-подружка перетвориться на печеню. Похнюпилася й Попелюшка та пообіцяла помогти пажеві, поговоривши з принцом, який повинен був повернутися з полювання.

Поля побачила приїзд принца, підбігла, почала просити : «Принце, помилуй полохливу пташку. Папуга потішить прислуг, порадує панство, порозважає пажів; персонально принцу принесе повагу підлеглих. Послухай пораду. Піди, переінакши прохання: проси повара пекти пиріг з поросям.» Пауль подумав, пильно подивившись на Попелюшку і посміхнувшись, повідомив Полі: «Приємна порада, послухаю привабливу панянку.

Поспішай поласувати поросячу печеню і послухати потішні

пісеньки папуги».

За Філліповською Оленою

С П О В І Д Ь С А Ш К А

Сьогодні син Світлани і Сергія, Саша, не сильно їх слухався: спочатку спокійно сидів і слухав солов’їний спів, та спробував сильно свиснути – і зі сну схопилася Сашина сестричка, Сонечка. А сьомого серпня спровокував сварку сусідських синів – Стьопи і Сьоми. Снідаючи, скинув зі столу синю скатертину, де стояла склянка зі смородиновим сиропом і серйозно стукнув скло Софії Степанівни – сусідки сім’ї, яка сиділа із своєю собакою, Селіндою, на сірому стільці у синій спідниці, а та, – схвильована, спочатку сильно схотіла сходити до суду, та Світлана і Сергій спробували спинити її, сплатили серйозну суму за це скло!

Сидячи на стільці із сином, Світлана сумувала, серце стислося, стало соромно за сина, а Сергій суворо сказав Сашку: «Схаменись». Сьогодні Сашу соромили, сварили…

Син сказав: «Не сумуйте! Скоро стану слухняним, спостережливим, сміливим, старанним, самостійним, серйозним, спокійним, словом, славним сином. Справді.» Світлана та Сергій схвалили Сашині слова.

За Шамраєвою Анною

К Р И З А

Криза

Криє Київ,

Крамниці кусають,

Крижаніють кошти,

Красно котрі

Крадуть.

Крам китайський

Крихкий,

Кризою кромсає,

Крила кримінальні

Криза коливає.

Крадькома куштує

Крамола,

Кризу кислу -

Крає кошториси,

Кишені копирсає,

Копійчина капає,

Кривдить, кульгава,

Конче краще клепає,

Карбованця квапного…

Кришувати клопітно,

Клопітно кидати,

Коли крісло квилить -

Кепсько керувати…

Валерій Ковтун

З Я Б Л И К

Знову забіліла зима,

Замела землю,

Зронила золоті зорі.

Зранку зяблик знайшов

Заготовлені зернятка.

Задоволений з'їв знахідку.

Застрибав, зігрівся,

Заспівав звеселяючись.

Зима замилувалася.

Зяблик засміявся,

Заблимав задоволеними зіницями.

Гузан Артем

А С Т Р А Л Ь Н А А С Т Р О Л Я Б І Я

Автономія анемічна,

Астрономія аритмічна;

Антимонія артистична,

Анатомія архаїчна.

Анімація актуальна,

Астрологія аморальна,

Антологія адекватна,

Академія абстрактна.

Архітектурний антураж,

Аполітичний антишарж,

Артіль амурів – алогічна,

Алхімія – академічна.

Віктор Колмаков

П Р О П О Е Т І В

Розуму роботу

Робимо роками,

Романтизму

Радість

Разом

Розповсюдимо,

Розіб’ємо

Рабство

Рукояттю рими,

Рулимо

Розумно,

Рубежі

Руйнуємо:

Радикальний ризик –

Революційна рима,

Ревно рок реве

Ракетами реалій,

Розливає ртуттю

Розбещений Розбійник,

Розрахуватись рветься,

Розбишака ржавий -

Рикошетом рими

Розрубаємо рвача!

Валерій Ковтун

Д О Б Р Е Д І Л О

Досить дужий дід Данило Дем’янович давним-давно думав добудувати дерев’яний дім. Десь два десятиріччя добрий дід Данило дбайливо доглядає дітвору. Діти довіряють дідові, допомагають доводити до добра деякі діла, добувають дрова. Дід дарує дітворі дріб’язкові дарунки, дерев’яні дудки, домашні делікатеси.

Данило Дем’янович – друкар. Дружелюбний дідусь друкує детективи, драматургію, деякі документи.

Дім діда Данила досить дірявий: дощ добре доруйновує дерев’яний дах, довжелезні двері догнивають. Діти домовились допомогти дідусю добудувати давній дім. Денис та Дмитро дібралися до діброви, добули деревини, дівчата допомогли донести дерев’яні дошки додому. Діти домайстрували

двері, доробили дах, добре допомогли дідові.

Данило Дем’янович дуже довго дякував дітворі

за добре діло.

К О З Е Н Я

Колись круторога коза казала куцохвостому козеняті:

— Кладу кілька копійок, купи корінь кульбаби, купу капусти, конюшини, кору клена, кошик картоплі, кілька кілограмів кукурудзяної крупи.

— Кому купити? Коли купити? Куди класти? — каверзувало капосне козеня, крадучись коло колючого куща.

— Козі, козлу, козенятам, — клопоталася кізонька. — Каструля калорійної кукурудзяної каші, кухоль конюшинового компоту — край корисно!

— Колись куплю! — крикнуло козеня клопітливій козі, крутнувши копитцем круглого камінчика.

Коли козеня крокувало краєм крутосхилу, кахкали качки, кудкудактали кури, кукурікали когути, кружляли круки, кидалися кудись крихітні комахи.

— Куди ковиляєш, козлиську? — кепкували кремезні косарі.

— Куди-куди... — кривлялося козеня. — Котра крамниця

краща? Коло калини?

— Коло каштана! — казали косарі, ковзаючи косами.

Канючило, кричало, кавчало — кінець-кінцем купило.

Козиній казочці кінець.

Поиск по сайту: