Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Методика аналізу інвестиційної привабливості

Інвестування

1. Інвестиційний клімат в країні: сутність, чинники та показники розвитку:

Інвестиційним кліматом прийнято називати сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, що приваблюють або відштовхують інвесторів. Ранжирування країн світової спільноти по індексу інвестиційного клімату і зворотному йому показнику - індексу риски служить до певної міри вимірником для інвесторів при ухваленні ними рішень.
До основних параметрів, що визначають інвестиційний клімат в країні, відносяться політична і соціальна стабільність, фундаментальні основи правової системи, стан економіки, система прийому іноземного капіталу, зокрема, режим оподаткування, величина митних зборів і акцизів, порядок реєстрації підприємств з іноземною участю і тому подібне На даний момент одним з сильних дестабілізуючих чинників є незавершеність і нестійкість українського законодавства по іноземних інвестиціях.

Оцінка інвестиційного клімату ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат сприяючих економічному зростанню. Зазвичай для цього застосовуються вихідні параметри інвестиційного клімату в країні (притока і відплив капіталу, рівень інфляції і процентних ставок, частка заощаджень у ВВП), а також вхідні параметри, що визначають значення вихідних і таких, що характеризують потенціал по освоєнню інвестицій і ризик їх реалізації. До них відносяться: природні ресурси і стан економіки; якість робочої сили; рівень розвитку і доступність об'єктів інфраструктури, макроекономічна стабільність, якість державного управління; захист прав власності; та інші.

Найбільш істотні чинники, що формують інвестиційний клімат : Макроекономіка. Стан державного боргу. Злочинність і корупція. Податки. Інтелектуальна власність. Та інші чинники.

Створення сприятливого інвестиційного клімату залежить від дії низки факторів. Під фактором будь-якого процесу розуміють рушійну силу цього процесу. Отже, рушійні сили, які формують інвестиційний клімат в країні, можна назвати факторами інвестиційного клімату.Отже, Інвестиційний клімат – це комплексна економічна категорія, що прояв-ляється на якісному рівні сукупністю політичних, макро- і мікроекономічних,соціальних, соціально-психологічних, а також інших факторів, які характери-зують доцільність і надійність, визначають схильність до інвестування економічних суб’єктів

 

2. Інвестиційні якості акцій та облігацій. Оцінка їх вартості та прибутковості:

Акціївиконують три головні завдання: по-перше, їх випускають під час організації акціонерного товариства, щоб забезпечити йому певний «стартовий» капітал (перша емісія); по-друге, завдяки випуску акцій залучаються додаткові ресурси в процесі функціонування товариства (друга і подальша емісії); по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.
Як відомо, акції поділяють на іменні та на пред’явника. Іменна акція — належить визначеній особі. Передача права власності на і.а. здійснюється шляхом видачі власником на користь набувача розпорядчого документа. Акція на пред'явника — власником вважається фактичний утримувач. Передача права власності на а.н.п. здійснюється шляхом простого її вручення. За черговістю отримання доходу та обсягу прав власника:

  • Проста акція — надає право власнику на отримання — за класичного розуміння поняття «дивіденди» — деякої частини прибутку акціонерного товариства чи — за українським законодавством — отримувати дивіденди незалежно від фінансових результатів діяльності акціонерного товариства (за наявності на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні товариством.
  • Привілейована акція — надає власнику безумовне право на отримання встановленого умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має пріоритет (щодо власників простих акцій) при розрахунках товариства з акціонерами; п.а., як правило, не дає власнику права на участь в управлінні товариством, у тому числі — права голосу на зборах акціонерів.

Дохідні акції -Це акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, електропостачання, а також інших комунальних компаній, дивіденди за якими перевищують середній рівень. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме. Акції зростання- Це акції корпорацій, доходи і прибуток яких вище середнього рівня, однак сплата за дивідендами найчастіше не перевищує 35 %. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте. Циклічні акції Їхня ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і піднесеннями в економіці, тобто відповідно до ритму ділової активності. інвестори намагаються придбати такі акції, коли йдеться про розширення виробництва, і встигнути продати їх до початку спаду.

Облігція- емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка. Випуск облігацій потрібний винятково для мобілізації грошових ресурсів, коли бракує власних фінансових джерел. Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням рівня ризикованості вкладень для інвесторів велике значення має розподіл облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів.

3. Прямі та портфельні інвестиції, їх сутність, спільні та відмінні риси.

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

Портфельна інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

4. Іноземні інвестиції в системі фінансування розвитку національної економіки: роль, місце, особливоті державного регулювання.

До чинників, які реально можуть впливати на активізацію залучення іноземних інвестицій в економіку України можна віднести:
Ø стабілізацію законодавчої бази держави;
Ø інтеграцію політичної волі усіх гілок влади;
Ø нормалізацію стану фінансово-кредитної системи;
Ø підвищення інвестиційної активності населення;
Ø розбудову інфраструктури фондового ринку;
Ø розвиток системи організованої торгівлі.
Проте слід зазначити, що економіка України нині не може задовольнити вимоги західних інвесторів. Серед причин непривабливості українського інвестиційного клімату називають повільні темпи реформування й економіки, й законодавчої бази, а також нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій, високі податки, надмірне регулювання та заполітизованість економіки .
Незважаючи на всі вади, потік іноземних інвестицій в економіку України сьогодні збільшується. Це зумовлено такими чинниками:
а) прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України;
б)прагненням одержувати прибуток на довгостроковій основі;
в)прагненням дістати доступ до порівняно дешевих джерел ресурсів;
г) прагненням використовувати дешеву та кваліфіковану робочу силу.
Таким чином, можна констатувати, що в Україні постійно ведеться певна робота з активізації інвестиційної діяльності, проте інвестиційний клімат залишається несприятливим, що призводить до гострої нестачі інвестиційних ресурсів в економіці. У подальшому, при формуванні державної політики у галузі інвестування необхідно враховувати міжнародний досвід та посилити роль банків у розвитку інвестиційних відносин не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому рівнях.

Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаємної відповідальності іноземного інвестора і держави: дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів; юридичної відповідальності іноземних інвесторів за порушення закону або міжнарод- них договорів; заохочення іноземних інвесторів, які спрямовують інвестиційні ресурси упрограми (проекти), визначені державоюяк пріори- тетні; удосконалення законодавства щодо іноземних інвестицій.

Заходи державної політики у сфері іноземного інвестування мають бути синхронізованими із масштабами й напрямами ринкової трансформації. Треба враховувати сукупність зовнішніх і внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних факторів, що можливо тільки за наявності дієвої системи

державного регулювання, а також відповідного фундаментального й науково-методичного забезпечення.

Об’єкти державного регулювання іноземного — це перелік питань (проблем), що регулюються апаратом держави у процесі формування й реалізації політики в галузі іноземного інвестування. Це, зокрема, визначення іноземного інвестора, видів і форм іноземних інвестицій, участь увласності, антимонопольні заходи, трансферт прибутку іноземного інвестора, вимоги щодо результатів діяльності іноземного інвестора, система інвестиційних пільг та обмежень, проведення державної експертизи інвестиційних програм, гарантії щодо прав іноземного інвестора.

 

5. Суб’єкти інвестиційної діяльності, їх взаємодія.

До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій.
Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більших розмірах.
Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів. Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, спрямованість та обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірних засадах будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не вправі втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад своєї компетенції.
Як передбачено законодавством, інвестори можуть виступати в якості:
– покупців (якщо вони купують страхові поліси, ощадні сертифікати комерційних банків і т.д.);
– продавців;
– замовників (під час укладення договору-підряду на будівництво);
– кредиторів.
Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень відповідно до їх економічної самостійності. Це, перш за все, визначення цілей, спрямованості, видів та обсягів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності (рис. 2.1). Законодавством передбачена заборона втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності.

Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.

6. Інвестиційне проектування. Класифікація інвестиційних проектів за різними критеріями.

Інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники, пов´язані з його реалізацією.Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування; придбання окремих видів нематеріальних активів; збільшення запасів матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обгрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, заявки і т.п.), у якому викладаються мотивація, об´єктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність.

У залежності від видів інвестиційних проектів, викладених у розглянутій їхній класифікації, диференціюються вимоги до їхньої розробки.

Для невеликих інвестиційних проектів, які фінансуються підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обгрунтування здійснюється по скороченому колу розділів і показників. Для середніх і великих інвестиційних проектів, фінансування реалізації яких намічається за рахунок зовнішніх джерел, необхідно повномасштабне обгрунтування по відповідних національних і міжнародних стандартах.

Класифікація інвестиційних проектів підприємства:

За функціональною спрямованістю:

• Інвестиційні проекти розвитку;

• Інвестиційні проекти санації.

За метою інвестування:

• Інвестиційні проекти, які забезпечують приріст обсягу випуску продукції;

• Інвестиційні проекти, які забезпечують розширення (відновлення) асортименту продукції;

• Інвестиційні проекти, які забезпечують підвищення якості продукції;

• Інвестиційні проекти, які забезпечують зниження собівартості продукції;

• Інвестиційні проекти, які забезпечують вирішення соціальних, екологічних та інших задач.

За сумісністю реалізації:

• Інвестиційні проекти, незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

• Інвестиційні проекти, що залежать від реалізації інших проектів підприємства;

• Інвестиційні проекти, які виключають реалізацію інших проектів.

За строками реалізації:

• Короткострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації до одного року;

• Середньострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації від одного року до трьох років;

• Довгострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації більше трьох років.

За обсягом необхідних інвестиційних ресурсів:

• Невеликі інвестиційні проекти (до 100 тис. дол. США);

• Середні інвестиційні проекти (від 100 до 1000 тис. дол. США);

• Великі інвестиційні проекти (більше 1000 тис. дол. США).

За схемою фінансування:

• Інвестиційні проекти, які фінансуються за рахунок внутрішніх джерел;

• Інвестиційні проекти, які фінансуються за рахунок акціонування (первинної чи додаткової емісії акцій);

• Інвестиційні проекти, які фінансуються за рахунок кредиту;

• Інвестиційні проекти із змішаними формами фінансування.

7.Інвестиційна стратегія, її види, параметри та показники.

Передінвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної стратегії суб'єкта господарювання. Інвестиційна стратегія передує попередній розробці інвестиційного проекту. Інвестор керується цією стратегією на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту, який складається з передінвестиційної фази, фази інвестування і фази експлуатації виробництва. Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб'єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутку і збільшення власних активів. Згідно з обраною стратегією інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, провадить їх техніко-економічне обґрунтування, селекціонування, відбираючи найперспективніші, і формує з останніх відповідні інвестиційні портфелі.

Така стратегія звичайно називається активною або агресивною, максимально спрямованою на прибуток. Противагою активній стратегії є пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити шляхом використання інвестицій, у кращому випадку, непогіршення показників своєї господарської діяльності.

Інвестиційна стратегія суб'єкта господарювання звичайно формується в спеціальному письмовому документі, який містить вказівки інвестиційним менеджерам стосовно придбання і продажу тих чи інших активів залежно від кон'юнктури ринку, структури портфеля, послідовності інвестиційних рішень.

Інвестиційна стратегія визначає: головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за проведення політики та їх обов'язки; рекомендації стосовно складу активів інвестиційного портфеля, видів цінних паперів, їх інвестиційних якостей; умови придбання та продажу активів, строків їх зберігання і переміщення з одного портфеля в інший; правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп'ютерного забезпечення; способи управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використання суворо за призначенням.

Залежно від типу інвестора -- фінансово-кредитна установа (інституційний інвестор) або підприємство (компанія) -- визначаються форми інвестування і пріоритетність цілей інвестиційної стратегії. Так, інвестиційна стратегія компанії передбачає насамперед запровадження реальних інвестиційних проектів і формування портфелів такого типу. Ця форма інвестування забезпечує підприємству швидкий розвиток та освоєння нових видів продукції і розширення ринків збуту. Фінансові інвестиції здійснюються підприємством на високій стадії розвитку. Така компанія формує портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, підвищення конкурентоспроможності.

Фінансово-кредитні установи розроблюють, як правило, стратегію управління портфелем цінних паперів, але можуть опрацьовувати і спільну стратегію щодо реальних інвестиційних проектів, якщо входять до складу промислово-фінансових груп або консорціумів.

Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована на підтримку відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами активів у складі портфеля. Таким чином, інвестиційна стратегія має передбачати мінімальне використання активів вторинного, а тим паче первинного резервів для покращення фінансового стану, адже продаж цих паперів звичайно здійснюється за номінальною вартістю або нижче від номіналу.

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шляхом найпридатніших поєднань усіх чинників.

8.Зміст та структура бізнес-плану:

Бізнес-план є абсолютно необхідною умовою для успішного пошуку і залучення інвестиційних коштів з метою реалізації задуманого проекту, будь то будівництво великого торгового центру або відкриття невеликого надомного бізнесу. На жаль, люди далекі від комерційної діяльності мають дуже смутне уявлення про те, яким має бути бізнес-план і що він взагалі з себе представляє. Ми спробуємо цей пропуск усунути.

Бізнес-план - це комплекс найважливіших документів, в яких міститься уся інформація, необхідна для реалізації проекту. Грамотно складений бізнес-план відіграє вирішальну роль у пошуку джерел фінансування проекту. Саме цей документ дає можливість визначити, наскільки пропоновані інвестиційні проекти вигідні для потенційних інвесторів.

Стандартний бізнес-план складається з трьох розділів:
I. Характеристика проекту.
II. Фінансовий план.
III. Додатки (контракти, протоколи про наміри, детальні результати і методи маркетингових досліджень, детальна характеристика виробничого процесу, юридичні документи, організаційні схеми, рух професійної кар'єри й опис попередньої діяльності керівників, суттєві параметри продукту, послуги, патенти, ліцензії, балансові звіти, розрахунки прибутків і збитків, основні рішення щодо звітності, представлення третіх осіб (інституцій), послугами яких користувалися, рекомендаційні листи тощо).

Стандартний бізнес-план має наступну структуру:

- загальний опис проекту, зазначення його цілей і завдань;
- маркетингові дослідження ринку, аналіз можливостей збуту, конкурентного середовища, формування цінової політики, загальна маркетингова стратегія;
- опис місця реалізації проекту з урахуванням технологічних, соціальних, кліматичних і інших чинників;
- вибір технології, об'єми проектних робіт, матеріально-технічне забезпечення проекту;
- визначення рівня накладних витрат і матеріальних витрат на допоміжні матеріали, енергоносії і сировину;
- опис принципів управління організацією і юридичного супроводу проекту;
- потреба в кадрах, графік їх роботи, умови оплати праці;
- графік і терміни реалізації проекту;
- планування руху грошових потоків, аналіз беззбитковості;
- оцінка економічної ефективності проекту.

Остаточна версія бізнес-плану складається з декількох документів: бізнес-проспекту, короткого і повного бізнес-плану. Для первинного ознайомлення з проектом потенційному інвесторові надається бізнес-проспект, що містить усю необхідну інформацію в стислому виді. Якщо інвестор зацікавиться проектом, йому надається короткий структурований бізнес-план і повна версія бізнес-плану, що детально пропрацьована. На підставі цих документів приймається остаточне рішення про інвестування.

Відмітимо також, що якщо планується залучення іноземних інвестицій, то бізнес-план необхідно продублювати як мінімум на англійську мову.

Електронні версії документів мають бути складені і представлені потенційним інвесторам в одному з поширених сьогодні форматів, таких як word для текстових файлів, excel для таблиць і pdf для презентацій. Не варто використовувати менш поширені або зовсім екзотичні формати документів, оскільки це може утруднити ознайомлення з ними потенційного інвестора.

9. Організаційно-правові та економічні методи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Під державним регулюванням інвестиційної діяльності розуміються певні в законодавчому порядку форми і методи адміністративного та економічного характеру, що використовуються органами управління всіх рівнів для здійснення інвестиційної політики, що забезпечує державні завдання соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, підвищення ефективності інвестицій, забезпечення безпечних умов для інвестицій у різні інвестиційні об'єкти

Організаційно-правові методи державного регулювання інвестиційної діяльності передбачають: розробку відповідної законодавчої бази; розробку державних норм та стандартів в інвестиційній сфері;ліцензування інвестиційної діяльності; державну експертизу держав них програм та проектів; антимонопольні заходи; роздержавлення та приватизацію; умови використання землі та інших природних ресурсів.

Створення правової основи функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності є однією найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці. Формування правової бази передбачає прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність суб’єктів інвестування, а також контроль за їх виконанням. Провідною метою інвестиційного законодавства є створення правового середовища, сприятливого для успішної інвестиційної діяльності. Однак, незважаючи на значну кількість нормативних актів, недосконалість та нестабільність вітчизняного законодавства сьогодні є однією з основних причин, які гальмують розвиток інвестиційної діяльності в Україні.

Економічні методи впливу держави це методи, за допомогою яких держава впливає на суб'єкти інвестиційної діяльності шляхом стимулювання прийняття інвестиційних рішень як в інтересах самих суб'єктів, так і в інтересах усього суспільства.

В системі економічних методів державного регулювання інвестиційної діяльності чільне місце відведено системі оподаткування. Розмір податкового навантаження суттєво впливає на формування власних капіталів інвесторів. Тому зменшення податкового навантаження стимулюватиме розвиток інвестиційної діяльності за рахунок збереження прибутків і формування довгострокових фінансових ресурсів для інвестиційних операцій. Основними інструментами державної грошово-кредитної політики щодо регулювання інвестиційної діяльності є: встановлення нормативів обов’язкових резервів, які зобов’язані створювати банки для покриття ризиків, тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування (або навпаки); операції на відкритому ринку з державними цінними паперами; політика облікової ставки НБУ, за якою він продає кредитні ресурси банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій

10. Методологія оцінки інвестиційної привабливості регіону, галузі, фірми.

Об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства може проводитися за розробленими методиками експрес-аналізу або поглибленого аналізу, які базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу виявляти проблемні напрямки діяльності підприємства і досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають змоги зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан в цілому, інвестиційну привабливість та потенційні можливості. Це питання вирішується за допомогою визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємства.

Для оцінки інвестиційної привабливості підприємства можуть бути використані різні фінансово-економічні показники функціонування підприємства протягом певного періоду.

Визначення інвестиційної привабливості слід розглядати не тільки як інтегральний фінансово-економічний показник, а й як систему кількісних показників оцінки господарського, фінансового, технічного потенціалів підприємства, що дозволяє оцінити позицію конкретного підприємства відповідної галузі та регіону. Кінцевий результат щодо інвестиційної привабливості підприємства дає змогу замовникам більш об'єктивно оцінити стан і можливості певного підприємства України.

Оцінка інвестиційної привабливості повинна здійснюватися у два етапи:

— перший етап: розрахунок інтегрального показника за кожним підприємством окремо на підставі фінансової та бухгалтерської звітності;

— другий етап: визначення оцінки інвестиційної привабливості підприємства шляхом корегування інтегрального показника, розрахованого на першому етапі з урахуванням привабливості на мезоекономічному рівні, впливу результатів фінансово-господарської діяльності та ризиків діяльності підприємства.

Методика аналізу інвестиційної привабливості

I етап: Оцінка інвестиційного

клімату країни

II етап: Аналіз пріоритетних

галузей для інвестування

III етап: Оцінка інвестиційної

привабливості регіону

IVетап: Аналіз фінансового

потенціалу підприємства

Аналіз ліквідності та платоспроможності

Аналіз фінансової стійкості

Аналіз майнового потенціалу

Аналіз руху грошових коштів

Аналіз прибутковості та рентабельності

Аналіз ділової активності

Оцінка ймовірності банкрутства

 

Інвестиційна привабливість видів економічної діяльності оцінюється під час промислового аналізу,

сутність якого полягає у вивчені стану галузей країни, встановлені особливостей їх функціонування та факторів, які впливають на їх розвиток. Для інвестування найбільш доцільним є вкладення капіталу в об’єкти тих галузей, які знаходяться в стадії розширення, коли чітко спостерігаються найбільший приріст курсової вартості їх акцій і позитивні перспективи бізнесу.

Якісний аналіз, що проводиться у підсумку галузевих досліджень, пояснює історичний аспект розвитку галузі в даній країні і світі; умови конкуренції – наявність вхідних бар’єрів у галузь, відносини між існуючими конкурентами, можливість появи товарів-аналогів; виробничий потенціал виробників і платоспроможність покупців; законодавчі положення, що діють в галузі.

Інвестиційна привабливість галузей економіки України:

Групи галузей за інвестиційною Привабливістю

Перелік галузей промисловості

за окремими групами

1. Пріоритетні за рівнем інвестиційної привабливості 1.1. Металургія (кольорова і чорна)

1.2. Обслуговування населення

1.3. Торгівля

2. 3 достатньо високою інвестиційною привабливістю 2.1. Нафтодобувна і газова промисловість

2.2. Машинобудування і металообробка

2.3. Цементна промисловість

2.4. Виноробна промисловість

3. 3 середньою інвестиційною привабливістю 3.1. Хімічна і нафтохімічна промисловість

3.2. Виробництво збірного залізобетону

3.3. Вовняна промисловість

3.4. Виробництво плодоовочевих консервів

3.5. Масложирова промисловість

4. 3 низькою інвестиційною привабливістю 4.1. Вугільна промисловість

4.2. Електроенергетика

Крім оцінки інвестиційної привабливості галузі в процесі управління інвестиціями, підприємство проводить і оцінку інвестиційної привабливості регіонів, тому що продукція підприємств однієї галузі, що знаходиться в регіонах, має різну привабливість За даними “Інституту реформ” в Україні найбільшу інвестиційну привабливість мають такі області:

Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Київська,

Запорізька, Одеська, Львівська області та все ж лідером в

отриманні інвестицій є м. Київ.

Інвестиційно привабливими зонами для здійснення

інвестування в Україні є:

 Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська,

Закарпатська, Тернопільська, Волинська області), де

ефективним може бути створення виробництва з

використанням місцевих природних ресурсів - сірки, калійної

та кухонної солі, вугілля, нафти та газу, а також розвиток

мережі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

 Донецько-Придніпровський регіон (Донецька,

Луганська, Запорізька, Дніпропетровська області), де

необхідно здійснити реконструкцію та технічне

переобладнання шахт, металургійних, хімічних

виробництв на базі безвідходних, маловідходних та

екологічно чистих технологій; дати потужний імпульс

розвитку малоенергомістких виробництв

машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

 Південний регіон (Одеська, Миколаївська,

Херсонська області), де найбільш вигідним є проведення

реконструкції та технічного переоснащення портового

господарства, розвиток виробництва обладнання для

харчової та консервної промисловості, розширення

мережі туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на

Чорнобильській атомній електростанції, у яких, поряд із

запровадженням унікальних наукових досліджень,

необхідно впровадити найновітніші технології та здійснити

комплекс заходів щодо екологічного, економічного і

соціального відродження територій.

 

Як видно основні показники оцінки рівня інвестиційної привабливості регіонів поділяються на три

великі групи: показники виробничо-фінансового, соціального та ресурсно-сировинного потенціалу регіону. Перша група показників дає інвестору уявлення про економічний потенціал регіону та перспективи його розвитку. Друга група показників надає інформацію про соціальний стан регіону. Дані показники дають можливість визначити якість життя населення, з’ясувати рівень забезпеченості населення певними товарами та послугами, виявити фактори, які мають згубний вплив на соціальний потенціал регіону. В окрему групу виділено показники соціально- політичної та екологічної безпеки регіону. Це зумовлено тим, що ці показники найбільше впливають на думку

інвестора щодо перспектив інвестування, оскільки саме ці показники показують рівень загроз для здійснення господарської діяльності та зумовлюють інвестиційний ризик.

 

11. Проблеми іноземного інвестування в Україні:

Основною проблемою інвестування виступає заурегульованість господарської діяльності, в області інвестиційного руху, нормами права. Причина наявності цих факторів - відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутріш­ніх) зокрема. Однак проблема ефективності законодавства про інвес­тиційну діяльність є комплексною і не може бути обмежена тільки аспектами державного регулювання.

Стаття 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає іно­земних інвесторів як суб'єктів, які прова­дять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи— іноземці, які не мають постійного місця на території України і не об­межені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організа­ції; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відпо­відно до законодавства України. Тобто український законодавець наводить неви­черпний перелік осіб, які можуть бути іноземними інвесторами, та зазначає, що ці суб'єкти провадять інвестиційну діяль­ність на території України . Вирішуючи питання про визнання ін­вестора іноземним, поряд із критеріями, закріпле­ними в ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», необхідно вра­ховувати критерії, закріплені в числен­них двосторонніх угодах України про вза­ємне заохочення та захист інвестицій (у випадку розбіжностей останні матимуть пріоритет), Аналіз чинних двосторонніх угод виявляє широке розмаїття підходів до формулювання критеріїв державної на­лежності інвестора

Слід визнати, що проблеми правового регулювання інвестицій­них відносин, підвищення його ефективності вже давно є предметом ґрунтовних наукових досліджень.

Аналіз законодавства України про націоналізацію і реквізицію інвестицій дозволяє стверджувати, що у законодавстві є ряд прога­лин, які необхідно усунути, а саме: законодавчо не визначений поря­док націоналізації та реквізиції і не зазначений конкретний підзакон­ний нормативно-правовий акт, на підставі якого може бути здійснена націоналізація або реквізиція інвестицій; не встановлений конкрет­ний орган, що має повноваження прийняти рішення про реквізицію або націоналізацію; не визначені умови компенсації, що дає можли­вість чиновникам самостійно приймати рішення про розміри, термі­ни і порядок компенсації, а це не завжди відповідає вимогам закону. В Україні практично не розвинене портфельне інвестування.

В Україні наявні об'єктивні й суб'єктивні чинники, які негативно

впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

● залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи.

Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшій співпраці, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

● нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

● повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації під час вкладання коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам; невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об'єкти, що приватизуються;

● темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

● низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятисяна новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах;

● невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв'язок України з іншими країнами, надавати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями

12. Реальні інвестиції,їх значення. Форми реальних інвестицій.

Реальні інвестиції - це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів.

Реальні інвестиції бувають наступних видів:
– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;
– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
– валові інвестиції – як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.
Реальні інвестиції можуть мати вигляд нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми), та реінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використовуються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестиції.

Поділяють реальні інвестиції і на: інвестиції у "зовнішні умови" - найбільш вигідне вкладання вільних коштів в сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність - вкладання капіталу у підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з одного боку, на посилення позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншого - на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у "зовнішні умови" здійснюються, зазвичай, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах. Інвестиції внутрішнього характеру мають за мсту розвиток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та утворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Значну частину реальних інвестицій становлять капітальні інвестиції, під якими, відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Форми реальних інвестицій:

 

13. Проблеми інвестиційної діяльності в Україні(не смогла найти)

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.