Типологія компонентів природи за ступенем стійкості до антропогенних чинників. Поняття стійкого «консервативного» і нестійкого «прогресивного» компонентів природи

Проблема деградації природних компонентів.

1. Основні причини деградації природних компонентів.

2. Типологія компонентів природи за ступенем стійкості до антропогенних чинників.

3. Поняття стійкого «консервативного» і нестійкого «прогресивного» компонентів природи.

4. Наслідки деградації природних компонентів.

Основні причини деградації природних компонентів.

Деградація природи – порушення екологічної рівноваги, що спричиняється природними факторами (землетруси, урагани, тайфуни, повені, виверження вулканів, пожежі й т.д.) або антропогенними (забруднення атмосфери, водойм, грунту, втрубування лісів, пере випас тощо).

Деградація навколишнього середовища – це процес, унаслідок якого знижується здатність екосистем підтримувати стабільність життя.

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження грунтів і мінеральних ресурсів, небачена забрудненість поверхні Землі, гідросфери й атмосфери пов’язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу впродовж останніх 50-ти років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці та технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися у світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

Учені підрахували, що сучасна біосфера Землі здатна підтримувати нормальне існування й розвиток як 4-5 млрд чоловік, до того ж за умов оптимального розподілу національних доходів, взаємодопомоги, підтримки та взаєморозуміння всіх націй, їхньої високої екологічної культури, ефективного використання загальнолюдського інтелекту для забезпечення добробуту всіх людей планети, глобального миру, раціонального природокористування й охорони природи. Навіть за стабілізації енерговиробництва на рівні теплового бар’єра (100 млрд кВт) чисельність населення не має перевищувати 10 млрд чоловік (необхідна для життя кількість енергії на душу населення становить близько 10 кВт/год.)

Необхідно пригадати й інші серйозні причини деградації:

- занепад духовності;

- надзвичайно низька екологічна культура цілих народів і націй;

- низький рівень екологічної освіти більшості керівних працівників та урядових чиновників практично в усіх країнах світу;

- загальне зниження морального рівня людей за останні десятиліття.

Одна з найнебезпечніших помилок людини – перевага одномоментної вигоди над шкодою довкіллю. Тому до найважливіших завдань сучасності належить необхідність зміни пріоритетів серед загальнолюдських цінностей. Майбутні покоління не мають права на аморальні рішення та дії стосовно природи. Доцільно запам’ятати девіз усесвітньо відомої екологічної організації Грінпіс: «Ми не отримали Землю в спадок від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»

Типологія компонентів природи за ступенем стійкості до антропогенних чинників. Поняття стійкого «консервативного» і нестійкого «прогресивного» компонентів природи.

Масштаби змін природного середовища залежать від двох основних факторів: інтенсивності прояву речовинного складу забруднювачів та здатності природи до самоочищення. Остання властивість лежить в основі поняття стійкості окремих компонентів природи до антропогенного навантаження на основі відмінностей у поширенні забруднювачів у різних середовищах. Стійкість до антропогенного навантаження – одна з основних властивостей геосистем, від якої значною мірою залежить екостан ландшафтів, зокрема ступінь їх перетворення господарською діяльністю, а також здатність тривалий час виконувати свою соціально-економічну функцію.

На сьогодні загальновизнаними є декілька форм стійкості природних систем, а саме:

- інертність (здатність геосистеми під час дії на неї зовнішнього фактора зберігати свій стан у межах окресленої області протягом усього визначеного інтервалу часу);

- відновлювальність (здатність геосистеми повертатися до чаткового стану після з нього (наприклад, відновлення лісу після пожежі));

- пластичність (наявність у геосистемі декількох областей станів, у яких вона має здатність до інертності та (або) відновлювальності, її здатність при дії зовнішнього фактора переходити з однієї такої області до іншої, зберігаючи за рахунок цього свої інваріантні ознаки впродовж визначеного інтервалу часу).

Стійкість природних систем забезпечується механізмами, які виробились у процесі природної саморегуляції та саморозвитку. Навантаження на геосистему можливе до певних меж, за яких зняття навантаження призводить до повернення цієї системи практично в попередній стан за допомогою саморегулювання.

Серед компонентів природи найбільше змінюються атмосферне повітря та вода, а найстійкішими є гірські породи та рельєф, проміжне положення займають біота та грунти. Зміни можуть бути оборотними і необоротними. Якщо система після певного впливу змінилася, але потім повернулася в початковий стан називається «характерним часом» (наприклад, період відновлення лісових біогеоценозів після вирубки становить 100-150 років). Якщо після порушень попередні характеристики не відновлюються, це необоротна зміна.

У 1991-1993 рр. відомий американський еколог Д. Чірас дійшов висновку, що природа існує вічно (з точки зору людини) і чинить опір деградації завдяки дії чотирьох екологічних законів:

- рециклічності або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

- постійного відновлення ресурсів;

- консервативного споживання (коли живі істоти споживають лише те й у тій кількості, що їм необхідно, не більше й не менше);

- популяційного контролю (природа не допускає «вибухового» росту популяцій, регулюючи кількісний склад того чи іншого виду шляхом створення відповідних умов для його існування та розмноження).

Ми знаємо, що занадто часто приймаються рішення, наслідки яких є катастрофічними. Наприклад, великої шкоди Поліссю завдали науково необґрунтовані меліорація, осушування боліт. Рівень ґрунтових вод знизився в середньому на 1,8-1,0м, близько 50% малих річок стали жертвами необоротних змін стоку, у них значно зменшилася кількість риби та інших гідро біонтів. Як наслідок – Полісся, за оцінкою експертів, вмирає. До речі, страшного удару екосистемам Полісся завдала й Чорнобильська катастрофа.

Поиск по сайту: