Зародження доктрини анархізму в політ. Думці М. Штірнера

Макс Штірнер (1806-1856), псевдонім Каспера Шмідта, – німецький філософ-ідеаліст, засновник анархічного індивідуалізму, примикав до младогегельянців.

В 1845 видав книгу «Єдиний і його власність», в котрій розвинув систему анархізму. Єдина реальність, за Штірнером, - це «Я», его, а весь світ – його власність. Поняття моралі, права, закону, суспільства і т.д. відкидаються і оголошуються «примарами». Штірнер вважав, що цим він звільняє індивідуальне сприйняття від «соромлячого лушпиння». Кожен сам є джерелом моралі і права. Керівництвом для індивіда має бути принцип «нема нічого вищого за мене». Приватна власність, за Штірнером, має бути збережена тому, що в ній виражається самобутність «Я». Штірнер критично виступав проти комунізму і революційної боротьби пролетаріату.

«Нас вигнали із самих себе», - стверджуючи це, Штірнер докладно поз'яснив як механіка самовідчуження дублюється суспільством. По-перше за допомогою інституцій – Держава, принижуюче тебе; Сім’я, відтворююча роль держави; Приватна Власність, та що володіє тобою і використовує тебе як охоронця і посередника. По-друге через трансльовані інституціями «беззаперечні» поняття – Обов’язок, Право, Мораль, Суспільна думка і ін., призванні загіпнотизувати більшість, що піддається і мінімізувати протест одинаків, перетворивши їх у «демонів» для масової свідомості.

Штірнер помер від укусу отруйної тропічної мухи, що невідомо як опинилася у центрі Європи в 1856 р., з тих часів і дотепер подібних випадків смерті в Німеччині більше не було зареєстровано.

Ø 59) Обгрунтування концепції анархізму в політичній думці П. Ж. Прудона

П'єр Жозеф Прудон (Proudhon), 1809-1865 - творець анархізму як окремого напряму політичної та правової думки XIX ст. і основоположник такого напряму в анархізмі, як індивідуалістичний анархізм, або анархоіндивідуалізм. До найголовніших його праць належать такі: "Що таке власність?" (1840), "Система економічних суперечностей, або філософія злиденності" (1846), "Про війну і мир" (1861), "Про засади федералізму" (1863).

Він обстоював такий суспільний лад, який базується на взаємній співпраці членів суспільства, з гарантованою автономією людської особистості. Прудон, як він підкреслював, визнає "третю форму суспільства", тобто синтез спільності і власності, заперечуючи, таким чином, і капіталістичне, і комуністичне суспільство.

Прудон, в цілому критично ставлячись до права приватної власності, визнає її важливою складовою індивідуальної свободи. Свобода полягає у її взаємному забезпеченні та дотриманні індивідами. Тому, за Прудоном, анархія - це не абсолютна свобода діяльності - вона означає почуття нерозривного зв'язку власної свободи зі свободою інших. Свобода є інтегральна: ніколи не можна посягати на свободу взагалі, не посягаючи на свободу окремих індивідів; і, порушуючи свободу окремих індивідів, порушується свобода взагалі. Так само свобода не може бути "одкроювана" (дарована), вона повинна розвиватися знизу самостійно. Для Прудона анархія не була якимось безвладдям, тобто ліквідація державного механізму, який стояв над суспільством, не повинна була призводити до свавілля та знищення права. Під цим оглядом важливою є висунута Прудоном ідея федерації. Федерація, на його думку, повинна складатися із сукупності самостійних територіальних одиниць, пов'язаних між собою взаємовигідними і рівноправними договірними відносинами.

Що ж до організації влади або, точніше, управління, то воно повинно базуватися на науковій основі. Зокрема, "законодавча влада належить лише розуму, який методично визнаний і доведений", оскільки "правда і законність не залежать від нашої згоди, так само як і математична істина". І для того, щоб їх пізнати і зрозуміти, потрібні розмірковування і навчання.

Головним джерелом суспільних бід і незгод Прудон вважав гроші, які, за його словами, дають змогу не працюючи мати доходи за рахунок доходів з праці.. Прудон створює концепцію "мютюелізму" (взаємності послуг). Мютюелізм - це "система рівноваги між рівними силами, де кожній силі забезпечені однакові права за умови виконання таких же обов'язків, де кожній силі дана змога обмінюватися послугами за відповідні послуги".

Ø 60)Теорія радикального анархізму Бакуніна

Бакунін Михайло Олександрович (18 травня (30 травня) 1814 — 1 липня 1876) — російський політичний діяч, один з головних ідеологів і практиків анархізму.

Рушійну силу радикального анархізму він вбачав у сільській бідноті, а розбій вважав стихійною формою крайнього протесу проти держави.

Радикальний анархізм повинен отримати місцеву основу, він має вибухнути по всій країні, у ньому мають взяти участь усі – пристарілі, діти і жінки також.

Радикальний анархізм перетворюються в революцію і має початися із зруйнування усіх організацій і установ: церков, парламентів, сідів, адмін.. органів, банків. Це призведе до того, що держава не зможе оплачувати свої борги і розвалиться.

Для підготовки революції Бакунін вважав, що треба створити таємну організацію з суворою дисципліною, і авторитарним централізмом, усі члени організації-братства повинні заприсягнутись на вірність їй. Революційна диктатура мала б бути невидимою і безсособовою.Бакунін виступив з вимогою економічного й соціального зрівняння класів та особистостей, оголосив себе колективістом. Проживаючи в Швейцірії Бакунін у творі “Кнуто-германська і соціальна революція” знову закликак до повного знищення держави, церки та приватної власності. У 1873р. Бакунін написав твір “Державність і анархія”, це були зібрані основні положення його концепції. Виключення його альянсу, поразка анархістів в Іспанії остаточно розчарувала Бакуніна.

Ø 61. Концепція анархічного комунізму П. О. Кропоткіна

Ідеї анархізму отримали свій подальший розвиток у роботах П. Кропоткіна, який стверджував, що анархізм є чимось більшим, ніж простий спосіб дії або ж ідеал вільного суспільства. Анархізм, крім того, являє собою «філософію як природи, так і суспільства». Як і Бакунін, Кропоткін різко виступав проти держави і «державного соціалізму», вважав, що трудящі самі в змозі «зробити лад, заснований на їх особистої та колективної волі. Теоретик анархії вважав за можливе встановлення «Бездержавного комунізму» на основі «союзу сільськогосподарських громад, виробничих артілей і асоціацій людей за інтересами ». Цей вільний «анархічний комунізм», на відміну від державного авторитарного комунізму мислився Кропоткіним як суспільство рівних між собою людей, цілком засноване на самоврядування. Воно повинне складатися з безлічі спілок, організованих для всякого роду виробництва: землеробського, промислового, розумового, художнього і т. п. Такий соціалістичний анархізм на практиці. Йшлося про створення самоврядного федерального союзу вільних асоціацій людей, відносини між якими будувалися б на принципах солідарності, справедливості та безначальності і регулювалися б в основному моральними нормами. Проблемам морального регулювання відносин між людьми П. Кропоткин надавав великого значення. Він вважав, що моральні почуття глибоко кореняться в біологічній природі людей. У процесі суспільної життєдіяльності ці їхні почуття отримують подальший розвиток і збагачення, набувають соціальний зміст і значення. Такі споконвічні моральні почуття взаємної підтримки і солідарності, що лежать в основі моралі.

Ø 62. Концепція синдикалізму у політ теорії Ж. Сореля

Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. sуndісаt — профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р. Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм — усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас — загальний страйк, чинником об´єднання їх — революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу. Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов´язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства. Проте анархізм загалом не здатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві. Основними принциповими і невиліковними недоліками анархізму є такі: - розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого закликають анархісти; - невміння організовувати свої дії та управляти ними відповідно до умов, що динамічно змінюються;-наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, обмеження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.

Поиск по сайту: