Субєкти права інтелектуальної власності на породу тварин

ЦКУ Глава 42

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності.

Суб'єктом права на сорт рослини може бути особа без громадянства, якщо вона постійно проживає в Україні.

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено (виявлено, і/або виведено, і/або поліпшено) сорт. Якщо сорт створено спільною творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами виведеного нового сорту. Проте не вважаються співавторами ті особи, які не внесли особистого творчого вкладу у створення сорту. Особи, які надавали авторові (співавторам) лише технічну допомогу, матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, оформленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнаються співавторами. Але якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної, то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия заявка надійшла раніше до Установи України. Право на одержання патенту може мати, а отже бути суб'єктом права на сорт, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту. Автор сорту може вказати про це безпосередньо в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це надійшла до Установи до прийняття рішення про видачу патенту.

Суб'єктами прав на сорт рослини можуть бути спадкоємці та інші правонаступники автора сорту, а також держава.

В сучасних умовах одним із важливих суб'єктів права на сорт стає роботодавець, який має право на одержання патенту, якщо сорт створено працівником — автором сорту при виконанні ним службових обов'язків, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Отже, роботодавець стає власником патенту і суб'єктом права на сорт за умови, що сорт створено під час виконання службових обов'язків або за завданням роботодавця, тобто коли роботодавець доручив працівникові виведення сорту.

Крім того, право на одержання патенту належить роботодавцю за умови, що між автором і зазначеним працівником укладено письмовий договір, який передбачає передачу прав роботодавцеві на одержання патенту. В договорі мають бути визначені умови виплати винагороди авторові. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем не укладено письмового договору про передачу прав на одержання патенту або роботодавець порушив істотні умови договору, то право на одержання патенту залишається за автором.

Власник патенту може передати право на патент будь-якій третій особі. Але якщо він не є автором сорту, то така передача може мати місце лише на тих умовах, за яких це право було одержано від автора сорту.

Порядок та умови використання комерційної таємниці.

ЦКУ глава 46

Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенціальну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і по відношенню до якої володілець інформації приймає заходи щодо її конфіденційності.

Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на яке за особою, яка його досягла, або іншими володільцями, визнається виключне право на використання.

Інформація по своїй суті є нематеріальною, але її зберігання і розповсюдження здійснюються найчастіше з допомогою матеріальних носіїв.

Комерційна таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань.

Комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця невідома третім особам.

Закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію.

Строк охорони її є необмеженим.

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей.

Виходячи з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.

Не можуть вважатися комерційною таємницею:

засновницькі документи;

документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю;

відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності вирахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;

відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;

документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;

відомості про забруднення навколишнього середовища;

про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоди здоров'ю населення.

Річна бухгалтерська звітність юридичної особи є відкритою для зацікавлених користувачів: банків, інвесторів, кредиторів, покупців, постачальників і т.п., які можуть ознайомитись з нею і отримувати її копії з відшкодуванням витрат на копіювання.

Крім комерційної таємниці законодавство виділяє також ще декілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, — це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства і т.п. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, відносяться до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність. Відповідно до цього, суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Поиск по сайту: