Місце мотивації в структурі особистості

Мотивація як рушійна сила людської поведінки, займає провідне місце в структурі особистості, пронизуючи її основні структурні утворення: спрямованість особистості, характер, емоції, діяльність і психічні процеси.

Мотивація дуже тісно пов’язана з емоціями. Емоційно-ціннісне відношення людини до світу, оціночні відношення виражають особливі для людини моменти і складають ту загальну сферу, в якій розкручуються не тільки пасивно-емоційні процеси, хвилювання, а й активно діючі, актуальні мотиваційні процеси. Мотивація поведінки принципово неможлива поза межами емоційної, мотиваційно-ціннісної сфери.

Одна з функцій емоцій полягає в тому, що вони орієнтують людину, вказуючи на значимість оточуючих її явищ, на ступінь їх важливості, на їх модальність (позитивність чи негативність). Ступінь значущості вказує на допустимий рівень матеріальних і функціонально-енергетичних затрат, які доцільні при реалізації відповідних спонукань. Вони визначають, що є першочерговим, актуальним в даній діяльності і що особисто є важливим в широкому розумінні життєдіяльності.

Друга функція емоцій полягає в більш загальній, генералізованій і відносно стійкій у часі установці на той чи інший функціонально-енергетичний рівень життєдіяльності (наприклад, настрій) — активний чи пасивний, спокійний чи максимально мобілізований, радісний чи тривожний. Цей вид емоційно-динамічної регуляції поведінки важливий тому, що більш або менш адекватно відображає і стан організму, і життєвий досвід, і функціонально-енергетичні можливості людини в даний період.

Два механізми формування, виховання та перевиховання особистості є однаково важливими і доповнюючим один одне:

· свідомий педагогічний вплив безпосередньо на мотивацію через переконання, роз’яснення, стимуляцію внутрішньої роботи по самоусвідомленню, переосмисленню себе і оточуючої дійсності з наступною перебудовою діяльності;

· вплив на особистість через перебудову її соціального мікросередовища, сфери та умов діяльності з наступною (саме через діяльність) перебудовою мотивації.

Розгляд мотивації як обов’язкової умови виникнення вольової поведінки пов’язаний з ім’ям Д.М. Узнадзе. Основою теорії про потреби як джерела активності та об’єктивну ситуацію їхнього задоволення. За цією теорією, активність, спрямована на задоволення потреб, пов’язаних із добуванням засобів для задоволення потреб, має дві форми:

1) поведінка-обслуговування живиться від джерела актуальної проблеми. Коли суб’єкт дії звертається до зовнішнього середовища для задоволення потреби, для нього створюється актуальна ситуація, яка є умовою виникнення відповідної установки;

2) вольова поведінка, спрямована на задоволення не актуальної потреби суб’єкта, а можливої потреби, яка може виявитися у даного суб’єкта через деякий час. Активність, «що має силу діяти без актуальної потреби», — воля.

Здійснення вольового акту залежить від прийняття рішення. Актові рішення передує період обмірковування та пошуку потрібної для даної особистості поведінки, за яку суб’єкт готовий нести відповідальність. Це поведінка, в якій людина виходить із загальних потреб, а не керується імпульсом актуальної потреби.

Мотивація — це сукупність спонукальних чинників, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.

Здібності людини, не входячи настільки безпосередньо в мотиваційні механізми, разом з тим тісно пов’язані з ними, оскільки визначають мотиваційну сферу і випробовують на собі її вплив як у змістовному, так і в динамічному плані. Якісний склад і рівень функціональних можливостей людини, що формуються, (фізичних, інтелектуальних, емоційних, комунікативних тощо) зумовлюють і формування відповідних потреб, інтересів до даного виду діяльності.

Взаємозалежність мотивації і здібностей здійснюється через діяльність як безпосередньо виконавчий, технічний момент психічної активності.

Процес формування, розвитку особистості також характеризується взаємним впливом мотивації на діяльність та діяльності на мотивацію. Завдяки розвитку мотивації, свідомому засвоєнню виховних вимог, внутрішній роботі по перебудові потреб, норм поведінки відбувається зміна, розширення діяльності, відносин особистості з дійсністю. Слід зазначити, що розвиток мотивації, поява нових мотиваційних утворень виходить за рамки наявної сфери діяльності, випереджає її. Мотивація в цьому механізмі виступає як активний момент процесу розвитку, перебудови особистості. Разом з тим в процесі формування особистості діє й інший процес — зміна мотивації під впливом поступової чи швидкої зміни сфери і умов діяльності. В цьому полягає формування, виховання і перевиховання людини через працю. При цьому активним моментом є діяльність, яка спочатку виходить за рамки наявних потреб, інтересів тощо, формує нові потреби, інтереси і тим самим змінює мотивацію.

Слід зазначити, що вирази «мотивація виходить за рамки діяльності » та «діяльність виходить за рамки мотивації» є умовними. Їх не варто розуміти в тому сенсі, що мотивація можлива поза діяльністю, а діяльність — поза мотивацією. Мається на увазі наступне. Наприклад, людина спочатку не мала певних потреб, стійкого інтересу до даної діяльності, але в силу випадкових обставин займається нею. Потім у процесі виконання цієї діяльності у людини виникають більш стійкі, адекватні по відношенню до цієї діяльності спонукання: зацікавленість процесом, потреба в діяльності, прагнення досягти мети, результату.

Мотиваційна система визначає не тільки актуально-реалізуючу діяльність, а ще й область бажаного (та ще й неможливого), перспективу подальшого розвитку діяльності або її переміщення з даних областей на інші.

Певні дії і вчинки можуть мотивувати відому систему поведінки людини:

· політичні (харизматичні ідеали, думки щодо майбутнього, думки про перспективу);

· захоплюючі (діючі інтереси до отримання захоплень — від спорту, мистецтва до різноманітних розваг);

· творчі (зацікавленість у праці, прагнення організувати діяльність, життя і побут індивідуально, творчо);

· предметні (необхідність в чомусь — в книжках, в грошах, в деяких предметах, в естетичних емоціях);

· почуттєві (кохання, страх, гнів, співчуття);

· моральні (переконання в необхідності певним чином реагувати в певних ситуаціях, пріоритети);

Проблема мотивації на генетичному рівні вирішує наступні питання: формування мотиваційної сфери у дитини, види мотивації на різних вікових етапах життя, зміна мотивації поведінки під певним впливом.

На різних етапах вікового розвитку ми зустрічаємося не лише з різноманіттю реагування дитиною на різні ситуації, підлітка на вплив, який йде від оточуючих, а й з певними особливостями прояву мотивації поведінки.

Відношення мотивації з окремими психічними процесами (пам’ять, мислення, уява) будуються так, як і з діяльністю загалом. Мотиваційний компонент є необхідним для будь-якого цілісного психічного акту (процесу).

Мотивація визначає змістовність процесів; динамічна характеристика визначає тривалість і інтенсивність процесів, готовність до тієї чи іншої його функціональної напруженості. Функціональні можливості психічних процесів визначають якісно-змістову сторону мотивації (характер інтересів, провідних потреб в тому чи іншому виді діяльності) і динамічну сторону (інтенсивність спонукань).

Потреби і мотиви.

Мотив (від лат. movere — рухатися) — матеріальний або ідеальний предмет, який спонукає і спрямовує на себе діяльність або вчинок, заради якого вони здійснюються. Джерелом спонукальної сили мотиву є потреби.

На думку О.М. Леонтьєва діяльність завжди має мотив. «Немотивована» діяльність є такою, якщо мотив прихований від самого суб’єкта та спостерігача. Більш того, діяльність може мати декілька мотивів, може бути полімотивованою, якщо вона спрямована на задоволення одночасно декількох потреб.

Окрім функції спонукання та спрямовування діяльності, мотив виконує смислоутворюючу функцію. За цієї функції, цілі, як структурні одиниці діяльності, набувають особистісного смислу. Від того, який мотив спонукає діяльність, залежить її ефективність і якісні особливості перебігу.

Мотив носить інтелектуальний характер. Так, Ж. Годфруа визначає мотив як “«міркування, за яким суб’єкт повинен діяти”».

Х. Хекхаузен, визначаючи мотив, вказує на “динамічний” «динамічний» момент спрямованості дії “«на певні цільові стани, які незалежно від їхньої специфіки завжди містять у собі динамічний момент і які суб’єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби й шляхи до цього не вели»”. Інакше кажучи, мотив розуміється як “«бажаний цільовий стан у рамках відносини «“індивід — середовище”».

Потреба — це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив — обґрунтування рішення задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному і суб’єктивному середовищі.

Зміна й розвиток потреб відбуваються через зміну й розвиток предметів, які їм відповідають. Таким чином, потреби опредметнюються і конкретизуються. У якісному відношенні виділяються три категорії потреб — матеріальні, духовні, соціальні.

Наявність потреби складає необхідну передумову будь-якої діяльності, однак потреба сама по собі ще не здатна надати діяльності певну спрямованість. Наявність у людини потреби в музиці створює у нього відповідну вибірковість, але це нічого не говорить про те, що буде робити людина для задоволення цієї потреби. Можливо вона згадає про концерт і це направить її дії, а можливо вона почує звуки трансльованої музики й просто залишиться біля радіоприймача або телевізора.

Перш ніж потреба спричинити дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією чи іншою мірою суб’єктивної та об’єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення.

Мотивом може стати лише усвідомлена потреба і лише в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб’єктивному і об’єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.

З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв’язок. Процес мотивації здійснений раніше, залишається в неактуалізованому стані. Наприклад, кожного дня, поспішаючи на роботу, людина не замислюється над тим, чому вона це робить, які потреби спонукають її працювати. Рішення було обґрунтоване раніше, коли вона обирала свою професію та влаштовувалася на певне підприємство.

Можна сказати, що людина діє так чи інакше тому, що поставила перед собою якусь більш загальну чи більш конкретну мету: змінити свій спосіб життя, подолати власні недоліки тощо. Але не кожна мета, що може з’явитися перед людиною, стає тим, що спонукає її до дії.

Лише деяка із цілей на даний момент набуває для людини привабливого вигляду, стає тим, що на певний відрізок часу організовує психічне життя, її роздуми, спрямовує помисли. Це виникає тому, що в цьому випадку проявляється досить сильне внутрішнє обґрунтування в самій людині, виникає сильне спонукання, що призводить до дії. На нашу думку, таким чином мотив стає компонентом в ланцюзі послідовних психічних актів, які завершуються конкретною дією.

Дія, що має свідомо цілеспрямований характер, характеризується тим, що людина може пояснити собі, чому вона діє саме таким чином.

Мотивація діяльності, її прийняття суб’єктом може не усвідомлюватися і предмет потреби може знаходитися не тільки в зовнішньому світі, а й у внутрішньому світі самої людини. Мотиваціями поведінки за З.Фройдом є:

· мета сексуального задоволення;

· бажання вижити;

· бажання панування;

· «“едипів”» комплекс;

· бажання смерті.

Е.Фромм додав до цього перечня:

· нарцисизм;

· бажання влади;

· любов і ненависть;

· насолода і страх задоволення.

А.Адлер вважав, що джерелом мотивації є бажання самоствердитися, як компенсація неповноцінності в дитинстві.

Якщо ми будемо говорити про вроджене і набуте в мотивації, то в першу чергу ми повинні говорити про безумовно-рефлекторні компоненти поведінки, що спрямовані на задоволення біологічних потреб, або інстинктів (інстинкт їжі, свободи, статева і батьківська поведінка, навчання, агресія і уникання, переживання). Дія цих інстинктів часто не усвідомлюється, але вони є одною зі складових, що визначають динамічні тенденції поведінки людини.

Література для самостійної роботи:

1. Абульханова-Славская. К.А. Деятельность и психология личности. М., 1980.

2. Асеев В.Г. Мотивация поведения и формирование личности. – М.: Мысль, 1976.

3. Бадмаева Н. Ц. Влияние мотивационного фактора на развитие умственных способностей: Монография. – Улан Удэ: Издательство ВСГТУ, 2004. – 280 с.

4. Белявский И.Г.Психология личности. Ростов-на-Дону, 1975.

5. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1991.

6. Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. М., 1983. Т.3.

7. Годфруа Ж. Что такое психология.: В 2 т. - Т. 1. М.: Мир, 1992.

8. Гордеева Н.Д., Зинченко В.П. Функциональная структура действия. М., 1982.

9. Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. Образ в системе психической регуляции деятельности. М., 1986.

10. Занюк С.С. Психология мотивации. Теория и практика мотивирования. Мотивационный тренинг. – К.: Эльга - Ника-Центр, 2001.

11. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. М. – 1979

12. Климов Е.А. Путь в профессию. Ленинград, 1974.

13. Кудріна Т.С., Колесніченко О.Ю. Психологічні механізми мотивації досягнення. // Вісник Київського Університету. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – Вип. 3. – 1997.

14. Кулюткин Ю.Н., Сухобская Г.С. Мотивация познавательной деятельности. – Л., 1972.

15. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. – М.: Политиздат, 1975.

16. Леонтьев А. Н. Потребности, мотивы и эмоции. М., 1971. С. 1, 13-20, 23-28, 35-39.

17. Личность в мире ценностей: Тезисы докладов научно-практической конференции. Новосибирск, 1994.

18. Мерлин В.С. Лекции по психологии мотивов человека. Пермь, 1972.

19. Миллер Д., Галантер Ю., Прибрам К. Планы и структура поведения. М.,1965.

20. Москвичев С.Г. Проблемы мотивации в психологических исследованиях. – К.: Наука Думка, 1975.

21. Никифоров Г.С. Самоконтроль человека. Ленинград, 1985.

22. Психофизиологические исследования индивидуальной саморегуляции и активности. М.,1980.

23. Пономарев Я.А. Методологическое введение в психологию. М., 1983.

24. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. – М., 1979.

25. Рубинштейн С.Л. О мышлении и путях его исследования. – М.: АН СССР, 1958.

26. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.

27. Рубинштейн С.Л. Человек и мир. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1969

28. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности/ Под ред. В.А. Ядова. Ленинград, 1979.

29. Селиванов В.А. Психология волевой активности личности. Рязань, 1977.

30. Сидоренко Е.Н. Мотивационный тренинг. – СПб.: Речь, 2000.

31. Симонов П.В.. Мотивированній мозг., М.: Наука, 1987.

32. Соколова Е.Т. Мотивация и восприятие в норме и патологии. – М., 1976.

33. Суходольский Г.В. Основы психологической теории деятельности. Ленинград, 1988.

34. Узнадзе Д.Н. Потребности, поведение. Воспитание. М., 1968.

35. Файзуллаев А.А. Мотивационная саморегуляция личности. – Ташкент, 1987.

36. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность /Пер. с нем. М., 1986. Т 1, 2.

37. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. М., 1978.

38. Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. – М.: Просвещение, 1969.

Поиск по сайту: