Теоретичні підходи до розуміння лідерства

Науковими дослідженнями визначено три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.

1. Харизматичний підхід(підхід на основі особистих якостей лідера) стверджує, що лідером може стати людина, яка має певний набір особистих якостей і здатна організовувати інших до високопродуктивної праці.

Відношення до харизматичного лідера засновано на вірі до нього, шануванні, а діяльність людини – виконавця формується під впливом харизми лідера. Такими здібностями володіють небагато людей. Харизматичний лідер представляє втілення цінностей групи, які він ставить вище власних інтересів і здатний трансформувати власні цінності в загально групові інтереси.

Вченими здійснювалися непоодинокі спроби визначити розумові, фізичні та індивідуальні риси різних лідерів, але їх не вдалося сформувати певного набору якостей. Разом з тим було встановлено, що деякі якості є обов’язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

2. Ситуаційний підхідвизначає, що лідерами стають люди не тільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв’язку між лідером і ситуацією. Ця теорія показує, що в ефективному керівництві вирішальну роль можуть відігравати ситуаційні фактори, які включають потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, потреби, наявність інформації.

Дослідженнями Ф. Фідлера встановлено три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: рівень посадових повноважень, структура задач, взаємовідносини між лідером і членами групи. В ситуаціях дуже сприятливих, або навпаки, вкрай несприятливих, лідер, орієнтований на задачу, досягає значно більших результатів, ніж лідер орієнтований на людей. При більш помірно сприятливих ситуаціях більш успішним є лідер, який орієнтується на людей.

3. Синтетичний підхідрозглядає лідерство як процес організації міжособових відносин в групі, а лідера – як суб’єкта управління цим процесом. Лідерство за цією теорією розглядається як сумісна групова діяльність.

Груповий розвиток визначається за різними ознаками:

ü за змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, одночасно лідер-натхненник і лідер-виконавець);

ü за характером діяльності (універсальний, ситуаційний);

ü за стилем лідерства (авторитарний, демократичний, ліберальний).

Авторитет лідера

Феномен лідерства ґрунтується на авторитеті менеджера. Будь-яка влада і будь-який вплив призводить до того, що людина намагається завоювати авторитет.

Іноді саму владу розглядають як авторитет, але це не зовсім вірно.

Авторитет – це передача своєї волі підлеглим за умови їх добровільного підкорення.

Справжній лідер має незаперечний авторитет у своїх послідовників. Авторитет – це категорія, що носить, як правило, неформальний характер і пов’язана, насамперед, з особистісними якостями менеджера, який завойовує довіру і повагу підлеглих завдяки своїм знанням, особливостям характеру, працьовитості, умінню спілкуватися з людьми. Підлеглим імпонує керівник, який бере на себе відповідальність, сміливо приймає рішення, чесно визнає власні помилки і терпляче ставиться до слабостей і дрібних помилок своїх підлеглих.

В теорії менеджменту розрізняють три категорії авторитету:

- формальний (офіційний) авторитет менеджера визначається його посадою, випливає з його прав розпоряджатися підлеглими, давати їм вказівки, вимагати виконання своїх розпоряджень, контролювати і стимулювати роботу підлеглих;

- особистісний авторитет визначається комплексом особистісних якостей менеджера як людини: сміливість, оптимізм, широта поглядів, рішучість, людяність, терпимість, справедливість, чесність, етичність, інтелігентність;

- повний (реальний) авторитет лідера виявляється при наявності у менеджера формального та особистісного авторитету і залежить від результатів його діяльності, його ділових, морально-етичних якостей, досвіду роботи, професіоналізму.

Приклад моделі авторитету лідера:

ü уміння організовувати діяльність колективу із дотриманням вимог чинного законодавства;

ü націлювати колектив на все нове, прогресивне;

ü користуватися наділеною владою в керівництві колективом таким чином, щоб інтереси підприємства та інтереси працюючих забезпечувались в однаковій мірі;

ü контролювати свої вчинки та володіти власними емоціями;

ü намагатися бути справедливим і доброзичливим;

ü чітко виконувати обіцянки, данні колективу чи окремим працівникам.

Поиск по сайту: