Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Принципи, що формують позитивну мотивацію в навчанні



Серед пізнавальних мотивів керованим і найзначнішим є пізнавальний інтерес, який виникає і зміцнюється лише в ситуації пошуку нових знань, інтелектуальної напруги, самостійної діяльності. Тому, якщо перед учнями ставляться лише готові цілі, а знання лише повідомляються і закріплюються, активність згортається, інтерес згасає. Для підтримки пізнавальних інтересів надзвичайно важливо стимулювати емоції, інтелектуальні почуття, їх потужним джерелом є емоційність навчального змісту.

Принцип мотивації навчання.

Цей принцип має важливе значення для активізації процесу навчання. Він передбачає реалізацію мотивів навчання, тобто тих внутрішніх імпульсів, які спонукають учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності.

У психології і педагогіці виділяється декілька груп мотивів, які, в свою чергу, об’єднуються в соціальні і пізнавальні мотиви.

Соціальні мотиви покликані виховувати в учнів позитивне ставлення до учіння, щоб зробити свій внесок у національну розбудову нашої України або ж заслужити похвалу, схвалення в колі друзів, сім’ї і т.д. Ці мотиви формуються класоводами.

Пізнавальні мотиви формуються у процесі вивчення різних навчальних предметів, з метою розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, прищеплення інтересу до знань і процесу їх набуття (зацікавленості, допитливості, кмітливості та ін).

Отже, для формування мотивів навчання потрібна раціональна організація навчально-виховного процесу, при якій школярі виступали б активними учасниками пізнавального процесу. У дітей з’являється внутрішня потреба до учіння, позитивне ставлення до навчального процесу в тому випадку, якщо вони мають можливість зайняти активну позицію у навчально-пізнавальній діяльності. Для цього потрібно зрозуміло викладати матеріал, вміло організовувати самостійну роботу для оволодіння знаннями, уміннями й навичками, показувати практичну значимість навчального матеріалу, добирати цікаві тексти з різних стилів рідної мови, формувати життєво важливі вміння (написати твір, скласти діловий документ, план прочитаного твору та ін), вміло поєднувати різні методи і прийоми, навчання та способи навчальної роботи, створювати проблемні ситуації, використовувати елементи зацікавленості, вдаватися до гумору, викликати емоції, переживання подій тощо [13].

Оскільки серед пізнавальних мотивів першорядне значення має інтерес до знань і процесу їх набуття, учителі-словесники повинні організовувати навчальний процес з рідної мови так, щоб максимально зацікавити учнів змістом мовного матеріалу і самим процесом набуття мовних і мовленнєвих знань, умінь і навичок. При вивченні багатьох тем можна зацікавити дітей навчальним матеріалом з мови. Так, поглиблюючи відомості про український алфавіт, доцільно навчити школярів користуватися словником, швидко складати алфавітні списки, що викликає значний інтерес до виучуваної теми. Розширюючи відомості про речення, його відмінність від словосполучення, доцільно пояснити комунікативну функцію мови, завдяки якій вона служить засобом спілкування. Вивчаючи порядок слів у реченні, доречно показати, що в українській мові, як і в російській, порядок слів виконує головним чином стилістичну функцію. Змінюючи порядок слів, ми робимо логічний наголос на головному слові, яке набуває більшого смислового навантаження, наприклад: - Я посадив квіти. - Квіти посадив я. Однак іноді порядок слів виконує синтаксичну функцію, наприклад, у реченнях „Гнів викликає біль” і „Біль викликає гнів” на першому місці стоїть підмет, а тому має форму називного відмінка однини. Після присудка стоїть додаток у формі знахідного відмінка. Отже, місце слова у реченні визначає його форму і синтаксичну роль. Показ широкого використання мовних категорій у мовленні дасть змогу зацікавити дітей навчальним матеріалом, пробудити інтерес до усвідомлення цих життєво необхідних категорій мови [14].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при використанні принципу мотивації навчання:

1. Формування в учнів мотивів навчання.

2. Прищеплення дітям інтересу до мовних та мовленнєвих знань, умінь, навичок і до процесу їхнього набуття.

Принципи активності й самостійності (при керівній ролі вчителя)

Питання активності й самостійності навчання школярів привертало увагу відомих учених - К.Д. Ушинського, Т.Г. Лубенця та ін. [15]. Вони залишили цінну педагогічну спадщину. У подальшому розробкою цієї проблеми займались педагоги, психологи, методисти: Г.С. Костюк, В.О. Онищук, О.Я. Савченко, А.М. Медушевський та ін. [16].

Так, більшість методистів вважають, що принцип активізації учнів на заняттях з рідної мови слід здійснювати запровадженням розумових операцій, організацією самостійного застосування знань на практиці; створюванням проблемних ситуацій тощо.

При вивченні будь-якого мовного матеріалу діти повинні повністю проявити свої пізнавальні здібності; а тому завдання полягає в постійній активізації розумової діяльності учнів; у формуванні вмінь і навичок самостійної роботи.

Активність школярів на уроках може бути високою тільки в тому разі, коли їх діяльність не зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає спостереження над фактами, їх осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Значить, учитель мусить розвивати активність дітей не тільки при відтворенні засвоєного матеріалу, але й на основі їх самостійного підходу до розв’язання пізнавальних завдань, тобто розвивати творчу активність, яка проявляється в їх бажанні усвідомити суть завдання, підібрати відомі способи його розв’язання, застосувати їх у нових умовах, знайти необхідний ілюстративний матеріал [17].

Активізація мислительної діяльності підвищує ефективність процесу пізнання і значно прискорює його. Більшість лінгвістичних визначень і правил створюються на основі узагальнення, яке є продуктом роботи думки. Тому при вивченні їх необхідно виділяти істотні і неістотні ознаки, створювати проблемні ситуації, показувати протиріччя між відомим і невідомим і т.д.

Важливою передумовою активізації учнів у процесі навчання є пробудження інтересу, ініціативи в роботі, спрямованої на розширення знань і підвищення грамотності в широкому розумінні цього слова [12].

Як свідчить досвід, значний інтерес в учнів викликає цікавий ілюстративний матеріал, спрямований на активізацію пізнавальної діяльності їх. Так, до теми „Порядок слів у реченні" можна дібрати такі приклади:

1. Я зустрів брата товариша. - Я зустрів товариша брата.

2. Веселий настрій викликає сміх. - Сміх викликає веселий настрій.

Школярі охоче зіставляють інтонацію і пунктуацію у таких реченнях:

1. „Віктор, - сказав Анатолій, - здобув перемогу". - Віктор сказав: „Анатолій здобув перемогу".

2. Їхати не можна, затриматися. - Їхати, не можна затриматися.

3. Ми поспішаємо; нас чекають. - Ми поспішаємо, нас чекають.

Активну розумову діяльність учнів передбачає розвиваюче навчання, а тому при вивченні лінгвістичного матеріалу необхідно залучати школярів у мислительний процес. Щоб зацікавити дітей процесом здобуття знань, слід створювати проблемні ситуації шляхом постановки питань, на які учні дадуть відповідь після спостереження конкретного мовного матеріалу, порівняння й аналізу мовних категорій і т.д.

Великий інтерес викликає застосування технічних засобів навчання. З цією метою слід систематично застосовувати технічні засоби навчання на уроках. У практиці школи для цього здебільшого використовуються звукозаписи (магнітофон, грамзаписи та ін) і екранні посібники (кіно, телефільми тощо).

Вищою формою прояву свідомості й активності школярів є їх самостійність. Самостійна діяльність учнів завжди складається із мислительних операцій і практичних дій, а тому її необхідно здійснювати як для набуття знань, так і для закріплення знань, умінь і навичок. При цьому важливо дбати про те, щоб діти навчилися спостерігати мовні явища, робити висновки і узагальнення. В процесі узагальнення і конкретизації необхідно розкривати причинно-наслідкові зв’язки, користуючись відповідними питаннями. В такому випадку буде розвиватися не тільки мовлення, а й мислення. Розвиток навичок самостійного мислення школярів сприяє підвищенню їх загальної культури. Таким чином, самостійна робота тісно пов’язана з розвитком мислення і стимулює його [12].

Самостійна робота на різних етапах уроку має свої особливості. Школярі можуть самостійно сприйняти і усвідомити багато тем шкільного курсу, читаючи підручник, виконуючи практичні завдання. Проте керівна роль належить учителеві.

В умовах самостійної роботи школярів, яка проводиться з метою закріплення нового матеріалу чи повторення вивченого, є великі можливості для диференціації завдань. Цьому значною мірою сприяють додаткові завдання, які подаються у підручниках під текстами вправ. Сильні учні виконують усі завдання, а слабші - лише деякі з них. Крім того, вміло підібраний і добре підготовлений роздавальний матеріал сприятиме диференціації завдань. Цей роздавальний матеріал доцільно використовувати і для перевірки знань школярів у класі, і для домашньої роботи. На необхідність індивідуалізації домашніх завдань неодноразово вказували педагоги, методисти.

Добре знаючи підготовку учнів, а також прогалини в їх знаннях, учитель готує картки з питаннями і завданнями практичного характеру для класної і домашньої роботи.

У сучасних умовах урок як основна організаційна форма навчання набуває нового змісту, нової структури. А тому посилюється вимога до активізації навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів на уроці і разом з тим до обліку індивідуальних особливостей, які необхідно добре знати. Як же забезпечується активна робота класу на уроці? Пояснюючи дітям нову тему, учитель формулює пізнавальну задачу для всіх учнів, серед яких одна група дає відповідь на поставлене питання; друга - наводить приклади, третя - робить висновок. Краще підготовлені школярі розповідають першими і позитивно впливають на інших. Однак на цьому робота не припиняється. Усі учні виконують те ж саме завдання, відповідно пояснюють (і сильніші, і слабші). Далі доцільно диференціювати завдання для закріплення теми самостійною роботою [18].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при застосуванні принципів активності й самостійності (при керівній ролі вчителя):

1. Запровадження розвиваючого навчання.

2. Пробудження інтересу до процесу набуття знань.

3. Вироблення навичок самостійної ро

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.