Використана література. “Арена’’ слово походить від латинського "пісок"

Амфітеатри

Амфітеа́тр— антична споруда для різних масових видовищ; овальна арена, навколо якої уступами розташовувалися місця для глядачів. Слово має грецький корінь «amphi» (навколо).

Конструктивна основа амфітеатру являє собою складну систему арок і стовпів, між якими знаходяться склепінчасті галереї (фоє, приміщення для звірів тощо) та сходи.

“Арена’’ слово походить від латинського "пісок", який був розміщений на підлозі амфітеатру, щоб ввібрати пролиту кров.

Амфітеатри найчастіше використовувались для гладіаторських матчів, які були адаптовані з етруських похоронних обрядів (munera). Наприкінці 1 століття до н.е.,ігри втратили своє ритуальне значення.

Гладіатори прийшли з різних партій життя. Спочатку були гладіаторськи школи, але вони потрапили під державний контроль у 1-му столітті до нашої ери. Більшість гладіаторів були або засуджені злочинці (damnati), раби, військовополонені , або добровольці, які підписались, щоб зробити шоу задля оплати гладіатора. Існували чотири основних типи:

1. Воював з шоломом, який був прикрашений гребенем риби, довгастий щит і меч. Зазвичай він боровся.

2. Легко озброєний гладіатор з мережею, або розмахуючи тризубцем або кинджалом.

3. Використав меч, шолом і довгастий щит.

4. Боровся з вигнутими і круглим щитом.

Були й інші види ігор, в яких приймали участь жінки, а іноді навіть гноми були використані в цих матчах. Спеціальні види "диких тварин матчі" (venationes) були введені в 2-му столітті до н.е. і стали дуже популярними.В такі напади ,були включені чоловіки ,як правило, або злочинці, військовополонені, або підготовлени і оплачувані бійці.

Спочатку, ігри з дикими тваринами відбувалися вранці, публічні страти проводилися опівдні, а потім гладіаторські . Згодом, ці підрозділи стали розмитими, і часто багато боїв проходили не один раз, і ці правила вже не діяли.

Інші види ігор це морські битви (naumachiae), відомі у місцях розташування штучних озер.

У малих містах, місцеві Амфітеатр були тільки розвагою. Завдяки їх масивним розмірам, вони, як правило, побудовані на краю міста. Військові амфітеатри (Ludi), побудовані поблизу фортець,які слугували для підготовки солдатів.

Колізе́й (лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутності імператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським, Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочато імператором Віспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.

Спочатку Колізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.

Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (наумахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчували християн, останні дослідження указують на те, що це був міф, створений католицькою церквою в подальші роки.

Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавієвий в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята ареною (також еліптичної форми) і концентричними кільцями глядацьких місць, які її оточують. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється своєю величиною.

Колізей втратив дві третини своєї первинної маси; проте, він і понині безсумнівно величезний: один архітектор в XVIII сторіччі взявся приблизно обчислити кількість будівельного матеріалу, використаного на будівництво Колізею, і визначив його вартість, по цінах того часу, в 1 мільйон скудо (близько 8 млн. франків). Тому Колізей спрадавна вважався за символ величі Рима. «Поки Колізей стоїть» — говорили пілігрими в VIII сторіччі — «стоятиме і Рим, зникни Колізей — зникнуть Рим і разом з ним весь світ».

Театри

Теа́тр (місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також театральним мистецтвом, а науку, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва вивчає театрознавство.

Театри Стародавнього Риму не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів, але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну, визначальну, відмінність, так як будувалися гранітними чи бетонними спорудами на окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових еллінських споруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.

Театр Помпея (лат. Teatrum Pompei) - руїни давньоримського театру в Римі. Гней Помпей Великий (лат. Gnaeus Pompeius Magnus (*29 вересня 106 до н. е. — †29 вересня, 48 до н. е.), наказав закласти театр після свого тріумфу в 61 році до н. е., будівлю було освячено в 55 році до н. е. Театр, розташований на Марсовому полі, вміщував в себе 40 тисяч глядачів. Театр став першим кам'яним театром в Римі, глядацькі місця і інтер'єр театру були прикрашені мармуром. До театру примикав портик Помпея на якому був вбитий Гай Юлій Цезар 15 березня 44 року до н. е. Поблизу також розташовувалася курія Помпея, де іноді проходили засідання сенату.

Громадські лазні

Перші римські парові лазні виникли так: сталося це в століття, що передує Марсійскім війнам. Тоді, власне, і почалася славна історія Стародавнього Риму. При знайомстві з банними традиціями різних народів виникає мимовільне відчуття, що лазня якимось містичним чином пов'язана з духом нації. Так, єгипетські жерці проповідували культ води, регулярне обмивання мало гігієнічне та ритуальне значення, тому розвиток банного ритуалу, який ніби вбирає в себе дух нації, сприяли розквіту всієї давньоєгипетській цивілізації. Давні греки не уявляли свого існування без парної, та лазневих процедур. А що ж стародавні римляни? Простежується схожа паралель. Не було лазні - не було великих завоювань. Баня отримує розвиток і набирає чинності імперія. Лазня втрачає своє початкове призначення. Лазню слід розглядати як енергетичну субстанцію, яка знаходиться в тісній взаємодії з енергетикою людини.

У часи Цицерона громадські лазні отримали активний розвиток та поширення. В одній зі своїх промов Цицерон стверджував, що лазні в Римі всім доступні за низькою ціною. На відміну від греків, римляни не стали обмежувати водні процедури холодними обливаннями та налагодили повноцінну систему гарячого водопостачання. Так в Римі була побудована система водопроводу, яка мала колосальних розмірів лазні, - займали 11 гектарів. До початку нашої ери в одному тільки Римі було побудовано близько 150 громадських лазень, які постійно вдосконалювались. У кожній лазні неодмінно були ванни з різним температурним режимом, басейни з проточною водою, роздягальні для відвідувачів, парні кімнати, гімнастичні зали і навіть бібліотеки. Поступово лазня ставала не стільки гігієнічним закладом, скільки місцем дружніх зустрічей, ділового і світського спілкування, де можна було з задоволенням проводити вільний час.

Спочатку в римських лазнях діяли деякі обмеження, інколи навіть на спільне купання чоловіків: дорослий син не міг приймати ванну разом з батьком, а зять - з тестем. Але таке тривало недовго. По мірі зростання імперських домагань та відповідного зростання добробуту етичні норми кинули в небуття. Перші конструкції римських терм передбачали окремі приміщення для жінок і чоловіків. Відвідувачі милися, плавали в басейнах, парилися в парних, насолоджувалися вишуканими стравами і напоями, музикою і танцями, що створювало невимушену атмосферу і певний настрій. Незабаром терми стали частиною суспільного і політичного життя. У період розквіту імперії римляни відвідували лазні щодня, а впливові і багаті громадяни - по кілька разів на день. Римські правителі, прагнучи увічнити власне ім'я і залишити про себе добру пам'ять, зводили для народу розкішні і величні лазні. Так, басейни викладалися з дорогоцінного мармуру, підлоги і стіни прикрашались художньою мозаїкою, руко мийки і посуд виготовлялися з чистого золота або зі срібла. В архітектурному відношенні лазні являли собою грандіозні споруди, призначені для обслуговування великої кількості відвідувачів (іноді до трьох з половиною тисяч одночасно). Колосальні внутрішні приміщення, хрестові і циліндричні склепіння, потужні купола перевершували всяку уяву. Для зведення подібних споруд використовувалися найбільш передові для того часу технології та досягнення будівельної техніки, затрачували величезні кошти. Без розкішних бань римську імперію неможливо собі уявити.

Найвеличнішими вважалися терми Каракали, будівництво яких було завершено в 206 році нашої ери. Вони використовувалися ще кілька століть. Навіть у XX столітті руїни Каракали, об лаштовані для туристичних відвідувань і огляду, справляли грандіозне враження і довгий час використовувалися для проведення оперних вистав на відкритому повітрі.

Римські терми представляли собою комплекс впорядкованих приміщень, що виконують певну функцію. Перша кімната (аподістерія) служила для роздягання: тут відвідувачі знімали одяг і передавали його на зберігання спеціальним службовцям.

Друге приміщення (фрігідаріум) майже цілком займав басейн з прохолодною водою, постійно чистою і свіжою, оскільки спеціальна помпа міняла її повністю по кілька разів на день.

Третя кімната (терпідаріум) призначалася для попереднього розігріву, тут знаходилася лазня для миття теплою водою.

Четверта кімната (калідаріум) - гаряча баня. Вона представляла собою басейн з досить гарячою водою, температура якої підтримувалася знаходилася під підлогою піччю.

П'ята кімната (судаторіум) - «серце» лазні, парна. Тут температура піднімалася до 85 градусів і відвідувачі довго і рясно потіли.

Шосте приміщення (лаварі-розум) - кімната, де приймали ванни та натирали тіло пахощами та маслами.

Були також окремі кімнати для тих, хто не бажав митися разом з усіма. В теплих і гарячих приміщеннях римляни скребли тіло предметами, виготовленими з срібла та золота. Прості городяни використовували дерев'яні або бронзові. Ця процедура допомагала очистити шкіру від бруду, сприяючи посиленому потовиділенню. Пристрій римських терм по своїй суті нічим не відрізнявся від пристрою єгипетських бань: в підвальних приміщеннях знаходилися печі, які підтримували у верхніх кімнатах ту чи іншу температуру за допомогою каналів, прокладених під підлогою. Підлога була такою гарячою, що відвідувачам доводилося вдягати на ноги дерев'яні сандалії. Відвідувачі перебували в лазнях зовсім оголеними, тільки жінки намагалися прикрити перлинні прикраси, які порилися від надто гарячого та вологого повітря.

За часів Юлія Цезаря діяла сувора заборона на спільне відвідування бань особами протилежної статі, при цьому для жінок встановлювалися особливі годинники або будувалися окремі (жіночі) лазні. Було дозволено спільне відвідування бань, проте були досить «прозорі» правила: не витріщатися і вести себе так, ніби ти повністю одягнений. Занепад і подальший розвал імперії викликав повну відмову від усіляких обмежень. Римські терми стали місцем публічних оргій та загально непристойного.

Лазні Геркуланума - міста, зруйнованого виверженням Везувію в 74 році, - славилися особливою розкішшю, і неодноразово відвідував їх Сенека та висловився так: «Якими ж нищими і нікчемними здаємося ми собі, якщо на наших стінах не сіяють величезні дзеркала і якщо мармур статуй не прикрашає мозаїка нумідійского каменю, а постаменти їх не розписані фресками, якщо стелі не увінчалися скляними склепіннями, якщо басейни не оброблені тасійскім мармуром і, нарешті, якщо вода збігає не з срібних трубок ». Можна зрозуміти іронію філософа. Після падіння імперії в 476 році всі умови, побудовані римлянами на території підкореної колись Європи, були зруйновані неосвіченими варварами, і все перевернулося - банна культура прийшла в занепад і піддалася тисячолітньому забуттю.

Дозвілля займає центральне місце в житті римлян. Публічні ігри (Ludi) спочатку були частиною релігійних свят і стали більш численними. Важливими іграми були Ludi Megalenses ( 4-10 квітня), Ludi Cereales (12-19 квітня), Ludi Florales (28 квітня - 3 травня), Ludi Apollinares (6-13 липня), Ludi циганських (5-19 вересня), і Ludi Plebeii (4 - 17 листопада).

З 1-го століття до н.е., судді використовували приватні ігри, щоб отримати підтримку на виборах. Імператор успішно продовжували цю практику, і ігри ставали все більш і більш щедрими, як кожен намагався перевершити свого попередника. Величезні суми грошей було витрачено на ігри, але вхід був вільним. До кінця 2-го століття налічувалося 135 святкувань офіційних, і до кінця 4-го століття було 176.

Для багатих,розваги могли бути проведені в будинку, оскільки вони відбувалися під час обідів і щедрих банкетів. Під час обіду могла бути музика, співи, танці. У деяких колах, читання письмових робіт, таких як поезія.

Їжа й питво для бідних зазвичай обмежувались відвідуванням таверн. Ігри були популярними серед всіх класів, використовувалися кістки, бабки та ігрові жетонів. Настільні ігри грали дорослі та діти. Традиційні дитячі ігри, такі як гра в хованки і чехарду зображені в римському мистецтві. Для багатих мисливство та рибальство було частіше необхідністю.

Азартні ігри

У Стародавньому Римі, всі азартні ігри, за винятком ставок на цирк, були заборонені законом. Накладалися грошові штрафи, кратні сумі ставок. Крім того, закон не визнавав борги за азартні ігри. Єдиний раз, що населення може на законних підставах випустити пар - був під час карнавального свята відомого як Сатурналій, коли всі ці ігри були дозволені.

Це був закон, але на практиці це не виявлялося, що закон був підтриманий, його всерівно боялися. Гра в кості й інші були широко поширені, археологи знайшли магазин, в комплекті зі знаком, який був у одному із гральних місць. Була знайдена чашка, котра призначалася для того, щоб трясти кістки.

Історія згадала число імператорів, котрі мали за звичку грати азартні ігри. Історик Светоній говорить нам, що імператор Август був старанним гравцем і що він сам не став обмежувати свої звички гри на Сатурналії, але і всі інші свята та дні також. Відомо, що він запрошував друзів і сім'ю за круглий стіл і давав суму в 250 динар для кожного, щоб пограти з ними.

Імператор Нерон був великим любителем усіх видів спорту і ігор, а також любив азартні ігри, мав хороші навички та завжди робив високі ставки

Давньоримські ігри для розваги

Варто відзначити настільні ігри, такі як Latrunculi (на кшталт шахів), Талі і мозаїка (бабки і кістки), Pilae (м'яч), Парі , Трошус (палиця і обруч) і Micatio (свого роду "папір і камінь").

Використана література

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996.

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992.

5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996

6. Скворцова Е.М. Теорія и історія культури: Ученик для вузів. М.: ЮНИТИ, 1999.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993.

Поиск по сайту: