Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Міжнародні договори у сфері патентного права



Інтернаціоналізацію правової охорони промислової власності започаткувала 1) Паризька конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883 p.), яка заснувала Союз із промислової власності. Метою Конвенції стала гармонізація законодавства щодо промислової власності на міжнародному рівні, створення умов, які полегшують громадянам та організаціям окремих держав придбання та захист прав на об'єкти промислової власності. Пізніше було підписано ще п'ять спеціальних угод, які роз­винули ідеї та принципи Паризької конвенції, зокрема: Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків (1891); Мадридську угоду щодо недопущення фальшивих або таких, що можуть ввести в оману, позначень товарів (1891); Гаазька угода про міжнародне депонування промисло­вих зразків (1925); Ніццьку угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг метою реєстрації знаків (1957); Лісабонську угоду про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію (1958).

Станом на 24 вересня 2004 р. учасницями Паризької кон­венції є 168 держав. Україна приєдналась до Паризької кон­венції у грудні 1991 р. Водночас найбільша кількість країн є на сьогодні прихильниками остан­нього, Стокгольмського акта 1970 р.

Найважливіші принципи Паризької конвенції такі:— принцип національного режиму, який передбачає, що кожна з країн — учасниць Угоди зобов'язана надавати громадянам інших країн — членів Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначений принцип поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країн-членів Союзу, але мають постійне місце проживання або торговельне чи промислове підприємство у країні-члені; принцип конвенціонального пріоритету, згідно з яким заявка, подана в одній із країн-членів Паризького Союзу, надає заявникові право подати такі ж заявки (протягом 6—12 міс. від дати подання першої заявки) до будь-якої країни — учасниці Угоди. Ці заявки розглядаються як пріоритетні, так, ніби вони подані в один день з першою заявкою.

Важливим етапом на цьому шляху стало підписання представниками 50 країн у Вашингтоні у 1970 р. Договору про патентну кооперацію (РСТ — Patent Cooperation Treaty), який набрав чинності 24 січня 1978 р. і сприяв міжнародному співробітництву щодо подання патентних заявок, пошуку та проведення експертизи, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках. На сьогодні Договір РСТ є наріжним каменем міжнародної патентної системи. Країни, що приєдналися до цієї системи, мають можливість шляхом подання однієї патентної заявки за процедурою РСТ одержати патентну охорону в 126 країнах — учасницях цієї системи. З лютого 2004 р. ВОІВ запроваджені нові послуги, які дозволяють здійснювати подання заявок в електронній формі, водночас скорочено розмір мит у рамках РСТ. Важливо також наголосити, що система РСТ забезпечує аналітиків великим банком цінної технічної інформації, корисної для стратегічного прогнозування. З появою системи РСТ процедура видачі патентів стала поділятись на два етапи — національний та міжнародний.

1 червня 2000 р. у Женеві був підписаний Договір про патентне право(PLT — Patent Law Treaty), спрямований на спрощення та підвищення ефективності засобів отримання патентної охорони в різних країнах світу в інтересах зацікавлених суб'єктів відносин промислової власності. Важливою формою міжнародного співробітництва у сфері охорони інтелектуальної власності є діяльність регіональних міжнародних організацій. У 1973 р. була підписана Європейська (Мюнхенська) конвенція про видачу європейського патенту, згідно з якою розпочало роботу Європейське патентне відомство та було ухвалено рішення про видачу єдиного патенту, дійсного для всіх країн — членів Конвенції. Кожна країна — учасниця конвенції зобов'язалася створити: спеціальне відомство промислової власності, одним із завдань якого стало видання офіційного періодичного бюлетеня з прізвищами власників патентів та коротким описом запатентованих винаходів, репродукціями зареєстрованих товарних знаків, відомостей про промислові зразки тощо; центральне сховище для ознайомлення громадян з патентами на винаходи, промисловими зразками тощо.

У 1994 р. у Москві була підписана Євразійська патентна конвенція, згідно з якою було створено Євразійське патентне відомство та ухвалено рішення про видачу єдиного патенту, що діє на території країн — учасниць Конвенції.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.