Основні напрямки державної інноваційної політики

Державна інноваційна політика- це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, пов'язаних з просуванням пової чи поліпшеної продукції на ринок збуту. Інноваційна політика є ширшим поняттям, ніж науково-технічна, яка традиційно пов'язана з вибором пріоритетів у науці та техніці. Інноваційна політика поєднує науку, техніку, підприємництво, економіку та управління; охоплює виробництво, банки, науково-технічні кадри.

Розрізняють 4 типи інноваційної політики:

1. Інноваційна політика «технологічного поштовху».Ця політика пов'язана з визначенням державою пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки.

2. Інноваційна політика ринкової орієнтації.Пов'язана з використанням ринкового механізму розподілення ресурсів і ви бору напрямів розвитку науки та техніки. При цій політиці обмежена роль держави в стимулюванні інноваційної діяльності.

3. Інноваційна політика соціальної орієнтації.Ця політика стосується соціального регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень базується на соціально-політичних рішеннях. Ця політика ніколи не використовувалась самостійно, але окремі її елементи відображені в розвитку різних країн.

4. Інноваційна політика, яка націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Ця політика пов'язана із впливом передової технології на вирішення соціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на рівень життя.

Важливими засобами державного регулювання інноваційної діяльності - інструментами державної підтримкиінноваційної діяльності мають бути:

• національні науково-технічні програми;

• державне замовлення в науково-технічній сфері;

• державна науково-технічна експертиза:

• бюджетне фінансування інноваційних процесів;

• патентно-ліцензійна діяльність;

• стандартизація та сертифікація продукції в науково-технічній сфері;

• формування науково-технічних кадрів;

• створення системи науково-технічної інформації.

Основою правового регулюванняінноваційної діяльності є цивільне законодавство, що об'єднує законодавство про авторські суміжні права, патентне й інше, законодавство про інтелектуальну власність, закони про підприємництво та інноваційну діяльність. Правове регулюванняінноваційної діяльності узгоджується з трудовим законодавством, законодавством про бюджетний процес, законодавством про постачання продукції для найважливіших державних потреб і законодавством про державну та комерційну таємницю.

Нормативно-правова база інноваційної діяльностімістить у

собі нормативні акти трьох рівнів:

- законодавчі ( акти вищої сили: конституційні закони, укази Президента):

- підзаконні (урядові постанови, що включають і відомчі акти);

- локальні (акти індивідуального характеру, різноманітні цивільно-правові договори та адміністративні акти учасників інноваційної діяльності).

Треба обмежити державне позичання як на внутрішньому, так і на зовнішньому рин­ках, утримувати паритетне співвідношен­ня зовнішнього боргу і експорту. А також контролювати рівень доходності державних облігацій з тим, щоб штучно не зменшу­валася привабливість внутрішнього ринку інвестиційних кредитних ресурсів.

Нарешті, дуже важливо, щоб зберігав­ся стабільний реальний обмінний курс грив­ні. Номінальний валютний курс національної грошової одиниці має девальвувати поступо­во, не випереджаючи темпів передбачуваної (оголошеної) інфляції.

Ефективним стимулом економічного роз­витку є застосування системи пільг щодо по­датку на прибуток за умови його використан­ня на інноваційні інвестиції. При цьому слід запроваджувати галузеву диференціацію по­даткових пільг. Вони мають бути гнучкими і залежати від цілей та завдань національ­ної політики технологічних змін. Необхідно забезпечити чітку спрямованість інвестицій­них податкових пільг на кінцевий результат виробництва конкурентоспроможної продук­ції, їх нормування має здійснюватися пере­важно законодавчим шляхом, аби уникнути суб'єктивізму при встановленні пільг.

Обов'язок державних органів — ре­тельний статистичний облік обсягів та результатів використання інвестиційно-інноваційних додаткових пільг. Велике зна­чення мають управлінський моніторинг та гласність у цій справі.

Ще один стимул — введення системи по­даткового кредитування приросту обсягів ви­трат підприємств на дослідження та роз­робки. Інвестування технологічних інновацій неможливе без зростання обсягів науково-дослідних робіт, пов'язаних з адаптуванням новітньої технології до конкретних умов ви­робництва, де впроваджуються ці інновації. Відомо, що в перші роки випуску нової про­дукції її виробництво потребує підвищених витрат. Тому важливо, щоб нормативна си­стема забезпечувала рівномірний розподіл обсягів витрат на весь період життєвого циклу інновацій.

Система стимулювання кооперації на­уки і виробництва в інноваційному про­цесі теж має неабияке значення. Тут не­обхідно встановити пільговий режим опо­даткування та норми утворення і припи­нення діяльності організаційних форм, які здійснюють кооперативні (спільні) науково-дослідні та впроваджувальні роботи силами науково-дослідних установ та підприємств, що інвестують наукоємні технологічні зміни.

Успішна інноваційна політика немисли­ма без удосконалення економічних відносин у сфері охорони прав промислової власності. Потрібні конструктивні механізми реалізації правового режиму взаємовідносин, що скла­даються в ринкових умовах між авторами, власниками, споживачами патенту і посе­редниками в процесі набуття та реалізації авторських прав та патентів на об'єкти промислової власності.

Невід'ємна частина державної інновацій­ної політики — забезпечення належних умов для формування конкурентоспромож­ного національного товаровиробника інно­ваційних продуктів, тобто проведення від­повідної торговельної політики з елементами протекціонізму, заохочення проектів спіль­них досліджень та розробок, які відкривають доступ до високих сучасних техноло­гій, заохочення іноземного інвестора утворювати спільні підприємства, що виробляють наукоємну продукцію, зокрема з найбільш перспективних інноваційних напрямів.

Держава повинна відстоювати права та інтереси вітчизняних інноваторів на зовніш­ніх ринках, підтримувати активну участь вітчизняного виробника товарів та послуг у міжнародному розподілі праці, не допуска­ти випадків недозволеної та несумлінної кон­куренції. Необхідно створити всі умови для того, щоб Україна брала активну участь в усіх провідних міжнародних організаціях, які регулюють світовий трансфер технологій.

3. Які розділи бізнес-плану потрібно вважати найважливішими? Яка логіка побудови цих розділів?

Перше правило, якого має дотримуватися підприємець у процесі складання бізнес-плану, — це чітко визначити мету його розробки та конкретного адресата.

На зміст та структуру бізнес-плану суттєво впливають розміри бізнесу й обсяги фінансових потреб. Чим масштабнішим є підприємницький проект, чим більше інвестицій він потребує, тим ширше коло питань має бути висвітлено у бізнес-плані, тим детальнішими та обгрунтованішими мають бути відповідні розрахунки.

на змісті та структурі бізнес-плану позначається й специфіка сфери майбутнього бізнесу. Обгрунтування підприємницького проекту у сфері виробничої діяльності вимагає грунтовнішого та «об’ємнішого» бізнес-плану внаслідок самої природи цієї сфери. Навпаки, підприємець, який бажає розпочати роздрібну торгівлю, не має потреби в опрацьованому до дрібниць бізнес-плані.

Зміст і структура бізнес-плану залежать також і від інших факторів, зокрема:

· конкретних характеристик майбутнього продукту бізнесу та стадії його життєвого циклу;

· ступеня конкуренції в галузі;

· можливостей розширення бізнесу в майбутньому.

Наявність багатьох факторів, які впливають на зміст, структуру та обсяги бізнес-плану, свідчать, що не існує певної стандартної, універсальної, «найліпшої» форми бізнес-плану. Кожний підприємець чи компанія складають бізнес-план по-своєму. Підходи до його розробки змінюються згідно з характером бізнесу, особливостями його середовища, конкретними цілями бізнес-плану, індивідуальними запитами потенційних інвесторів. Але це зовсім не означає, що не існує загальних вимог до опрацювання бізнес-плану. Є низка ключових питань, які мають бути ретельно вивчені, оцінені та висвітлені в кожному бізнес-плані.

Будь-який бізнес-план, незалежно від його особливостей та розмірів, має право на існування лише за умови, що він приносить дохід його власнику. Обгрунтувати можливість комерційного успіху — це перше основне завдання будь-якого бізнес-плану. Зробити це можна з допомогою фінансових показників, які характеризують:

· фінансові потреби для створення бізнесу;

· обсяги передбачуваного продажу;

· розміри прибутків та збитків;

· рух готівки тощо.

Усе це і становить основу фінансового плану. Фінансові показники — це кінцевий результат, параметри якого залежать від ринкових, виробничих, організаційних та інших аспектів даного бізнесу. Зрозуміло, що й ці аспекти підприємницького проекту інтересують можливих партнерів, тому можуть бути висвітлені в бізнес-плані. Отже, обов’язковими складовими бізнес-плану мають бути:

· маркетинг-план;

· виробничий план;

· організаційний план.

Потенційних інвесторів інтересує не лише прибутковість майбутнього бізнесу, а й пов’язані з ним ризики, сильні та слабкі сторони бізнесу як порівняти з конкурентами. Тому в бізнес-плані треба дати оцінку загроз та можливих ризиків.

Зміст бізнес-плану, як ми вже з’ясували, залежить від впливу низки об’єктивних чинників. Закономірно, що структура бізнес-плану не може бути однаковою в усіх випадках, але процес формування структури бізнес-планів різних типів має багато спільного. Зокрема, у структурі будь-якого бізнес-плану можна виділити три блоки.

Перший блок — це опис ключових, найважливіших та найзначущіших аспектів майбутнього бізнесу; опис того стану бізнесу, якого прагне досягти підприємець стосовно всіх компонентів менеджменту.

У другому блоці мають бути кількісно охарактеризовані заходи, які передбачається здійснити, щоб досягти поставлених цілей.

Третій блок узагальнює результати розрахунків, зроблених у другому блоці, з допомогою фінансових показників, які, зрештою, і стають найважливішими критеріями оцінки привабливості конкретного підприємницького проекту.

Рис. 4. Фактори, що впливають на зміст та структуру бізнес-плану

На наступному етапі здійснюється декомпозиція або деталізація цієї трьохблокової структури бізнес-плану. Саме тут ураховується вплив на зміст бізнес-плану різних факторів і визначається перелік розділів та параграфів бізнес-плану. Існують різні способи декомпозиції структури бізнес-плану, але перевага на практиці найчастіше віддається функціональному принципу. Згідно з ним у структурі бізнес-плану виокремлюють розділи за функціями управління: маркетинг, виробництво, управління персоналом, облік, фінанси.

Більшість підприємців опрацьовують бізнес-плани для залучення інвесторів до фінансування свого проекту. Найскладнішою та найбільш повною щодо висвітлення питань є процедура розробки бізнес-плану для виробничої діяльності.

Зміст

1. Інноваційний потенціал організації, його оцінка.

2. Основні напрямки державної інноваційної політики

3. Які розділи бізнес-плану потрібно вважати найважливішими? Яка логіка побудови цих розділів?

4. Література

Поиск по сайту: