Підтримка інших мов у державі

Політичні дії Японії кінця XIX – початку XX ст. були скеровані на розширен­ня кордонів нової японської держави. Це зумовило злиття кількох етнічних груп, що потрапили до територіальних меж країни, та національних угруповань, найчисленнішими з яких були корейці. Зміцнення японської суверенності офіційно закріпило роль національної мови за японською та заборонило інші мовні варіанти, незалежно від походження, історичних та культурних коренів уже жителів Японії. Ситуа­ція змінилась після поразки у війні, внаслідок чого меншини одержали визнання власної етнічної ідентичності. Хоча політика офіційної одномовності, за якою усі функції в державі виконує лише японська мова, і визначає сучасну Японію, однак сьогодні ця політика враховує мультикультурну взаємодію.

У Японії до міноритарних мовних груп належать окінавці, айни (народи, які не мають власної держави), корейці та китайці (етнічні меншини, які є частиною титуль­них націй).

Окінавська меншина. Окінавці – це найбільша етнічна меншина Японії, що на­лічує приблизно 1 мільйон 350 тисяч осіб, серед яких лише 300 тисяч живуть за межами острова Окінава (тепер усі є громадянами Японії) . Мова окінавців (з рюкюкської групи мов) – це мова, якою розмовляють жителі групи островів від Амамі-Ошіма біля Кюсю на півночі до Ионаґуні-Джіма біля Тайваню на півдні. У ХУ-ХІХ ст. територія цих островів, найбільший з яких є Окінава, належала королів­ству Рюкю. Із 1609 р. монархія Рюкю потрапила в підданство японського даймьо Сацуми, а в 1879 р. (період формування територіального устрою Японії) територію острова анексовано та визнано однією із префектур японської держави [6: 24]. Після японізації мову окінавців помилково почали вважати діалектним варіантом. Насправді, це окрема мова, неспоріднена з японською, проте близька до неї через довготривалі історичні зв’язки жителів острова з японським архіпелагом.

Сьогодні окінавці є носіями японської мови, використовуючи в побуті власну мову. На противагу довоєнній дискримінації в післявоєнній Японії відновилася заці­кавленість культурою окінавців. У 90-х рр. минулого століття відбувся т. зв. «окінавський бум», який привів до популяризації мови, культури, звичаїв цього етносу в Японії та за її межами. Державне сприяння культурному відродженню полягає, на­самперед, у проведенні різноманітних розважально-культурних заходів, фестивалів етнічної музики, створенні численних веб-сайтів, присвячених Окінаві та її історії.

Процес асиміляції окінавців не мав радикальних наслідків. Ці громадяни Япо­нії зберегли власну культурну ідентичність і навіть вплинули на японську мову.

Японська мова, якою говорять окінавці, зазнала значних лексичних та грама­тичних змін, що призвело до суміші двох мов й утворення т. зв. діалекту uchinaaguchi, незрозумілого для жителів інших японських островів. Торгівля окі­навців з іноземними країнами, зв’язок із корінним населенням були взаємовигідні обом сторонам, на противагу односторонній експлуатації айнів та їхньої території японцями.

Меншина айнів. Сьогодні налічує 23 782 особи, які здавна проживали на тери­торії острова Хоккайдо. Представники етносу зазнали дискримінації з боку Японії упродовж своєї історії. Найбільшого удару завдав Акт Захисту 1899 р., який визнав айнів японцями за національністю, асимілювавши їх з рештою нації. З огляду на нову політику, айни використовували лише японську у всіх сферах вжитку, одержали нові японські прізвища та не мали права на дотримання і посилення своїх традицій. За 100 років тотальної заборони на самовизнання кількість носіїв культури корінних жите­лів Хоккайдо суттєво зменшилась і сьогодні становить лише 23 782 жителі.

Корейська меншина. Її представники – насамперед, громадяни Кореї, які про­живають в Японії (за статистикою 2008 р., населення з Південної та Північної Кореї усього налічує 616 444 особи). Разом з тим у Японії проживає ще 284 840 японських корейців, що вже отримали японське громадянство після війни (більшість із них опинилась у Японії після окупації 1910-1945 рр. або примусового переселення з корейського півострова під час війни; після закінчення війни корейці одержали право повернутись на рідні землі, проте значна їх частина залишилась назавжди на терито­рії Японії, скориставшись правом на отримання японського громадянства). У 1948 р. Міністерство освіти Японії видало наказ, за яким усі корейські діти, що проживають в Японії, повинні відвідувати японські школи, отже, вони втрачали шанс на двомов­ну освіту.

Як і у випадку етносу окінавців та айнів, у 80-х рр. було визнано власну іден­тичність та статус національної меншини японських корейців. Незабаром було ство­рено дві великі організації Міндан (про-південнокорейське Об’єднання корейських резидентів) та Соорен (про-північнокорейська Загальна асоціація корейських рези­дентів в Японії), які запропонували білінгвальну освіту японською та корейською мовами. Особливе значення для корейської меншини мало заснування власного університету. Навчаючись у корейських школах, програма яких не перед­бачає загального курсу японської мови, діти представників цих громад не мали права вступати в інший вищий навчальний заклад, на відміну від власне корейців, що мог­ли навчатися в будь-якому університеті на правах міжнародних студентів.

У 2000 р. прем’єр-міністр Обучі в одному із звернень слушно наголосив, що у XXI ст. Південна Корея і Китай стануть вагомими стратегічними партнерами для Японії. Сьогоднішня ситуація корейської меншини, котра щороку помітно збільшується, безпосередньо доводить цю тезу, впливаючи на мовну політику. Популяризація корейської культури і на загальнодержавному, і на місцевому рівнях поступово привела до культурного буму, який Японія переживає сьогодні. У міжна­родних аеропортах Японії, метро та на вокзальних станціях великих міст японські написи, дороговкази тощо, окрім міжнародної англійської мови, супроводжуються корейськими еквівалентами. Зростає кількість шкіл, які пропонують навчання ко­рейської мови (у 2005 р. було 219 шкіл по всій країні).

Китайська меншина. За даними Міністерства юстиції Японії станом на 2008 p., це 655 377 осіб (29,6% від загальної кількості іноземців), основна частина яких про­живає у великих містах західного регіону Кансай, на півдні Кюсю, а найбільше та найдавніше китайське містечко в Йокогамі, недалеко від столиці. У Токіо на кожні 100 жителів столиці припадає 1 представник китайської національності .

Оскільки кількість мігрантів щорічно зростає, це не може не впливати на мов­ну політику Японії. У 1997 р. китайська мова (швидше, ніж корейська) увійшла до переліку іноземних мов, які можна обирати для складання вступних екзаменів, 475 шкіл пропонують навчання китайською мовою, створюючи сприятливі умови для проживання китайських сімей. Усупереч усім антикитайським настроям корінного населення, не можна не визнати, що через міцний економічний зв’язок із Китаєм та політикою глобалізації, яку сьогодні веде Японія, китайська мовна мен­шина і надалі матиме чималі привілегії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, в Китаї нарівні з офіційною мовою путунхуа існує величезна кількість діалектів, що вкрай ускладнює процеси взаємодії між китайцями з різних частин країни. У цих умовах єдиним універсальним засобом загального порозуміння є ієрогліфічна писемність, бо ієрогліф завжди висловлює одне і те ж конкретне лексичне значення або відображає певне семантичне поле, як би він не вимовляв в тому чи іншому діалекті. Ось, чому багато китайських кінофільмів супроводжуються ієрогліфічними титрами. Титри використовуються також у телевізійних програмах, особливо, якщо в них беруть участь носії діалектів. Уряд КНР багато років приймає активні заходи, щодо поліпшення мовної ситуації в країні, проте на сьогоднішній день використання в Китаї єдиної мови здається майже неможливим.

Мовну політику Японії можна розглядати як політику стандартизації та кодифікації японської мови, політику мовної інтернаціоналізації та політику щодо інших мов у державі. Сьогодні у країні функціонує гомогенний літературний стан­дарт офіційної мови, який має писемну кодифіковану форму й офіційно-діловий вжиток у всіх сферах, наприклад в освіті, друкованих та електронних медіа тощо. Водночас держава зберігає діалектне й етнічне розмаїття.

Поиск по сайту: