Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Міжнародна організації праці, основні конвенції МОП



Про охорону праці Розділ I

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення понять і термінів

 

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі
трудової діяльності.

 

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації
або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду
діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує
найману працю.

 

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації,
установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим
договором (контрактом).

 

Стаття 2. Сфера дії Закону

 

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних
осіб, які відповідно до законодавства використовують найману
працю, та на всіх працюючих.

 

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

 

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.

 

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що
передбачені законодавством України про охорону праці,
застосовуються норми міжнародного договору.

 

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

 

Державна політика в галузі охорони праці визначається
відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховною Радою
України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових
умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним
захворюванням.

 

Державна політика в галузі охорони праці базується на
принципах:

 

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної
відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і
здорових умов праці;

 

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та
продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та
нешкідливих умов праці;

 

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання
та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,
досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

 

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань;

 

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх
підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від
форм власності та видів діяльності;

 

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

 

використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,
залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;

 

інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони
праці;

 

забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми
охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та
працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами
під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та
державному рівнях;

 

використання світового досвіду організації роботи щодо
поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного
співробітництва.

 

Розділ II

 

ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ

 

Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового
договору

 

Умови трудового договору не можуть містити положень, що
суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони
праці.

 

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен
проінформувати працівника під розписку про умови праці та про
наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих
виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу
на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за
роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного
договору.

 

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним
висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання
робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного
добору, допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи.

 

Усі працівники згідно із законом підлягають
загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.

 

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи

 

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту,
що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови
повинні відповідати вимогам законодавства.

 

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо
створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи
здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого
середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це
безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої
ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони
праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої
він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці
(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також
страхового експерта з охорони праці.

 

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї
статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається
середній заробіток.

 

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним
бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону
праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.
У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі,
передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного
заробітку.

 

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного
висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен
перевести за згодою працівника на таку роботу на термін,
зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити
скорочений робочий день та організувати проведення навчання
працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

 

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці,
окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду
за охороною праці чи службою охорони праці за працівником
зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

 

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі
та шкідливі умови праці

 

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими
умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним
харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви
санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого
часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату
праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що
надаються в порядку, визначеному законодавством.

 

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується
грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного
харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на
умовах, передбачених колективним договором.

 

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за
колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові
пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

 

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору
роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово
інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг
і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

 

Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими
засобами індивідуального захисту, мийними та
знешкоджувальними засобами

 

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а
також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими
метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за
встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші
засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні
засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з
ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не
передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені
зазначеними засобами.

 

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок
придбання, комплектування, видачу та утримання засобів
індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з
охорони праці та колективного договору.

 

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника
роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі
придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального
захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти
роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах,
передбачених колективним договором.

 

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково,
понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби
індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього
працівника вимагають їх застосування.

 

Стаття 9. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я
працівників або у разі їх смерті

 

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок
ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника,
здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків
відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ).

 

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати
потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до
колективного чи трудового договору.

 

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з
нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням,
зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на
весь період до відновлення працездатності або до встановлення
стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості
виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання
і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до
медичних рекомендацій.

 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням зараховується до
стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу
роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії
на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

 

Стаття 10. Охорона праці жінок

 

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на
роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних
роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт,
пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також
залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до
переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами
праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що
затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

 

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину,
регулюється законодавством.

 

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх

 

Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких
роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,
на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у
вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до
переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами
праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що
затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

 

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього
медичного огляду.

 

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх
професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими
або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке
затверджується спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

 

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість
робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх
визначаються законом.

 

Стаття 12. Охорона праці інвалідів

 

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані
створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій
медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм
реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які
відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

 

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець
зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і
працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

 

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час
не допускається.

 

Розділ III

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Стаття 13. Управління охороною праці та обов'язки
роботодавця

 

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в
кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до
нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

 

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, а саме:

 

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які
забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує
інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за
виконання покладених на них функцій, а також контролює їх
додержання;

 

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує
комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та
підвищення існуючого рівня охорони праці;

 

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів
відповідно до обставин, що змінюються;

 

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і
техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги
ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

 

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого
обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

 

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних
випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних
заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих
причин;

 

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних
досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого
обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на
відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку
і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками
вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я
виробничих факторів;

 

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з
охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти
підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки
працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях,
на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до
нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно
працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з
охорони праці;

 

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних
процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням
та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного
та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з
охорони праці;

 

організовує пропаганду безпечних методів праці та
співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

 

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за
необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі
виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

 

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.

 

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог
нормативно-правових актів з охорони праці

 

Працівник зобов'язаний:

 

дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і
здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи
під час перебування на території підприємства;

 

знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони
праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням
та іншими засобами виробництва, користуватися засобами
колективного та індивідуального захисту;

 

проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди.

 

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.

 

Стаття 15. Служба охорони праці на підприємстві

 

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб
роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового
положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

 

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції
служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва
особи, які мають відповідну підготовку.

 

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для
виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні
спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну
підготовку.

 

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо
роботодавцю.

 

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю
посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і
спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

 

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень
охорони праці мають право:

 

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства
обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків,
одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з
питань охорони праці;

 

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли
передбачених законодавством медичного огляду, навчання,
інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних
робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони
праці;

 

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів,
устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які
створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

 

надсилати роботодавцю подання про притягнення до
відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони
праці.

 

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише
роботодавець.

 

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі
ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці
фізичною особою.

 

Стаття 16. Комісія з питань охорони праці підприємства

 

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі
працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища за рішенням трудового колективу може
створюватися комісія з питань охорони праці.

 

Комісія складається з представників роботодавця та
професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками
особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб
підприємства відповідно до типового положення, що затверджується
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
нагляду за охороною праці.

 

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

 

Стаття 17. Обов'язкові медичні огляди працівників певних
категорій

 

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити
фінансування та організувати проведення попереднього (під час
прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності)
медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах
із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є
потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного
огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних
оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення
відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться
відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть
відповідальність згідно із законодавством за відповідність
медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок
проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

 

Роботодавець має право в установленому законом порядку
притягнути працівника, який ухиляється від проходження
обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної
відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від
роботи без збереження заробітної плати.

 

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок
позачерговий медичний огляд працівників:

 

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану
його здоров'я пов'язане з умовами праці;

 

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не
дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

 

За час проходження медичного огляду за працівниками
зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

 

Стаття 18. Навчання з питань охорони праці

 

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи
повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з
питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі
виникнення аварії.

 

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або
там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити
за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань
відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

 

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
нагляду за охороною праці.

 

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією
безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і
періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також
перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

 

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб
з питань охорони праці визначається типовим положенням, що
затверджується спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

 

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові
особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з
охорони праці.

 

У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб,
незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у
місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

 

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та
підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням
особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки
забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних
закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

 

Стаття 19. Фінансування охорони праці

 

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

 

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці,
виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм
поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,
інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним
випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з
іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у
державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

 

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних
осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці
становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

 

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати
на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах
і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

 

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат
юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства
використовує найману працю, визначаються згідно з переліком
заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом
Міністрів України.

 

Стаття 20. Регулювання охорони праці у колективному договорі,
угоді

 

У колективному договорі, угоді сторони передбачають
забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони
праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх
обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених
нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,
підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам
виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і
пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених
заходів.

 

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час
проектування, будівництва (виготовлення) та
реконструкції підприємств, об'єктів і засобів
виробництва

 

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування,
транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва
(виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та
технологічні процеси повинні відповідати вимогам
нормативно-правових актів з охорони праці.

 

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових
технологій, засобів виробництва, засобів колективного та
індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з
урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво,
реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об'єктів,
інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного
призначення, виготовлення і впровадження нових для даного
підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої
експертизи робочого проекту або робочої документації на їх
відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці.
Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання
позитивних результатів експертизи.

 

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та
види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням
робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування
підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин,
механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається
Кабінетом Міністрів України.

 

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо
виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів
соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію
провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів
України.

 

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу,
місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого
самоврядування, за поданням спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає
заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у
встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від
часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних
заходів з їх усунення.

 

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування,
транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша
небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в
експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи
на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що
чинні на території України.

 

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих
об'єктів проводиться за участю представників професійних спілок.

 

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин
у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної
реєстрації.

 

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій

 

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести
облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів
України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

 

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного
захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою
формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому
або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту
закінчення розслідування.

 

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок
чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються
посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці,
рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

 

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною
праці може бути оскаржене у судовому порядку.

 

Стаття 23. Інформація та звітність про стан охорони праці

 

Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб,
уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням
вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд
соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони
праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань
і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на
підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

 

Працівникам та/або їхнім представникам забезпечується доступ
до інформації та документів, що містять результати атестації
робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи,
результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і
професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до
повідомлень, подань та приписів органів державного управління і
державного нагляду за охороною праці.

 

Органи державного управління охороною праці у встановленому
порядку інформують населення України, працівників про реалізацію
державної політики з охорони праці, виконання загальнодержавної,
галузевих чи регіональних програм з цих питань, про рівень і
причини аварійності, виробничого травматизму і професійних
захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та
здоров'я працівників.

 

На державному рівні ведеться єдина державна статистична
звітність з питань охорони праці, форма якої погоджується
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом
соціального страхування від нещасних випадків.

 

Стаття 24. Добровільні об'єднання громадян, працівників і
спеціалістів з охорони праці

 

З метою об'єднання зусиль найманих працівників, учених,
спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення
охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і
професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства,
фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють відповідно
до закону.

 

Розділ IV

 

СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Стаття 25. Економічне стимулювання охорони праці

 

До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за
активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення
рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень
визначаються колективним договором, угодою.

 

При розрахунку розміру страхового внеску для кожного
підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків,
за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня
або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок
здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може
бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру
страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної
захворюваності та неналежний стан охорони праці.

 

Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок
та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною другою
цієї статті, провадиться відповідно до законодавства про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.

 

Стаття 26. Відшкодування юридичним, фізичним особам і
державі збитків, завданих порушенням вимог з
охорони праці

 

Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані
порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам
і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

 

Роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з
рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на
розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного
випадку або професійного захворювання, на складання
санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які
проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а
також інші витрати, передбачені законодавством.

 

Розділ V

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-правових
актів з охорони праці

 

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми,
регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи,
обов'язкові для виконання.

 

Стаття 28. Опрацювання, прийняття та скасування
нормативно-правових актів з охорони праці

 

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних
нормативно-правових актів з охорони праці провадяться спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за
охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального
страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами
державного нагляду за охороною праці.

 

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі
охорони здоров'я.

 

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру
впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше
одного разу на десять років.

 

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і
технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і
погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

 

Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових
актів з охорони праці

 

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих
для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про
це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він
може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про
встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо
приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці
до нормативних вимог.

 

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці
розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби
експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за
наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про
встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з
охорони праці.

 

Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити
заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу
державного нагляду за охороною праці.

 

Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони
праці на сферу трудового і професійного навчання

 

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для
виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на
дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання,
облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

 

Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також
порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і
студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних
закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в
галузі освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим
органом.

 

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне
навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх
персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому
ж порядку, що й до працівників підприємства.

 

Розділ VI

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

 

Стаття 31. Органи державного управління охороною праці

 

Державне управління охороною праці здійснюють:

 

Кабінет Міністрів України;

 

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці;

 

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

 

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування.

 

Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі
охорони праці

 

Кабінет Міністрів України:

 

забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони
праці;

 

подає на затвердження Верховною Радою України
загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці
та виробничого середовища;

 

спрямовує і координує діяльність міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і
здорових умов праці та нагляду за охороною праці;

 

встановлює єдину державну статистичну звітність з питань
охорони праці.

 

З метою координації діяльності органів державного управління
охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної
життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр
України.

 

Стаття 33. Повноваження міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади в галузі охорони праці

 

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади:

 

проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони
праці;

 

розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення стану
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за участю
профспілок;

 

здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств
галузі з охорони праці;

 

укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з
питань поліпшення умов і безпеки праці;

 

беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-правових
актів з охорони праці;

 

організовують навчання і перевірку знань з питань охорони
праці;

 

створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби,
здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання інших
вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної
справи;

 

здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на
підприємствах галузі.

 

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і
контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних
органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з
охорони праці.

 

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики забезпечує проведення
державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного
епідеміологічного нагляду спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, визначає
порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації
робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з
охорони праці.

 

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
нагляду за охороною праці:

 

здійснює комплексне управління охороною праці на державному
рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює
контроль за виконанням функцій державного управління охороною
праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої
влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими
державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

 

розробляє за участю міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних
випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок
загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці
та виробничого середовища і контролює її виконання;

 

здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує
правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові
акти з охорони праці або зміни до них;

 

координує роботу міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької
діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища;

 

одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств,
інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та
інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

 

бере участь у міжнародному співробітництві та в організації
виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий
досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку
пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного
законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та
європейських норм.

 

Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його
компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами,
іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями,
органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними
особами, які відповідно до законодавства використовують найману
працю.

 

Стаття 34. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі
охорони праці

 

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації у межах відповідних територій:

 

забезпечують виконання законів та реалізацію державної
політики в галузі охорони праці;

 

формують за участю представників профспілок, Фонду
соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують
виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони
праці у складі програм соціально-економічного і культурного
розвитку регіонів;

 

забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема
зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці,
вживають заходів до проведення атестації робочих місць на
відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

 

вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних)
аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних
територій та об'єктів комунальної власності;

 

здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької
діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.

 

Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій
створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно
з типовим положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів
України, а також на громадських засадах - ради з питань безпечної
життєдіяльності населення.

 

2 питання міжнародна діяльність україни в галузі охорони праці

1. Загальні відомості.
2. Міжнародна організації праці, основні конвенції МОП.
3. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці.
3.1. Основні інституції ЄС.
3.2. Регулювання питань з охорони праці в ЄС.
3.3 Директива 89/391ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників».
4. Система охорони праці в США.
5. СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ Й УКРАЇНА
6. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ SA 8000 «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ» І ISO 26000 «НАСТАНОВА ПРО СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ».

 

 

Загальні відомості

«Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак-тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності».
З цього визначення випливає, що охорона праці – поняття інтегральне, яке включає знання різних напрямів науки і техніки, а саме:

– інженерних наук;

– наук про суспільство;

– гуманітарних наук;

– наук про людину;

– природничих наук.

У Концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна з основних (базисних) потреб людини, тому метою Концепції є створення умов для збалансованого безпечного існування нинішнього і майбутнього поколінь.

«Охорона праці в галузі» – нормативна дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах з метою формування в майбутніх фахівців знань про стан і проблеми охорони праці в галузі, що відповідає напряму їх підготовки, вивчення складових і умов функціонування СУОП, шляхів, методів і способів забезпечення здорових умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з діючими законодавчими й іншими нормативно-правовими актами.

Міжнародна організації праці, основні конвенції МОП

Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни.
МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.
Тристороння структура МОП робить її єдиною серед всесвітніх організацій, в якій організації роботодавців і працівників мають однаковий голос з урядом у формуванні її політичного курсу та програм.
МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у розробці, політики в соціально-економічній галузі, а також інших питань. ТРІПАРТІЗМ – регулювання трудових і пов'язаних з ними економічних і політичних стосунків на основі рівноправної взаємодії, співпраці представників найнятих робітників, працедавців і держави. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників і роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного.
Основні Конвенції МОП
Одним з головних напрямків діяльності МОП є нормотворчість. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У випадку ратифікації країною конвенції вона зобов'язана прийняти законодавчі акти для її реалізації і раз на 2-4 роки готувати доповіді про вжиті заходи щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики щодо такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для її пізнішої ратифікації. Кожна конвенція після ратифікації діє протягом 10 років.
Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми.
Систематизовані Конвенції і Рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла біля 200 Конвенцій і Рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це – основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.
Деякі конвенції, які були ратифіковані в Україні :
51. Конвенція МОП №156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, 1981 р. (ратифіковано 22.10.99).
52. Конвенція 132 (1970 р., ратифікована в 2001) про оплачувані відпустки.
53. Конвенція 140 (1974 р., ратифікована в 2002) про оплачувані навчалбні відпустки
54. Конвенція 135 (1971 р., ратифікована в 2003 р.) про представників працівників.
55. Конвенція 159 (1983 р., ратифікована в 2003 р.) про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів.
56. Конвенція 129 (1969 р., ратифікована в 2004 р.) про інспекцію праці в сільському господарстві.
57. Конвенція 81 (1947 р., ратифікована в 2004 р.) про інспекцію праці у промисловості й торгівлі.
58. Конвенція 150 (1978 р., ратифікована в 2004 р.) про адміністрацію праці.

3. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці.
Із набуттям чинності Лісабонського договору 1 грудня 2009 р. розпочався новий період у розвитку Європейського Союзу. Даним договором внесено ряд суттєвих змін у засади функціонування ЄС. Так, ЄС набув міжнародної правосуб’єктності, змінився механізм ухвалення рішень та відбулись нововведення в інституційній сфері. Запроваджено нові керівні посади – Президент Європейської Ради та Високий представник з питань закордонних справ і політики ,безпеки, а також утворено новий орган – Європейська служба зовнішньої діяльності (дипломатичного відомства ЄС, яке практично буде відігравати роль „міністерства закордонних справ”). Положення Лісабонського договору передбачають ряд суттєвих змін, спрямованих на посилення інституцій ЄС.

3.1. Основні інституції ЄС

Європейська Рада (ЄР) (European Council)– інституція ЄС, що передбачає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу. Згідно Лісабонського договору Європейська Рада є офіційною інституцією Європейського Союзу і є структурою, відокремленою від Ради Міністрів ЄС.
Президент Європейської Ради
Європейську Раду очолює Президент, що призначається на термін 2,5 років кваліфікованою більшістю голосів членів Ради. Президент може бути обраний повторно не більше одного разу за допомогою аналогічної процедури. Президент Європейської Ради матиме статус, що відповідатиме статусу глави держави та представлятиме ЄС на міжнародному рівні у питаннях, що належать до сфери Спільної зовнішньої і політики безпеки, представлятиме ЄС на самітах з третіми країнами.
Рада Міністрів Європейського Союзу (РМ) (Council of the European Union) — інституція Європейського Союзу, головний орган ухвалення рішень в Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Головування в Раді на проведенні засідань здійснює високий представник зі спільної зовнішньої та політики безпеки, який призначається Європейською Радою за узгодженням з президентом Європейської Комісії (кваліфікованою більшістю). Над підготуванням рішень Ради працюють близько 250 робочих груп і комітетів; вони виконують технічну роботу і передають документи в Комітет постійних представників, який здійснює політичну підготовку рішень. Організаційну роботу виконує генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ради.
Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів. Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів країн-членів.
Згідно Лісабонського договору передбачається запровадження голосування у Раді Міністрів ЄС (РМ) кваліфікованою більшістю: ухвалення рішення вимагатиме підтримки з боку 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС. У випадках, коли РМ ЄС ухвалюватиме рішення, що не було ініційоване ЄК або Високим представником з питань зовнішньої політики та безпеки, підтримка країн-членів повинна бути більшою – щонайменше 72%, а відсоток представленості населення у таких випадках залишається незмінним (65%). Згідно із Лісабонським договором, усі процедури у рамках засідань РМ ЄС мають бути публічними і транслюватися в телевізійному ефірі.
Головування у РМ ЄС, яке як і раніше здійснюватиметься керівництвом країни-члена ЄС протягом шести місяців, проходитиме у форматі «Тріо» головувань. Запровадження такої структури має на меті забезпечення послідовності у реалізації пріоритетів політики.
Європейська Комісія (ЄК)(European Commission) - унікальна інституція ЄС, яка не має аналогів у національних системах урядування.
Вона є виконавчим органом, що несе відповідальність за вироблення законодавчих ініціатив, реалізацію рішень та дотримання договорів Союзу, тобто суміщає законодавчу та виконавчу функції. Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих країн-членів. Відповідно до записаного в угодах Комісія має:
• розробляти й пропонувати законодавчі акти;
• керувати запровадженням політики Співтовариства;
• розпоряджатися бюджетом;
• підтримувати зовнішні відносини;
• наглядати за дотриманням законів Спільноти;
• вказувати шляхи та перспективи розвитку.
Європейська Комісія складається з двадцяти семи незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом з Президентом і п'ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п'ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський Парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять генеральні директорати та генеральний секретаріат. Фактично ЄК є одним із ключових центрів впливу в ЄС. Президент Єврокомісії разом із Президентом ЄР представляє Євросоюз на самітах з третіми країнами. Зберігаються повноваження ЄК щодо міжнародного представлення ЄС у технічних питаннях, якими до запровадження інституційних змін опікувались Європейські Співтовариства, та частково питання юстиції і безпеки.

3.2 Регулювання питань з охорони праці в ЄС
Як відомо, охорона праці спрямована на запобігання травматизму й забезпечення сприятливих виробничих умов. Принцип, що розділяється всіма країнами, які входять в ЄС – відповідність національних систем охорони праці до нових технологій та систем організації праці, що означає визнання зростаючої ролі охорони праці.
Керівні органи ЄС прагнуть до об’єднання зусиль держав-членів Євросоюзу в цій області: видаються нормативні документи з охорони праці, що охоплюють різні аспекти виробничої діяльності, зокрема, вони включаються в національні закони з охорони праці, постійно підвищуючи планку вимог щодо її умов.
Для практичного втілення в життя положень стратегії Єврокомісія використовує всі наявні інструменти (законодавче регулювання, соціальний діалог, практику корпоративної соціальної відповідальності, економічні стимули).
Усі країни-кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС та для його більшої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.
Європейська фундація з поліпшення умов життя і праці (European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions, EUROFOUND (Дублін, Ірландія)) - є установо Європейського Союзу, головний офіс якої знаходиться в Дублі Ірландія. Вона була створена в травні 1975 р. Європейською Радою, щоб допомогти поліпшити умови життя і роботи в Європі. Фундація фокусується на управлінні науковими дослідженнями, збором інформації та наданні відомостей про його результати. Підтримує цілий ряд спеціалізованих операцій моніторингу та оцінки умов життя і праці в Європі.
Додатково див.: European Foundation for the Improvement of Living and Working [Electronic resource]. - Access mode: http://www.eurofound.europa.eu/

Європейське агентство з безпеки й охорони здоров'я на роботі (European Agency for Safety and Health at Work, EU-OSHA (Більбао, Іспанія)). Агентство виступає в якості каталізатора для розробки, аналізу та поширення інформації, що підвищує безпеку і здоров’я праці в Європі. Поряд з розробкою всеохоплюючої системи безпеки праці на веб-сайтах, агентство також здійснює кампанії та активну видавничу програму, де охоплює широке коло проблем охорони праці. Національні координаційні центри слідкують за охороною праці в своїх країнах, координують і поширюють інформацію в Агентство на рахунок своїх країнах. Крім того, Агентство співпрацює з широким колом партнерів, у тому числі Європейською Комісією, іншими європейськими організаціями та європейськими соціальними партнерами, а також з міжнародними організаціями та медичними організаціями по всьому світу.
Агентство має Директора та Правління до складу якого входять представники уряду, роботодавців і працівників з 27 держав-членів і представників Європейської Комісії. Додатково див.: Сайт Європейського агентства з безпеки і охорони здоров'я на роботі - osha.europa.eu
Інститут Європейського Союзу

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.