Класична кількісна теорія грошей. Суть кількісноі теорії грошей полягає в поясненні вартості грош

Суть кількісноі теорії грошей полягає в поясненні вартості грош. і рівня цін кількістю грош. в обігу (чим більше грош. в обігу, тим вище ціни, тим нижча вартість грош.). Формування кількісної теорії припало на XV1-XV111ст.. Класична теорія базується на 3-х постулатах:1) постулат причинності – маса грошей в обігу спричинює зміну товарних цін.2) постулат пропорційності – зміна цін відбувається пропорційно до зміни грош. маси.3) постулат однорідності. На відміну від своіх попередників ЮМ стверджував, що пропорційні зміни між грош масою і цінами досягаються не відразу, а з деякими терміновим лагом. Поширення кількісної тео- рії грош. було викликано об'єктивними причинами. Вона була реакцією на поширену в XV1-XV11ст. металістичної теорії грош.. Прихильники металістичної теорії ототожнювали гроші з дорогоцінними металами і вважали джерелом сусп. багатства збільшення запасів золота і срібла в країні. Згодом під час становлення кап-зму металістична теорія стала загальмовувати розви- ток вир-ва. На противагу металістичній теорії у XV11- XV111 cт. поширюється номіналістична теорія грошей, представники якої (Стюарт,Берклі) вважали гроші звичайними рахунковими одиницями, вартість яких визначається тим, що на них написано. Вартість грош. визначається кількісним співвідношенням товар. і грош. маси, а так як гроші мають загрозу знецінення немає сенсу перетворювати іх у скарб, більш доцільно перетворити їх у функціонуючий капітал. В цьому виявилась прогресивність класичної кількісної теорії. Також вона заклала теоретичний фундамент вивчення вартості папер. грош. Розвиток економіки виявив багато доказів обмеженості класичної кількісної теорії. Ії представники лише констатували залеж- ність між масою грошей і цінами, але не вивчали механізмів зв'язку між ними. Представники трудової теорії вартості вважали, що вартість визначається витратами праці на виготовлення товару. Адам Сміт і Рікардо вважали гроші звичайним товаром, який виступає посередником в обміні товарів.

35. Що таке електронні гроші? Переваги та недоліки їх використання? Електронні (цифрові) гроші – це платіжний засіб, що існує тільки в електронному вигляді, тобто фактично у вигляді інформації, що міститься у спеціальних базах даних. Електронні гроші зберігаються в електронних гаманцях користувачів відповідної платіжної системи. Управляти грошима у своєму гаманці користувач може за допомогою Інтернету або мобільного телефону. Поповнювати електронні гаманці можна готівкою (купуючи пластикові картки або через спеціальні термінали), шляхом переказу грошей з рахунку у банку, з іншого електронного гаманця або за допомогою мобільного телефону. Класти гроші можна як у свій гаманець, так і в чужі гаманці. Електронними грошима можна сплачувати за різні товари та послуги, аналогічно тому, як це робиться з банківського рахунку. Готівка, яка слугує забезпеченням електронних грошей так само, як золото виступає забезпеченням паперових грошей при золотому стандарті, приймається компанією-оператором платіжної системи та зберігається на її рахунках у банках. Вибір банків та управління цими рахунками здійснює компанія-оператор. Зокрема, коли власник електронного гаманця сплачує за товар або послугу чи знімає готівку, відповідна сума вираховується із суми, яка в цей момент зберігається в його електронному гаманці, і списується з рахунку компанії-оператора платіжної системи. Переваги використання електронних грошей 1. Анонімність платежів. При здійсненні платежу електронними грошима, як правило, не потрібно повідомляти ніяку інформацію про себе, потрібен тільки номер електронного гаманця. 2. Захист від податкових органів. 3. Швидкість і зручність платежів. Гроші переводяться майже миттєво, здійснити оплату можна не виходячи з будинку, якщо у вас є комп’ютер та Інтернет. Не потрібно заповнювати від руки платіжні доручення і т.д. 4. Можливість переказувати малі суми. Банки називають такі суми мікроплатежами. Комісія для них є значно вищою, ніж при переказі більших сум, тому що обчислюється як «n%, але не менше (визначеної суми)». Мінімальний розмір платежу, який банк погодиться здійснити, також буває обмежений. Платіжні системи дозволяють переказувати невеликі суми. У низці випадків сума, яку доведеться сплатити «понад» основний грошовий переказ, є меншою, ніж при оплаті через банк. Недоліки електронних грошей1. Зберігання грошей власників гаманців на рахунках юридичних осіб. 2. Відсутність процента, який нараховується при зберіганні грошей.3. Ризики шахрайства. Зняти готівку без комісії не можна.

36. Суть і мотиви попиту на гроші.Попит на гроші – одне із ключових та складних понять грошового ринку. Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу ( а не потік грошей, що визначається на певний період). Якщо розглядати, що запас грошей – це елемент багатства, то попит на гроші – це бажання економічних суб’єктів мати певну частину свого багатства (портфеля активів) в ліквідній формі. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів: трансакційний (операційний) мотив; мотив завбачливості; спекулятивний мотив. Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента. Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей. Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно надзвичайними подіями - хвороба членів сім'ї, поломка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильники, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запровадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних суб'єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе значення для їх життєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення. Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.

37. Чим характерні потоки грошей у секторі прямого фінансування грошового ринку? Чи можуть банки працювати в цьому секторі?Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери. Загалом, сектор прямого фінансування відіграє важливу роль. Для суб´єктів економічного життя, що стають позичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцям грошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяє уникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числі між фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширювати асортимент послуг.Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв´язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв´язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з іншого, - набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення. Провідними фінансовими посередниками нині стали банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. Їх можна поділити на дві групи: банки і парабанківські інститути. Банкам належить визначальна роль тому, що своєю посередницькою діяльністю вони не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють депозитні грошові кошти і реалізують їх у процесі кредитування. Крім цього, здійснюючи розрахунково-касове обслуговування усіх інших фінансов кредитних інститутів, банки тимчасово використовують також їхні вільні кошти.

38. Що таке кредит? Охарактеризуйте види кредитних відносин за суб’єктами кредитної угоди."Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненя і, як правило, з виплатою процента" Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об’єктом кредиту. Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку на кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на позичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання (3, ст.392). Завдяки цьому, кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб’єктів. Але об’єктивної необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови. Сама природа кредитної угоди, яка грунтується на тимчасовому запозичені чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Це можливо у випадку, коли кругооборот коштів господарюючих суб’єктів відокремлений від кругообороту коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства і організації) мати право володіння в користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів. Другою обов’язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодженя конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринку. Основними суб’єктами кредитної угоди виступають держава, банківкькі установи, підприємства і організації різних форм власності та громадяни.

39.Охарактеризуйте основні фактори, що визначають попит на гроші.Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон´юнктури ринків тощо. Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г“) залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку. За цих умов загальний попит на гроші складає: Г = Г’ + Г’’ .

40. Охарактеризуйте теорії кредиту та їх основні твердження. економічній науковій думці чітко визначилися дві концепції, які одержали назву натуралістичної і капіталотворчої. Суть натуралістичної теорії кредиту можна звести до таких положень:1.об’єктом кредиту визначається тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;2.кредит розглядається як форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту зводиться до перерозподілу цих благ у суспільстві;3.позичковий капітал співпадає з реальним капіталом;4.банки виступають лише посередниками в кредиті, вони спочатку акумулюють вільні кошти, а потім розміщують їх у позику;5.пасивні операції є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго, Дж.Міль. Натуралістичний підхід у трактуванні суті і ролі кредиту мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську і грошову політику. Зокрема цей підхід лежав в основі так званої грошової школи, представники якої всіляко відстоювали акт Р.Піля (1844 р.), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал ¾ це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот повинен обмежуватися лише повним забезпеченням. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній може виникнути тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії пояснювали зв’язок позичкового процента з прибутком, трактували його як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Все це було кроком уперед у вивченні кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій про його чудодійну силу в створенні капіталу, в розвитку суспільного виробництва. Капіталотворча теорія кредиту. Суть капіталотворчої теорії кредиту можна звести до таких основних положень: кредит, як і гроші, безпосередньо являє собою капітал, багатство, тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; банки ¾ це не посередники в кредиті, а “фабрика кредиту”, творці капіталу; активні опервції є первинними з пасивними. Основоположником капіталотворчої теорії кередиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно його поглядів кредит не залежить від процесу відтворення, і йому належить важлива роль в розвитку економіки. Понятття кредиту поєднувалось з грошима і багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух всі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство і капітал. Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу. Для цього достатньо активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей (Дж.Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну, зробити її квітучою. Однак, ці ідеї на практиці провалились. Так, будучи міністром фінансів Франції Дж.Ло в 1720 р. реорганізував свій приватний емісійний банк у державний Королівський банк, який випускав банкноти в порядку дисконту векселів і розмінював їх на срібло, все відбувалось нормально. Як тільки цей банк розпочав випуск нічим не забезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників натуралістичної теорії.

41. Становлення грошової системи України. Грошова реформа.В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що: з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень; напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення. 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи. другого етапу грошової реформи ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким:З 2 по 16 версня 1996 року в обіг введена національна валюта України гривня та її сота частина ¾ копійка. В обіг були випущені банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена. Українські карбованці підлягали обміну на гривні за курсом 100000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн.укр.крб. обмінювалися на гривні готівкою, а понад 100 млн.крб. ¾ зараховувались на вклади в банках з правом їх вільного використання в гривнях.

42 Державне регулювання інфляціїАнтиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання попиту), політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не сталося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск державних позик.

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та іншими методами, держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту

Політика дефляції при послідовному і жорсткому її проведенні може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з певними труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості. Другий напрям антиінфляційної політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні ("заморожування"), або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас. Широко цей метод використовувався в Радянському Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні соціальні наслідки, адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації дії його механізму. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить у скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження. Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики

43 Відмінності та спільні риси у діяльності банківських та небанківських фінансових посередників Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому: * на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників; * банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. діяльність банків з пропозиції грошей багато в чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це мають можливість впливати на їх діяльність; * банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанків-ських фінансових посередників . * банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. * розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей,. Небанківські фінансові установи: Страхові компанії, в основному компанії страхування життя, увійшли також у сферу споживчого кредиту, розширюючи кредитування населення через позики під поліси. Тим самим вони впливають на споживчий ринок, оскільки ці засоби населення використовує для покупки різних видів товарів і послуг.

Страхові компанії здійснюють страхову діяльність у двох областях: 1) майно і непередбачені обставини; 2) життя.

пенсійні й інші подібні фонди створюються для забезпечення доходів людям, що припинили свою трудову діяльність, протягом якої вони вносили туди гроші так, як і їх роботодавці. Фонд інвестує ці засоби, а потім періодично виплачує накопичені засоби працівнику, що звільнився, чи надає аннуїтет. У період нагромадження засоби, що надходять, податками не обкладаються, вкладник платить податки, коли гроші йому повертаються. Комерційні банки через свої трастові відділи, страхові фірми, а також федеральний уряд, місцеві адміністрації, і деякі інші нестрахові організації пропонують свої засоби пенсійним фондам. Через те, що пасиви пенсійних організацій мають довгостроковий характер, у фондів є можливість інвестувати засоби в довгострокові цінні папери. Тому основна частина інвестицій приходиться на корпоративні акції й облігації. Пенсійні фонди насправді є найбільшими, серед інституціональних інвесторів, власниками корпоративних фінансових інструментів. Здебільшого кредитні спілки виділяють споживчі позички. В банківській справі цей кредит вважають найризикованішим. Саме тому банки вкрай неохоче надають такі послуги. Ризик полягає в тому, що одержувач позички може її не повернути, не зважаючи на всі попередні домовленості й угодиКредитні спілки задовольняють попит на споживчі позички різних соціальних прошарків.

44.Основні типи грошових систем.Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодію, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

У грошовій системі ринкового зразка регулювання грошового обороту проводиться через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси. Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб’єктами економічних відносин, лімітування кредитів та інше). У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно включена у світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової. Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Само регульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба в грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили в обіг. У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.

45. У чому полягає суть "трансакційного варіанта" кількісної теорії грошейтрансакційної варіанта кількісної теорії грошей. У суто практичному значенні використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та на оплату послуг). І. Фішер підійшов до аналізу взаємозв’язку між грішми і цінами. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виробництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворенняПо-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують. У праці »Купівельна спроможність грошей» І. Фішер розглядає залежність між цінами та грішми не тільки з погляду на масу грошей, що обслуговують обіг товарів, а й з урахуванням швидкості їх обігу і фізичного обсягу товарної маси. Залежність між цими факторами він виразив формулою, яка отримала назву загального рівняння обміну: MV = PQ, де М — грошова маса; V— швидкість обігу грошей; Р — ціна індивідуального товару; Q — кількість товарів, що знаходяться в обігу. Слід зауважити, що сама формула, відображаючи реальні, об’єктивні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки між масою грошей, швидкістю обігу однойменної грошової одиниці і товарною масою, помноженою на рівень цін, уже була виведена К. Марксом, і І. Фішер тут нічого нового не вніс. Але принципова відмінність підходу цього дослідника полягала в тому, що він виходив не з трудової теорії вартості й товарної природи грошей, а з позицій номіналістичної теорії.

І. Фішер виводить формулу ціни: Отже, ціна товару, за його уявленням, прямопропорційна масі грошей, помноженій на швидкість їх обігу і поділеній на кількість товарів.

Поиск по сайту: