в успішному працевлаштуванні

Роль людського фактора

Розглянуто особливості процедури працевлаштування безробітних у структурах служби зайнятості; чинники, що гальмують процесс працевлаштування; напрями та форми активізації безробітних; досвід економічно розвинутих країн щодо прискорення процесу працевлаштування.

Ключові слова: довготривале безробіття, готовність до працевлаштування.

Безробіття, а надто довготривале, згубно впливає на долю пересічної людини (веде до її професійної та моральної деградації),знижує економічний потенціал держави та несе в собі загрозу для соціальної стабільності суспільства. Тривалість фіксованого безробіття є одним з найважливіших показників, що характеризує ситуацію у сфері зайнятості та стан національного ринку праці, а отже, скорочення термінів перебування клієнтів у стадії пошуку роботи набуває особливої актуальності. Сьогодні до вирішення цієї проблеми залучені провідні науковці та авторитетні фахівці майже всіх без винятку країн світу. Про її актуальність для України свідчать офіційні дані статистичної звітності державної служби зайнятості останніх років: щорічно кожен третій із зареєстрованих безробітних витрачає на пошуки роботи від 6 до 12 місяців, а кожен четвертий – більше року; показники тривалого безробіття протягом значного періоду майже не змінюються. Така ситуація викликає певне занепокоєння та спонукає до пошуку нових шляхів прискорення процесу працевлаштування безробітних. Мета статті– на підставі узагальнення результатів попередніх спостережень та досліджень фахівців і науковців розглянути проблему прискорення

працевлаштування безробітних, викласти власне уявлення щодо цього та запропонувати імовірні підходи до її вирішення.

Виклад основного матеріалу.Процедуру працевлаштування безробітних чітко прописано в “Єдинійтехнології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України” (ЄТОНН). Відповідно до неї кожному клієнту служба зайнятості надає доволі широкий спектр соціальних послуг, передбаченихчиним законодавством, і в першу чергу таких, що сприяють успішному пошуку гідного місця роботи та вдалому працевлаштуванню. Процедура працевлаштування складається з декількох послідовних та взаємопов’язаних етапів (виявлення головної проблеми, причин та чинників, що заважають успішному працевлаштуванню конкретної особи; визначення загальної стратегії виходу зі скрутної ситуації; формування плану послідовних дій для досягнення кінцевої мети; здіснення постійного контролюза виконанням плану пошуків з одночасним його корегуванням з урахуванням нових обставин та можливостей). Кожен з зазначених етапів має свої особливості, але всі вони спрямовані надосягнення єдиної мети – сприяння ефективному працевлаштуванню в оптимально скорочені терміни. Додержання положень та вимог технології дозволяє сподіватись на досягненняпозитивного результату,але на практиці на цьому шляху виникають суттєві труднощі. Успішністьпрацевлаштування залежить від багатьох чинників: економічних (попит на робочу силу,рівень оплати праці, можливості працевлаштування за раніш набутою професією/спеціальністю або післяперекваліфікації тощо); соціально-демографічних (вік, стать, стан здоров’я, сімейне становище, наявність дітей та утриманців); демоекономічних (рівень освіти, професійно-кваліфікаційноїпідготовки, наявність досвіду роботи, фінансова спроможність та наявність додаткових джерелзаробітку тощо) [1]. Але навіть привдалому розкладі зазначених чинників успішністьпрацевлаштування негарантована, якщо вони не спираються на чинники соціально-психологічного характеру, які визначають ставлення людини до власного безробіття та спрямованість її зусиль на

подолання проблемної ситуації, її готовність мобілізувати власні зусилля задля досягнення успіху.

Особливості контингенту клієнтів державної служби зайнятості. Клієнти служби зайнятості різнятьсяміж собою не тільки за віком, статтю,рівнем освіти тощо, а й за метоюсвого звернення. Так, за данимисоціологічного опитування довготривалих безробітних (2010 р.), лише84 відсотки респондентів вказують,що працевлаштування є основноюпричиною їх звернення до служби зайнятості; метою інших є отримання грошової допомоги та пільг, що надаються безробітним відповідно до чинного законодавства. Для переважної більшості осіб, які спрямовані на

працевлаштування, головними орієнтирами в пошуку роботи є: робота за профілем раніш набутої професії, висока заробітна плата, гарантії стабільності щодо власної зайнятості. Під час пошуку роботи безробітні обирають різні варіанти поведінкової стратегії на ринку праці – від ретельного планування власних дій або хаотичного пошуку із сподіванням на щасливий випадок, до повної відмови від особистої участі у пошуку роботи з намаганням перекласти увесь тягар цієї роботи на спеціалістів державної служби зайнятості [4]. Порізному ставляться безробітні до служби зайнятості та послуг, що вона їм пропонує, найчастіш висуваючи до неї завищені та часом необґрунтовані вимоги. Такі особливості клієнтів служби зайнятості повинні враховуватись під час планування та реалізації заходів, що спрямовані на їх працевлаштування. Процес працевлаштування за своєю суттю є двосторонньою співпрацею представника служби зайнятості і безробітного, що передбачає наявність спільної зацікавленості у вирішенні проблеми та активізацію зусиль кожного з них, спрямованих на досягнення позитивного результату. Якщо стратегія поведінки спеціаліста служби зайнятості скерованачинною технологією обслуговування безробітних та методичними рекомендаціями, то позицію самого клієнта та його поведінкову стратегію дуже важко визначити однозначно. Під час спілкування безробітні нерідко висувають підвищені вимоги до служби зайнятості, хоча їхні претензії та очікування не завжди обгрунтовані та

реалістичні; у разі потреби вони не завжди здатні приймати однозначне рішення, намагаючись перекласти цей тягар на плечі консультантів; виявляють незацікавлене ставлення до пошуків варіантів працевлаштування, демонструючи власну відстороненість та байдужість [4]. За такої ситуації будь-які потуги та намагання з боку спеціаліста служби зайнятості можуть залишитися марними, бо сам підопічний демонструє свою неготовність до конструктивного спілкування та плідної співпраці. Цілком зрозуміло, що у такому разі очікувати від безробітного вияву високої активності, що є необхідною умовою успішного працевлаштування, справа дуже складна, а інколи майже безнадійна. Питання активізації зусиль клієнтів щодо вирішення проблеми власної трудової зайнятості знаходять відображення в ЄТОНН. Окремий розділ технології присвячується висвітленню особливостей надання клієнтам соціальних послуг, спрямованих на підвищення їх активності саме в цьому напрямі. У кожному центрі зайнятості, відповідно до вимог технології, створені відділи активної підтримки безробітних. Фахівці цих підрозділів мають виконувати покладене на них завдання “шляхом залучення (безробітних) до громадських та інших тимчасових робіт, профорієнтації, профнавчання та самозайнятості, участі в семінарах з техніки пошуку роботи” [2]. Одночасно спеціалісти відділу здійснюють заходи із сприяння залученню безробітних до підприємницької діяльності та самозайнятості. До складу зазначеного відділу входять і спе-

ціалісти з професійної орієнтації. Їхні завдання та обов’язки визначені посадовою інструкцією, відповідно до якої вони надають клієнту: поглиблену інформацію про професії, що мають попит на локальному ринку праці; рекомендації щодо вибору або зміни професії з урахуванням його побажань, здібностей та можливостей; послуги психологічного характеру, спрямовані на визначення професійної придатності до тієї чи іншої професії/спеціальності тощо. Безумовно, зазначені заходи

певним чином сприяють активізації зусиль безробітних, але визначити їхній вплив та ефективність буває доволі складно, а інколи й практично неможливо. Окреме місце серед соціальних послуг цієї спрямованості посідають залучення шукачів роботи до участі в семінарах з навчання безробітних техніці пошуку роботи та індивідуальна допомога у формуванні й реалізації плану самостійного пошуку роботи. Семінари з техніки пошуку роботи дають змогу безробітним усвідомити особливості працевлаштування в сучасних умовах, оволодіти ефективними прийомами пошуку роботи, навичками продуктивного спілкування, визначити основні джерела корисної інформації тощо. Широке застосування інтерактивних форм навчання та психологічних тренінгів під час проведення семінарів сприяє подоланню комунікативних бар’єрів, підвищенню впевненості у власних силах, усвідомленню власної ролі і своїх можливостей у вирішенні проблеми особистого працевлаш-тування. План самостійного пошуку роботи дисциплінує оптанта, конкретизує напрями його пошуків, визначає логічну послідовність дій та терміни їх виконання, що дозволяє йому обрати оптимальний стиль своєї поведінки на ринку праці та активізувати зусилля задля досягнення кінцевої мети. Систематичне та своєчасне корегування плану пошуків, відповідно до наявних змін та появи нових можливостей, стимулює клієнта до пошуку нових, найбільш сприятливих для нього варіантів працевлаштування. Безумовно, комплексне впровадження зазначених заходів певною мірою сприяє підвищенню мотивації безробітних до пошуку роботи та активізації їх зусиль щодо цього, але, як свідчать результати досліджень, ці заходи не є вичерпними. На думку багатьох

фахівців, досягти позитивних зрушень у цій площині можна за рахунок посилення індивідуальних форм роботи, тобто за рахунок переходу від стандартизованих схем надання соціальних послуг до індивідуального обслуговування безробітного з врахуванням його специфічних потреб та

особистісних характеристик. У такому разі співпраця з клієнтом повинна починатись з виявлення ризику його потрапляння до лав довготривалих безробітних та визначення рівня його мотивації до працевлаштування. У плані пошуку роботи обов’язково повинні передбачатися заходи, спрямовані на підвищення психологічної готовності, розширення соціально-психологічної компетентності та подолання внутрішньоособистісних обмежень. У даному разі йдеться про застосування засобів психологічної підтримки безробітних під час пошуків роботи. За доцільність впровадження заходів такої спрямованості свідчать результати численних досліджень та спостережень науковців і фахівців, які безпосередньо працюють з безробітними. Вони одностайно визначають низку факторів психологічного характеру, що притаманні багатьом безробітним і суттєво гальмують процес їх працевлаштування, а саме: неадекватне сприйняття життєвої ситуації; невизначеність професійних та життєвих перспектив; зневіра у власних силах і можливостях; поверхове уявлення про шляхи виходу зі скрутної ситуації і власної ролі у пошуку цих шляхів тощо [6]. На ґрунті підвищеного рівня тривожності та невдалих у подальшому спроб працевлаштування зазначені фактории ведуть до поступового формування в безробітних так званого синдрому набутої (вивченої) безпорадності, що, урешті-решт, зумовлює вибір ними пасивної поведінки на ринку праці з одночасним заниженням власної ролі та відповідальності щодо пошуку і реалізації конструктивних шляхів свого повернення (включення) до активної трудової діяльності. На думку психологів-практиків, заходи психологічної підтримки насамперед мають бути спрямовані на нівелювання негативних наслідків безробіття, на формування в безробітних адекватного сприймання проблемної ситуації та прищеплення їм упевненості в позитивному її розв’язанні як за допомогою спеціа- лістів служби зайнятості, так і власними силами. Послідовність та системність у здійсненні заходів цієї спрямованості дозволить безробітним усвідомити особливості власної ситуації, змінити своє ставлення до неї та активізувати власні зусилля для її вирішення. Досвід розвинутих країн щодо прискорення працевлаштування. Робота з особами, які звернулись до служби зайнятості, починається з визначення їхнього права на отримання статусу безробітного. На цьому етапі з числа претендентів виключаються такі, які мають реальні джерела доходів: рантьє; особи, які мають джерела доходів за рахунок земельного, квартирного бізнесу або мають транспортні засоби, що дозволяють займа-тись візникуванням, тощо. Цілком зрозуміло, що зазначені особи не мотивовані до пошуку роботи, вони сподіваються за рахунок набуття статусу безробітного отримати додаткові грошові дотації та певні соціальні пільги. Після отримання статусу безробітного кожен оптант проходить обов’язкове тестування з метою визначення небезпеки його потрапляння до лав довготривалих безробітних. Результати тестування дозволяють: по-перше, виявити группу ризику, тобто осіб, які можуть по-

трапити до лав довготривалих безробітних, а по-друге – визначити характер потрібної допомоги та, виходячи з цього, своєчасно залучити клієнта до участі у відповідних заходах. До індивідуального плану пошуку роботи кожного клієнта обов’язково додаються відповідні рекомендації. Зважаючи на те, що вирішення проблеми працевлаштування залежить передусім від самої особи: її ставлення до ситуації, намірів та прояву власної активності – особлива увага приділяється заходам, спрямованим на формування в самого безробітного соціально-професійних та психологічних характеристик, що сприяють успішному адаптуванню людини до мінливих зовнішніх обставин, підвищенню її власної конкурентоспроможності на ринку праці та мобілізації власного потенціалу задля успішного подолання проблеми.Для прискорення ротації безробітних на ринку праці у країнах світу широко застосовуються засоби, що стимулюють безробітних до прискорення власного працевлаштування. Так, у скандинавських країнах з метою контролю активності безробітних під час пошуку місця роботи кожного з них зобов’язано наприкінці кожного місяця подавати до служби зайнятості не менш ніж десять підтверджень свого звернення до роботодавців. У Японії, в якій протягом тривалого часу стабільно утримується один з найнижчих рівнів безробіття у світі, стимулювання активності відбувається за рахунок системи бонусів – кожен шукач роботи має право на отримання матеріального заохочення за умови власного працевлаштування в стислі терміни. Чим швидше він працевлаштується, тим більший бонус отримує. Цей бонус може дорівнювати чотиримісячному розміру допомоги по безробіттю. Досвід Японії успішно використовується в Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах світу як засіб попередження та боротьби з довготривалим безробіттям. Розмір соціальної допомоги та терміни її надання теж відіграють певну роль у стимулюванні безробітних до прискорення свого працевлаштування. У Великій Британії, наприклад, безробітні отримують матеріальну допомогу тривалий час, а в таких країнах, як США та Іспанія, терміни її виплати значно коротші. Кожна країна рішення щодо цього обирає на власний розсуд, враховуючи стан національного ринку праці, економічну спроможність держави, рівень життя та національні особливості, але всі вони керуються тим, що соціальна допомога при вимушеному безробітті не повинна провокувати виникнення добровільного довготривалого безробіття. Грошова допомога повинна не тільки підтримувати загальноприйняті умови життя, а й водночас спонукати людину до активного пошуку роботи [1]. Значних успіхів у протистоянні довготривалому безробіттю, навіть у країнах з традиційно високим рівнем безробіття, національні служби зайнятості досягають завдяки впровадженню превентивних заходів, спрямованих на активізацію зусиль безробітних, підвищення їх внутрішньої мотивації до прискорення процесу

власного працевлаштування. Ефективність роботи досягається завдяки комплексному підходу до вирішення цієї проблеми, яка постійно перебуває в зоні підвищеної уваги науковців та фахівців у галузі зайнятості. Постійно розширюється і вдосконалюється теоретична, методична та інструментальна база; широко застосовуються заходи психологічної підтримки безробітних під час пошуку роботи; відбувається зміщення акцентів обслуговування клієнта у площину індивідуальної роботи та надання адресної допомоги; продуктивно працює система підвищення кваліфікації фахівців служби зайнятості та практикується проведення масових заходів (круглі столи, семінари, конференції), присвячених актуальним питанням та проблемам активізації зусиль безробітних, із залученням науковців та практичних працівників. Напрями, засоби та форми активізації зусиль безробітних, що застосовуються в практиці розвинутих країн, не є чимось новим для державної служби зайнятості України, вони майже тотожні, різниця полягає лише в тому, що там ці послуги уніфіковані відповідно до особливостей клієнтів і цілеспрямовано надаються в систематизованому вигляді. Виходячи з викладеного, можна зробити такі висновки: по-перше, проблема довготривалого безробіття й сьогодні залишається для України однією з актуальних; по-друге, в арсеналі державної служби зайнятості немає виваженої, дієвої та ефективної системи (технології) протистояння цьому негативному явищу. Перспективною можна вважати пропозицію щодо розробки єдиної технології попередження та подолання довго- тривалого безробіття з урахуванням власних наробок та позитивного досвіду розвинутих країн. Оскільки людському фактору належить провідна роль у вирішенні проблеми працевлаштування, така технологія перш за все має бути спрямована на розвиток внутрішнього потенціалу безробітного та активізацію його зусиль. До цього варто додати, що досвід інших країн потребує вивчення та осмислення з метою його адаптування до вітчизняних умов і можливостей плідного використання в практичній діяльностей осередків служби зайнятості.

Висновок

Робота була спрямована на підвищення конкурентоспроможності безробітних, зокрема осіб, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, які тривалий час працювали не за основною професією і втратили вміння і навички за набутою професією чи спеціальністю, або громадяни, які не можуть підібрати підходящу роботу через відсутність у них необхідної професійної кваліфікації згідно з вимогами роботодавців. І надалі особлива увага приділятиметься підготовці кадрів відповідно до потреб ринку праці та на замовлення роботодавців для промисловості, сфери обслуговування населення, будівельної та транспортної галузей, а саме: будівництва доріг та мостів, підприємств переробної промисловості, фермерського господарства, торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, сфери туризму, готельного та ресторанного обслуговування тощо.

Список використаних джерел

1. Соціологія і психологія : навч. посіб. / за ред. Ю.Ф. Пачковського. – К. : Каравела, 2009. – 760 с.

2. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. – К. : ІПК ДСЗУ, 2000. – С. 300.

3. Критерії ефективності профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості : метод. рекомендації / [Ю.М. Маршавін, Д.Ю. Маршавін, М.А. Міропольська, Н.В. Ортікова, В.В. Синявський, М.В. Судаков]. – К. : ІПК ДСЗУ, 2008. – 100 с.

4. Туленков М.В. Поведінкові стратегії безробітних на ринку праці (соціологічний аналіз) : моногр. / М.В. Туленков, Г.І. Крутінь. – К. : ІПК ДСЗУ, 2004. – 130 с.

5. Джексон Дж.А. Когда судьба дает нам шанс: как находить скрытые возможности в любой жизненной ситуации / Дж.А. Джексон. – М. : София, 2009. – 288 с.

6. Технологія профорієнтаційної роботи з безробітними, які тривалий час перебувають на обліку в державній службі зайнятості : кол. моногр. / за заг. ред. С.О. Тарасюк. – К. : ІПК ДСЗУ, 2011. – 312с.

Поиск по сайту: