Давньоримська література

Найбільш характеристичну приналежність римського періоду грецької літератури становить софістика, яка за формою представляла собою відродження класичної літератури (див. вище). Вона була підготовлена зусиллями стилістів-теоретиків доби Августа воскресити для літератури аттицизм у всій класичній його чистоті. Тому попередниками блискучого періоду софістики вважаються Діонісій Галікарнаський та Цецилій з Калакти.

Однак софісти не задовольнялися вивченням і засвоєнням аттичних письменників, вони хизувалися один перед одним і перед публікою вишуканістю слів та зворотів, які вони знаходили в забутих літературних пам'ятниках. 2 та 3 століття до н. е. стали завдяки софістам справжнім торжеством грецької мови та освіченості, святом дотепності, винахідливості і витонченості мови, що постійно підтримувало інтерес до давньогрецької культурі. Ісператор Адріан і Антоніни, Флавій Клавдій Юліан і його наступники представляють два періоди цієї пізнішої софістики, кожен з них мав і свого історика — Філострата й Евнапія.

Успіх софістики чимало сприяв поширенню грецької мови і літератури у віддалених частинах римського світу. Грецькі школи в цей період процвітали не тільки в Афінах або Александрії, у Пергам або на острові Родос, але також в Антіохії, Тарсі, Візантії, Массілії. Причетними до грецької літературі стали крім греків юдеї, сирійці, єгиптяни. Політичне підпорядкування Риму визнавалося в еллінському середовищі явищем неминучим і благодійним (Полібій, Страбон, Діодор, Діонісій Галікарнаський). Ще не набула чинності софістика, напрямок александрійської школи залишався панівним і після звернення Єгипту на римську провінцію. Космополітична і разом повчальна тенденція проявляється яскраво в історіографії (Діодор, Діонісій Галікарнаський, Микола Дамасський, Плутарх, більш пізні Арріан, Діон Касій, Аппіан та інші. З географів і періегетів найбільш прославилися Страбон, Павсаній, Птолемей, система світобудови якого трималася непорушно до Коперника. Зразками софістичного красномовства можуть служити промови Діона Хрисостома кінця першого століття, Елія Арістіда, Фемістій та інші. У 2-3 століттях нашої ери Отці Церкви Григорій Назіанський, Василій Великий, Іоанн Златоуст шанувалися учнями відомих софістів-язичників. Чудова особистість в літературі II століття — сирієць за походженням, дуже плідний і дотепний письменник, Лукіан з Самосати. Теорія красномовства розроблялася також з великим старанням: Гермоген у 2 столітті і Лонг у 3 столітті. У філософії переважали стоїцизм (Епіктет, Марк Аврелій) і неоплатонізм (Плотін, Порфирій, Прокл).

Заняття граматикою, вивчення прислівників, складання словників тривали і в цей період. Через весь римський період проходить у поступовому розвитку жанр прозової літератури, який все ближче відповідає нашому поняттю роману, хоча складові елементи його — еротизм, видовищність, описовість — існували в грецькій літературі споконвіку. Однак систематичне поєднання всіх необхідних для роману елементів воєдино, в прозові оповідання про закоханих, з докладними описами картин природи, з перерахуванням різного роду перешкод і пригод належить римському періоду (Антоній Діоген, Ямбліх, Ксенофонт із Ефесу, Геліодор, Мусей та інші). Християнські письменники змагалися з язичницькими у складанні подібних «драм». П'яте століття нашої ери ознаменувалося подобою відродження античних видів творчості, переважно епосу і гімнів (Квінт Смірнський, Нонн Панополітанський з Єгипту).

Час Риму

У цей період на арену літературного розвитку виходить молодий Рим. В його літературі вирізняють:

Ø етап республіки, який завершується роками громадянських війн (3-1 століття до н.е.), коли творили Плутарх, Лукіан і Лонг у Греції, Плавт, Теренцій, Катулл і Ціцерон у Римі;

Ø «золотий вік» або добу імператора Авґуста, позначену іменами Вергілія, Горація, Овідія, Тібулла, Проперція (1 століття до н.е. — 1 століття н.е.)

Ø літературу пізньої античності (1-3 століття), представлену Сенекою, Петронієм, Федром, Луканом, Марціалом, Ювеналом, Апулеєм.

Поиск по сайту: