Історія розвитку бібліотекознавства в найдавніші часи

Вступ

Бібліотека - це один з найважливіших продуктів розвитку людської цивілізації. Її діяльність пов'язана з суспільством протягом усієї історії його існування. Виникнення цієї соціальної організації було зумовлене потребами людства у накопиченні та зберіганні знань. З самого початку бібліотека стала мірилом духовності суспільства, і в наступні часи була закладом, цілі діяльності якого відповідали прагненням панівних класів.

Визначаються три джерела формування бібліотекознавчої думки: бібліотечна практика, професійна свідомість, соціальні замовлення.

У розвитку бібліотекознавства можна накреслити декілька етапів:

І - передісторія формування наукової думки: осмислення бібліотечної практики, поява перших праць - 1 тисячоліття до н. е. - ХVІ ст.;

ІІ - оформлення наукових шкіл, професійних спілок, наукових журналів - кінець ХІХ ст.;

ІІІ - утвердження наукового статусу, входження в клас гуманітарних наук - початок - середина ХХ ст.;

ІУ - перетворення у продуктивну силу сфери діяльності, трансформація, зміна предмета і об'єкта - 80-ті роки ХХ ст.

Історія розвитку бібліотекознавства в найдавніші часи.

Сьогодення нам диктує свої вимоги стосовно організації каталогів та використання роз­маїття систематизаційних прийомів й ме­тодів класифікації інформації. Водночас постає закономірна необхідність дослідження питань ево­люції класифікації з огляду на потребу розуміти, яким чином, в якому ракурсі та в якій послідовно­сті формувалися групи знань. Це дасть змогу глибше зрозуміти основоположність змісту класи­фікацій наук стосовно змісту бібліотечно-бібліо­графічних класифікаційних систем, що, в свою чергу, дозволить, спираючись на досвід, формувати перспективні проекти організації систематизації в бібліотеці, тенденційність яких розглядається нами як перший крок до формування принципово нових класифікаційних механізмів.

Варто зазначити, що «Таблиці.» Каллімаха створювалися на основі багатотисячного фонду Александрійської бібліотеки, що входила до складу Мусейона, заснованого Птолемеєм І [1] як осередок святилища Муз (тому деякі дослідники говорять про «Музейон», «Музей», тобто «храм Муз» [14, с. 192]), який Теофраст [2] реалізував в Афінах при школі Аристотеля [16, с. 298]. Власне сама ідея полягала в тому, щоб сконцентрувати якомога більше інтелектуальних сил в одному місці. Тому Мусейон зі своїми «залами для лекцій і роботи, кімнатами для мешканців пансіону. колекціями рослин та тварин» [2, с. 244] був ідеальним місцем для наукової роботи. Багато вчених мріяли стати пансіонерами Мусейону, щоб мати змогу жити там і вільно займатися науковою діяльністю.

Бібліотека Мусейону мала багатотисячне зіб­рання книжок. Її фонди формувалися високими темпами, адже відомі факти використання спеці­альних послів, котрі їздили світом і купували цілі колекції книг. Доходило навіть до того, що з кораб­лів, які прибували з Афін, вивантажували на Алек- сандрійський берег гори книг [7, с. 63]. Книги у той час були на вагу золота. Їх намагалися отримати будь-яким шляхом і за будь-яку ціну. Часто тек­стами заволодівали шляхом обману або вони вза­галі викрадались [10, с. 159]. Птолемей Філадельф[3] і його послідовники також брали активну участь у розбудові та накопиченні фондів Александрійської бібліотеки. Зокрема, його син Птолемей ІІІ Евергет не шкодував коштів на придбання книжок. Відомий факт, коли він узяв під заставу великої суми золо­том примірник творів трагіків (Есхіла, Еврипіда, Софокла) і, коли настав час повертати книгу, він відмовився від застави і залишив збірку собі [2, с. 246; 5, с. 28]. Високі темпи формування біб­ліотечного ресурсу дуже скоро дали про себе знати. Вже при Птолемеї Філадельфі книгозбірня нарахо­вувала майже п'ятсот тисяч примірників, а двісті п'ятдесят років потому їх кількість зросла до се­мисот тисяч [11, с. 175].

Звичайно, такий масив інформації потребував від­повідного впорядкування. Тому весь процес нако­пичення фонду бібліотеки було підпорядковано певній механіці, що забезпечувала планомірно-пое­тапне проходження книги від видавця (власника) до бібліотечної полиці. Щодо першого етапу цього шляху, то про це власне йшлося вище. Стосовно ж подальшої долі книги, вже в стінах бібліотеки Му­сейону, то тут напевно варто дослухатись до думки відомого вченого Л. І. Владімірова, який зазначає: «Обробку літератури, що надходила до бібліотеки, здійснювали так: чергову партію сувій розвантажу­вали не у самій бібліотеці, а в одному з підсобних приміщень, де надходження реєстрували, сортували і записували їх походження...Далі сувої або зали­шали в запасниках, або переправляли до основного фонду. На наступному етапі їх розподіляли за пред­метними групами і каталогізували» [4, с. 32]. Відомо також, що «.інвентаризація здійснювалась у спеці­альному для цієї роботи приміщенні. Книжки роз­поділялись у основний та запасний фонди. Дублікати зберігалися не в центрі міста, а в іншому приміщенні на південному заході Александрії, у кварталі Серапіум» [5, с. 30]. Таким чином, ми мо­жемо спостерігати розподіл літератури на два окремі каталоги. На нашу думку, така класифікація нових надхожень засвідчує, з одного боку, про висококва­ліфікований підхід до збереження цілісності змісту фонду, адже дублікати фактично були недоторкан­ними, з другого - про непублічність такої бібліотеки, бібліотеки, що була кумулятором літератури для вузького кола поетів, науковців, ораторів - пансіо­нерів Мусейону. Гіпотези стосовно можливості від­сіювання літератури «за походженням», тобто відносно наповнення фонду Александрійської біб­ліотеки лише грецькою літературою, малоймовірні з огляду на загальний підхід до формування основ­ного фонду бібліотеки. Подібні гіпотези зали­шаються гіпотезами, адже пансіонери-перекладачі, працювали саме над створенням перекладів інозем­них творів, текстів написаних іноземною мовою.

У будь-якому разі, навіть після проходження такої інвентаризації, книжки потрібно було систематизу­вати відповідно до якихось принципів, законів, по­рядку. Ось саме це й спричинило появу «Таблиць.» давньогрецького вченого Каллімаха (300 - 240 рр. до н. е.). Він досить молодим прий­шов служити у Мусейон. Працював у бібліотеці і з часом став її головним бібліотекарем. Каллімах був дуже освіченою людиною. Про це свідчать понад вісімсот книжок, які він написав. Серед них: шість гімнів на честь богів і сімдесят вісім епіграм [11, с. 177]. Та найвизначнішим з усіх творів вва­жається саме «Таблиці визначних діячів у різних галузях знань та того, що вони написали, у ста двадцяти книгах» (л:™ах£ єу яасп лш8є^а 8lа^ац,фavтюv ^ «V Guvєyраyаv, єу РфМої^ X Хаі р). Ці «Таблиці.» - не що інше, як покажчик, де зібрано інформацію про авторів та їх твори. Всі дані впорядковані відповідно до певної структури їх розташування [17, с. 13-15]. Спробуємо візуалі- зувати таку структурну основу, побудувавши кла­сифікаційну схему Каллімаха (рис. 1):

Рис. 1. Класифікаційна схема Калімаха

Як бачимо, уся література умовно розділена на три основні групи: «Художня», «Наукова» та «Різне». З цих трьох розділів найбільше запитань виникає до третього: «Різне». Дійсно, за якими критеріями відбиралася література до цього роз­ділу? Відповідаючи на це запитання, варто, у першу чергу, зважати на зміст перших двох розді­лів. Виходячи з цього, логічним буде зробити вис­новок, що до розділу «Різне» входила література, яка предметно не належала ні до першого, ні до другого розділу. Відповідно, підпорядкованість у цьому розділі визначалася не змістовною компо­нентою, а зовсім іншими показниками. Більше того, до цього розділу могла потрапляти література й іноземного походження. Адже відоме ставлення тогочасних греків до інших культур та народів, яких вони вважали другорядними порівняно з собою. Під предметизаційне окреслення цього роз­ділу могли підпадати і твори, що не мали автора, тобто автор на яких не був зазначений. А якщо «Таб­лиці.» Каллімаха - це перелік саме авторів, а потім вже творів, які вони написали, то відповідно першо­черговим у підході до систематизації документа були вихідні дані, які стосувалися, насамперед, прізвища або імені автора. Стосовно ж описування творів, то у різних випадках Каллімах скоріше за все «. на­водив початкові слова цього твору; коротко зазначав, якщо відомий твір приписувався комусь несправед­ливо; якщо ж взагалі ім'я автора було не відоме, то він намагався встановити його; якщо твір не мав за­головка, то він сам вигадував його; якщо твір мав де­кілька назв, то він висловлював свою думку на користь якогось з них» [11, с. 178]. Траплялися ви­падки, коли до третього розділу відносилася літера­тура і не наукового, і не художнього змісту. Відомий російський історик-книгознавець О. У. Малєін у своїй праці «Начала библиографии в Греции» наво­дить слова Афінея [4]: «.і Каллімах у таблицях тво­рів різного роду записував твори, що стосувалися випікання пирогів.» [11, с. 179].

Дещо яснішою є картина формування першого і другого розділів класифікації Каллімаха. З одного боку, зрозумілий поділ літератури на Художню та Наукову, з другого - очевидним є змістовираження цих розділів засобами представлення відповідних підрозділів. Однак не переконливим, на нашу думку, є подання у розділі «Наукова література» тільки тих компонентів, що наведені у схемі. Адже висвітлення елементності науки могло б бути на­багато акцентуйованішим.

Тим більше що в Мусейоні були відомі твори попередників з питань класифікації наук, зокрема Демокрита, Платона, Аристотеля. А бібліотека останнього становила значну частину книгозбірні Мусейону. Ще Птоле­мей Філадельф викупив у нащадків Теофраста біб­ліотеку Аристотеля [2, с. 246; 8, с. 26]. Що ж до її розмірів, то «.у четвертому столітті Аристотель володів такою великою бібліотекою, що географ Страбон *припускає: «він перший збирав книжки і вчив єгипетських царів створенню бібліотек» [11, с. 174]. На підтвердження можливості впливу аристотелівського вчення на організацію документів Александрійської бібліотеки говорить гіпотеза про те, що Аристотель разом зі своїм послідовником Теофрастом могли бути ідейними ініціаторами створення Мусейону як центру колективної науки. Адже такі твори, як, наприклад, («Про виникнення тварин» [1]) - це ре­зультат, насамперед, спільної праці. Саме у Лікеї давньогрецький мислитель намагався реалізувати своє прагнення зосередити творчий потенціал для отримання чистоти результату наукового дослід­ження і проведення їх в умовах перипетичності. Стосовно ж Мусейону, то ідея «.Аристотеля і Теофраста полягала у тому, щоб згрупувати вчених та їх вихованців навколо бібліотеки і наукових ко­лекцій за для співпраці, яка сприяла б науковому прогресу.» [2, с. 244]. Ось чому є підстави гово­рити про енетелехіальність аристотелівського вчення і щодо організації самої бібліотеки, і щодо побудови її внутрішньої структури.

Акцентуючи увагу на систематизаційних підхо­дах, які використовував Каллімах, варто пригадати один з перших бібліографічних творів Аристотеля «Дидаскалії». Цей твір - зібрання і одночасно пе­релік творів, які представлялися на драматичних змаганнях. «Дидаскалії» були створені на основі архівних матеріалів, а саме протоколів змагань, в яких вказувалися автор та назва твору, імена голов­них героїв і нагорода, що присуджувалася авторові. Їх «.слід розглядати як частину наукового руху, що зосередився у школі Аристотеля. Це не просто опис, а результат систематизації та обробки архів­них матеріалів в інтересах історико-літературного дослідження» [13, с. 15-16]. Тому цілком ймовірно, що Каллімах був знайомий зі змістом цього твору, а, отже, він знав і про систематизаційні методи та під­ходи, використані Аристотелем у процесі форму­вання структури «Дидаскалій». Таке припущення підтверджується ще й тим, що у каталозі Каллімаха (частині «Таблиць.») міститься зібрання під на­звою «Таблиці і написання дидаскалів, що були спочатку». На відміну від «Дидаскалій» тут йшлося не тільки про можливе з боку автора навчання ак­торів і хор відтворювати свій твір, але й про безпо­середню участь самого автора у постановці. Одразу звернемо увагу на змістовну відмінність однокоре- невих слів. Термін «8і8аскю» з грецької означає «вчити» [12, с. 672], тобто передбачається викона­ння процесу навчання. Термін же «5і5асхоЛо£» виз­начає самого поета, який безпосередньо бере участь у постановці твору [3, с. 324]. Ось чому може виникнути заперечення врахування Калліма- хом досвіду попередників, зокрема Аристотеля, у питаннях систематизації. Водночас така одноко- рінність та схожість елементів описання говорить про те, що «свідчення про такі дидаскали можна було звичайно отримати лише з дидаскалій, тому й Каллімах напевно розумів значення цих записів» [11, с. 179]. А отже, враховував і використовував у своїх «Таблицях.» аристотелівські підходи до формування груп знань.

Наведена схема демонструє нам наявність трьох основних підрозділів одного загального. Ці три пі­дрозділи відповідно складаються з менших, суто

Структура класифікаційної схеми давньогрець­кого бібліотекаря представлена трьома основними розділами та шістьма й п'ятьма підрозділами від­повідно. Перші два розділи виражені предметиза- ційно, третій залишається «вільним» від дефініції будь-якої структури. У Аристотеля таких загадок немає. Наявні в його класифікаційній схемі підроз­діли цілком логічно структуровані відповідно до основного змісту кожного з них. Тому для відсте- ження поступності поглядів Аристотеля щодо ро­боти Каллімаха, зробимо вибірку розділів та підрозділів з класифікації давньогрецького мисли­теля [9, с. 41], екстраполюючи їх зміст на розділи та підрозділи класифікації Каллімаха (рис. 2).

Рис. 2. Вибірка з класифікаційної схеми Аристотеля

Як бачимо, спостерігається невідповідність змі­сту окремих підрозділів наведених класифікацій­них схем. Так, Художня література компонентно відповідає Творчій філософії Аристотеля. Але Тра­гедія та Комедія подані мислителем як елементи Мемезису, що свідчить про наслідувальність цих мистецтв від природи. Каллімах же не виокремлює мистецтв, створених природою, мистецтв, створе­них людиною та мистецтв як результат насліду­вання природи людиною. Більше того, у Каллімаха Риторика взагалі є структурним елементом Наукової літератури. Все це свідчить про еволюційність да­ного поняття і про викристалізовування його як об'єкта наукового дослідження. Схожа ситуація і з елементами розділів Теоретична філософія та Прак­тична філософія. Так, Метафізика Аристотеля, що є нічим іншим як Філософія (первинна філософія) та Політика, що представляє елементність законо­творення та його виконання - це, за Каллімахом, елементи одного розділу Наукова література. Таким чином, можна стверджувати, що Каллімах забезпе­чив еволюційність аристотелівських сентенцій сто­совно структури організації знань. Тут ми поділяємо позицію швейцарського дослідника Андре Боннара, який зазначає: «.Аристотель вивів науку на шлях всебічного дослідження світу і людини. Це дослідження здійснювалось у процесі уважного ставлення до фактів. Щоб досягти кон­кретного результату, потрібно було зібрати і систе­матизувати якомога більше фактів, а потім ще й пояснити їх. Вчені ж Мусейону не дотримувались якоїсь конкретної філософії, навіть аристотелівська не була для них визначальною. Вони запозичили у Аристотеля не метафізику, а лише напрям роботи...» [2, с. 252-253]. Що ж до ідеології Аристотеля, то тут Каллімах напевно сконцентрував свою увагу, в першу чергу, на суто предметності організації знань, радше на організації документів конкретного каталогу, конкретної бібліотеки. Ось чому його кла­сифікаційна схема має такий «виробничий», точ­ніше прикладний характер, як і будь-яка сучасна документна класифікаційна система.

Підсумовуючи сказане вище, можна констату­вати, що «Таблиці.» Каллімаха - це дійсно систе- матизаційне відображення усього загалу операцій щодо забезпечення каталогізації в Александрій- ській бібліотеці. Вони були створені відповідно до вимог часу та технологічних вимог конкретного фонду. Формування даних таблиць здійснювалось у відповідності зі змістом тієї літератури, яка надхо­дила до книгозбірні Мусейону. Таким чином забез­печувалось упорядкування документів для зберігання та подальшого цільового, компетентного їх використання в процесі науково-дослідної ро­боти вчених-пансіонерів. Структура «Таблиць.» Каллімаха є еволюційним надбанням і фактично пролонгацією аристотелівських підходів до фор­мування класифікації знань. Адже бібліотека Ари­стотеля та його твори становили значну частину книгозбірні Мусейону. Його «Дидаскалії» були фактично першим бібліографічним твором, підго­товленим на основі архівних даних. Ця системати- заційна праця склала фундамент одного з підрозділів «Таблиць.» Каллімаха. Варто також відзначити абсолютну предметність «Таблиць.» Каллімаха в аспекті розуміння змісту структури класифікаційної схеми, відповідно до якої і побу­довані таблиці. Цей факт дає підстави констату­вати, що «Таблиці.» Каллімаха були, по суті, першою бібліотечно-бібліографічною класифіка­цією, побудованою з орієнтацією на конкретний фонд та для роботи з ним. Більше того, такий си­стематизуючий механізм структурно був організо­ваний за аналогією підходів до організації знань. Все це характеризує його не як штучну класифіка­цію, а класифікацію, в основу якої закладена здат­ність динамічно розвиватися відповідно до розвитку та еволюції класифікацій наук.

Поиск по сайту: