Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства



Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкті ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом.

На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків можна показати формулою:

Вартість потенціалу підприємства = вартість потенціалу аналога + абсолютна сума поправок за всіма визначеними параметрами

Об’єктивною необхідною умовою використання методів цієї групи є наявність розвинутого ринку об’єкта оцінки та існування на ньому об’єктів – аналогів.

Згадані вище оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори – це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи:

1. загальні показники сфери діяльності підприємства

2. показники масштабу діяльності .

3. показники фінансово-економічного стану

4. показники якості менеджменту

5. показники ринкової позиції

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток, середня сума виплачуваних дивідендів тощо.

Усі мультиплікатори поділяються на три групи залежно від виокремленої ознаки:

1. залежно від бази порівняння.

ресурсні – за базу порівняння беруть суму витрат (наприклад, вартість/капітал підприємства)

результатні – за базу порівняння беруть досягнуті результати діяльності (наприклад, вартість/генерований потік капіталу)

2. залежно від періоду охоплення:

інтервальні – відтворюють зв’язок вартості об’єкта оцінки з показниками, які формуються протягом певного періоду (, вартість/прибуток)

одномоментні – визначають вартість підприємства відповідно до досягнутих на певну дату результатів чи понесених витрат (наприклад, вартість/чисті активи підприємства)

3. залежно від сутнісного змісту:

вартісні (цінові) мультиплікатори – відношення вартості (ціни) до бази порівняння (наприклад, вартість/грошовий потік)

фінансово-економічні мультиплікатори – відношення ключових фінансових чи економічних показників до значень об’єктів-аналогів, як правило, використовуються у внутрішніх порівняльних процедурах.

Різновидом методу мультиплікаторів вважають метод галузевих співвідношень, який базується на попередньо визначених та усереднених співвідношеннях між характеристиками об’єктів порівняння.

 

 

Результатна оцінка потенціалу підприємства.

Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це базується на твердженні, що потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання, тобто виходить з позиції корисності певних можливостей об’єкта.

За розрахунків вартості об’єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці, розрахованих на підставі складних відсотків. Економічний зміст шести функцій грошової одиниці та сфери їх використання в оціночній діяльності характеризує таблиця 4.1.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є дисконтування грошових потоків та капіталізація доходів.

Метод дисконтування.

Загальна методологія використання цього методу передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Це означає, що земельна ділянка, будівля чи споруда, обладнання, нематеріальний актив тощо коштують стільки, скільки вони генерують економічних результатів.

Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта:

де NCF - чистий приведений потік капіталу

CF+ - приплив капіталу підприємства за i- й рік (період)

CF- - відплив капіталу підприємства за i - й рік (період)

n - кількість прогнозних періодів оцінки

Fmi - дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для i–го періоду за попередньо встановленою ставкою дисконта щодо базового періоду

Методи капіталізації.

Базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. Інакше кажучи, необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення коефіцієнта капіталізації для нього.

Як правило, методи капіталізації використовуються у разі дохідного використання об’єкта оцінки.

У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах – очікування, заміщення та попиту і пропонування.

Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів – отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1. загальний коефіцієнт капіталізації

2. коефіцієнт капіталізації власного капіталу

3. коефіцієнт капіталізації позикового капіталу

4. коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).

Методи визначення коефіцієнта капіталізації:

1. за ставкою дисконту

2. на підставі порівняльного продажу

3. методом сумування: прямолінійне відшкодування капіталу, повернення капіталу за фактором фонду відшкодування тощо.

4. метод вирахування

5. метод пов’язаних інвестицій: для власного та позикового капіталу, для порівнянних елементів.

6. метод Елвуда

7. метод фінансових показників схожих підприємств

8. метод ринкового мультиплікатора.

9. метод внутрішньої ставки дохідності.

У разі встановлення коефіцієнта капіталізації на рівні попередньо визначеної ставкидисконту передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені в часі. Тоді коефіцієнт капіталізації прирівнюється до ставки дисконтування виходячи з міркувань, що дисконт уже враховує всі види ризиків проекту, адекватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

Метод зіставного продажу (на підставі порівняльного продажу) є найшвидшим та найпростішим у використанні, а отже, і найпоширенішим. Він базується на інформації про аналогічні об’єкти (інвестиційну мотивацію угод купівлі-продажу, способи фінансування, необхідний рівень платоспроможності, ліквідності, забезпечення тощо) та досягнутої корисності (ефективності їх господарського використання, яка доступна на ринку. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту. Основна практична проблема застосування цього методу полягає в неможливості повної та достовірної оцінки ефективності використання об’єктів - аналогів через закритий характер такої інформації.

Метод підсумовування (кумулятивної побудови) розглядає визначення коефіцієнта капіталізації за наступною схемою: Ставка дисконту (метод кумулятивної побудови, метод порівняльного продажу, метод капітальних активів, метод пов’язаних інвестицій, метод середньозваженої вартості капіталу, метод внутрішньої норми дохідності, метод ставки LIBOR )

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.