Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Техніка та інженерна справа



Матеріальне виробництво базувалося у Стародавньому Єгипті на вкрай низькому технічному рівні — на ручній техніці, яка все ж давала змогу єгипетським майстрам створювати справжні професійні шедеври. Вже в епоху Стародавнього Царства вони використовували великий набір мідних і кам’яних інструментів, з допомогою яких обробляли не лише м’які кам’яні породи та дерево, а й тверді мінерали: граніт, базальт, діорит тощо. Самим куванням і перековуванням єгиптяни робили свій інструмент дуже твердим (це були ножі, пилки, шила, голки, пробійники, долота, тесла, мотики тощо). Користуючись таким інструментом та озброївшись неймовірною терплячістю, тодішні майстри налагодили масове виробництво з твердого (в кілька разів твердішого за залізо) каменю посуду, стінки якого не товщі за звичайний паперовий аркуш. Серед цього посуду були й тонкостінні глеки з вузькою шийкою. Яким чином єгиптяни навчилися робити порожнистою їхню діоритову заготовку, абсолютно не зрозуміло.

У глибоку давнину єгиптяни відмінно освоїли техніку кування й лиття металу. Вони так майстерно виковували з міді різні предмети, що вчені іноді не можуть визначити, ковані вони чи відлиті.

Простою, щоб не сказати примітивною, була технологія кам’яного будівництва. Зводячи храми-гіганти, єгиптяни обходилися не лише без підйомних механізмів, а й без риштування, замість якого використовували піщані насипи (коли будівництво храму завершувалося, пісок виносили корзинами). Кам’яні блоки, розміри яких іноді сягали ЗО м3, вони вирубували з масиву за допомогою важкого кам’яного молота, долота та дерев’яних клинів: їх забивали в скелю, а потім поливали водою, клини розбухали і відривали брилу по наміченій лінії. Вже транспортуючи до будівельної площадки, її шліфували за допомогою долота та піску, що слугував абразивом.

Спорудження пірамід було так само працезатрат ним і простим. Спершу на ретельно вирівняній площадці кам’яного плато закладали ядро майбутньої піраміди. Потім його щільно оточували стінами, що закінчувалися сходами-площадками. Кам’яні брили ядра вагою в 200 т кожна клали горизонтальними рядами, стіни ж — і це був геніальний винахід єгипетських майстрів-будівельників — зводили з невеликим ухилом усередину, щоб надати їм більшої стійкості й обійтися без отісування зовнішньої поверхні облицювальних плит. Щілини між стіною та ядром засипали щебенем. Оскільки скріплюю чого розчину не було, брили доводилось ідеально припасовувати одну до одної (навіть сьогодні стики між ними вилаються звичайними подряпинами). Брили піднімали на верхні ряди кладки не по одному похилому насипу з цегли і землі, як це вважалося раніше, а, скоріше всього, по зведених для кожної з сторін піраміди, використовуючи для цього мідні гаки і канати, а можливо, й дерев’яні качалки, що їх нахиляли й підпирали клином. Отож найбільші споруди давнини побудовані вручну, за допомогою простих технологічних прийомів, з плином часу забутих.

Рівень інженерної думки в Стародавньому Єгипті здатний вразити будь-кого. Єгипетські будівельники блискуче розв’язували складні інженерні завдання. Вони, зокрема, вміли прокладати в товщі піраміди галереї, переходи та камери з надміцним перекриттям, яке надійно витримувало страшний тиск кам’яної надбудови. Навіть більше, якимось незбагненним способом пробивали нові коридори й камери в уже збудованих пірамідах.

Нинішні інженери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори поховальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 50—70-тонних кам’яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам’яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому, що єгипетські будівельники завбачливо помістили над нею п’ять розвантажувальних порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам’яних брил.

Піраміду старанно проектували. Всі потрібні математичні обчислення при проектуванні виконувалися так ретельно, що відхилення північно-південної вісі пірамід від географічних полюсів або взагалі дорівнює нулю, або не перевищує 2е, а розбіжність вертикальних і горизонтальних ліній у 146-метровій Великій піраміді не перевищує 2 см.

Кожна піраміда лише зовні здається гранично простою спорудою, внутрішнє ж її планування вельми складне. Крім склепу для саркофага з мумією фараона, в ній, здебільшого, є система ходів, "вентиляційних каналів" і пасток для злодіїв. Лжекамери й фальшиві ходи, що закінчувалися тупиками, мали відвести грабіжників від поховальної камери, вхід до якої старанно маскувався й закривався багатотонними кам’яними брилами. Вражає надійність побудованих єгиптянами в гробницях "вовчих ям" та інших пасток для злодіїв.

Археолог так описує своє малоприємне знайомство з однією з таких пасток: "Я присів навпочіпки й уважно оглянув з ліхтарем у руці вкриту пилом підлогу; ніяких щілин не було. Та коли простягнув палицю далі і дужче вдарив у підлогу, частина її з легким шурхотом провалилася кудись униз. На мить розкрилася глибока чорна яма і звідти повіяло могильною вогкістю. Мало не втративши рівновагу, я відсахнувся, а плита майже безшумно стала на своє місце. І знову —ніякої щілини, й цю плиту неможливо відрізнити від інших.

Цій споруді минуло вже тридцять три століття, а пастка діяла бездоганно. Ще один крок — і я провалився б у яму і загинув би, як миша у мишоловці".

Технічна оснащеність єгипетського війська була незрівнянно убогішою, аніж ассирійського, так що єгипетським воїнам доводилося більше покладатися на свій вишкіл та ручну зброю (булави, списи, луки, бойові сокири із сегментоподібним чи напівкруглим лезом, пращі, що ними були озброєні переважно найманці-лівій ці та семіти, шкіряні щити, а з часів гіксоської навали — азіатські бронзові мечі із серповидним клинком, запозичені в сирійців пластинчасті панцирі та запряжені кіньми бойові колісниці). Отож не випадково єгиптяни неохоче штурмували ворожі укріплення, надаючи перевагу битві на відкритій місцевості.

Матеріальний побут

Розвивати сухопутні засоби комунікації в долині Нілу, яка що року затоплювалася повеневими водами, було дуже складно. Доводилося задовольнятися тимчасовими дорогами, які пролягали по дамбах і греблях.

Для зміцнення дамб єгиптяни обсаджували їх обабіч кущами й деревами. Дорогами служили також сухі русла рік (ваді), проте користуватися ними було небезпечно, адже під час дощу вони перетворювалися на трясовину. В II тис. до н. е. Фаюмський оазис було сполучено з портовим містом Дельти дорогою, викладеною чорними кам’яними плитами.

Подорожували єгиптяни по-різному, залежно від своїх можливостей. Бідняки покладалися на власні ноги, люди середнього статку їхали верхи на ослі, вельможі користувалися престижним паланкіном — носилками, на яких закріплювався стілець чи крісло. В епоху Нового Царства знать захоплювалася їздою на міцних і елегантних колісницях, запряжених парою коней. Правив колісницею візник чи сам пасажир.

Великий вантаж єгиптяни транспортували на дерев’яних санках, в які впрягалися люди чи бики. Дорогу перед санками поливали, щоб полозки не загорілися від тертя. Колесо єгиптяни знали ще в епоху Середнього Царства, проте колісний транспорт не набув у них поширення, оскільки він руйнував дороги-дамби.

Основним транспортним засобом у Стародавньому Єгипті були річкові судна. В епоху Стародавнього Царства судна для перевезення зерна, худоби, овочів та іншого вантажу існували в усіх великих господарствах.

Уяву про їхню конструкцію можуть дати священні барки фараона Хеопса, одна з яких реставрована, а друга зберігається у своїй кам’яній схованці поблизу царської піраміди. Довжина реставрованої барки становить 43,4 м, ширина — 5,9 м, водотоннажність — близько 40 т. Барка плоскодонна, без кілля, з вузьким днищем. Побудована вона без жодного цвяха, всі деталі скріплені за допомогою шипів і мотузяних стяжок.

В епоху Нового Царства в Єгипті з’явилися невеликі парусні й веслові судна, призначені для плавання по Нілу та каботажного плавання в Червоному й Середземному морях. У носовій чи середній частині такого судна містився вантажний відсік, на кормі стояла каюта. Ці судна використовувалися також як прогулянкові (перевозили прочан в Абідос, Фіви, Мемфіс та інші релігійні центри). Для транспортування великих вантажів використовувались спеціальні баржі, що їх буксирували судна звичайного типу (на баржах перевозили кам’яні обеліски, вага яких іноді сягала 2400 т, і статуї).

Звичайно, не кожен єгиптянин міг дозволити собі плавання на судні. Бідняки переправлялися на протилежний берег Нілу чи каналу вплав, ризикуючи при цьому стати поживою для крокодилів.

Щоб долати нільські пороги, єгиптяни пробили через них та в обхід їх, по узбережжю, волоки, стіни яких укріпили дерев’яними шпалами, а дно зробили трохи похилим, що давало можливість перетягувати вантажі без особливих фізичних зусиль. Завдяки волокам вони могли плавати по Нілу навіть тоді, коли рівень води в річці був низький.

Свої житла єгиптяни будували з цегли-сирцю, виготовленої з нільського мулу, піску та січки. Дах (у давнину, як і нині, єгиптяни спали на ньому, рятуючись від спеки, скорпіонів та отруйного гадюччя) найчастіше робили плоским. Бідняцька сім’я задовольнялася обмазаною мулом й обкладеною циновками очеретяною халупою, в якій вона мешкала разом з домашньою худобою. Дрібні чиновники будували чи купували собі невеликі будиночки, які коштували дуже дешево. Вельможі жили в просторих будинках, в яких існували навіть своєрідні ванни та вбиральні. Така оселя разом із господарськими прибудовами, водоймищем, садком і виноградником, оточена захисною стіною, складала садибу.

Міста в Стародавньому Єгипті були забудовані одно-, дво- чи триповерховими будинками, дуже схожими між собою, причому їхні стіни впритул примикали одна до одної. Міські будинки мали галереї і портали з двома-чотирма колонами та кількома сходинками, а часом і дві тераси — верхню та нижню. До верхньої тераси від покрівлі портика вели невеликі східці. Вікна закривали від сонця та пилюки шторами. Внутрішнє планування будинку було асиметричним.

Убранство жител бідняків обмежувалося циновками, на яких вони сиділи, спали, споживали страву. Заможні ж господарі зі смаком обставляли своє помешкання меблями, прикрашеними інкрустаціями із слонової кістки та позолотою. Хатні меблі складалися з ліжок, ніжки яких мали форму бичачих ніг чи лев’ячих лап, низеньких стільців, крісел, столів, лавок і скрині, в якій зберігався домашній скарб. Замість подушки єгиптяни використовували дерев’яний підголівник. Починаючи з доби Середнього Царства, в ужиток увійшли невеликі складані стільці, що призначалися тільки для чоловіків.

Одягалися єгиптяни якнайпростіше, бо в спеку кутати своє тіло не доводилось. Діти та деякі робітники (пастухи, птахолови, рибалки, човнярі тощо) взагалі ходили голими. Танцівниці та рабині-прислужниці обходилися скромною пов’язкою на стегнах, а коли й носили верхній одяг, то неодмінно напівпрозорий, причому одягали його на голе тіло. Навіть світські дами намагалися побільше оголити своє тіло, передусім торс, руки та ноги, причому носили вбрання, яке щільно облягало тіло, особливо ззаду. Майже ніяких прикрас простий і строгий одяг стародавніх єгиптян не мав і здебільшого був обгорткового типу (розстібного вбрання єгиптяни не знали).

Староєгипетський одяг був переважно з льняної тканини. Тканину із вовни єгиптяни почали використовувати вже в епоху Пізнього Царства, причому виготовляли з неї лише верхнє вбрання. Одягалися вони здебільшого в біле, хоча грубі тканини фарбували й в інші кольори, прикрашаючи стилізованим рослинним орнаментом. Царський костюм, особливо парадний, оздоблювали магічним зображенням кобри, жука-скарабея, коршака тощо, а в період сонцепоклонницької реформи Ехнатона — стилізованими зображеннями сонячних променів.

Єдиним взуттям у єгиптян були прості сандалі без задника, виготовлені з шкіри, очерету, листя папірусу чи пальми. Втім, навіть цю скромну взуванку носили тільки фараон та вельможі, причому й вони мали звичку прогулюватися босоніж (їхні сандалі несли за ними слуги).

Рядові єгиптяни мали на голові коротке чи напівдовге волосся, жерці (а в епоху Нового Царства й чиновники) ходили бритоголовими, хлопчики й дівчатка мали туго закручену коротку косичку. Жіночі зачіски від чоловічих майже не відрізнялися. В епоху Середнього Царства в моду ввійшли перуки, які імітували природну зачіску.

До середини II тис. до н. е. прості єгиптяни головних уборів не носили, а фараон та вельможі покривали голову запнутою особливим способом парадною хусткою-клафтом (її бічні кути звисали поза вухами на плечі). В епоху Нового Царства чоловіки почали носити невеликі повстяні, полотняні чи шкіряні шапочки, які щільно облягали голову. Жіночі головні убори від чоловічих мало чим відрізнялися.

Чоловіки в Стародавньому Єгипті голили своє лице. Лише фараон носив накладну борідку завдовжки до 15 см, яка вважалася атрибутом богів і царів (її підв’язували до підборіддя стрічкою-шнурком).

Стародавні єгиптяни любили прикрашати себе, тим більше, що прикраси мали також магічне призначення. Чоловіки носили коміри-наплічники з бус, браслети (біля зап’ястя та вище ліктя), персні, а жінки — ще й сережки та ножні браслети. Єгиптянки стягували волосся пов’язкою та металевим обручем, прикрашали зачіску квітами лотоса.

Жінки користувалися косметикою, яка в спеку мала також гігієнічне призначення, бони підфарбовували губи і брови, підводили очі зеленуватою або чорною пастою, обводили їх контрастною чорною лінією, яка сходилась біля зовнішнього кута ока і тягнулася до скроні, що надавало оку мигдалевидної форми; очі, щоб надати їм блиску і розширити зіниці, закапували соком бела донни. Світські дами носили на голові конус із насиченого ароматичною олією жиру. Жир танув, стікав по обличчю, захищаючи шкіру від сонячних опіків.

Простий люд харчувався переважно ячмінними та пшеничними коржами, пшеничною кашею, сушеною рибою, овочевими стравами (єгиптяни не споживали тільки бобів, бо вважали їхні плоди нечистими). Пастухам іноді вдавалося поживитися м’ясом, загалом же і їхній харчовий раціон обмежувався хлібом та овочами. Меню заможних єгиптян було значно багатшим. Вони споживали м’ясо, зокрема дичину, хліб і пироги, молоко й сир, овочі й фрукти. М’ясні страви заможних гурманів були різноманітні й навіть вишукані, адже релігійне табу в Єгипті поширювалося лише на свинину та (в окремих номах) рибу. Напоєм бідноти було пиво, верхи вживали також вино, медові напої.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.