Функції центрального банку

Призначення центрального банку обумовлює його функції:

· емісійного центру готівкового обігу;

· банку банків;

· органу банківського регулювання та нагляду;

· банкіра і фінансового агента уряду;

· провідника монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обігу. Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку.

У XX ст. емісійна функція центрального банку зазнала змін, зумовлених, по-перше, переходом від системи золотомонетного стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, по-друге, розширенням сфери використання депозитних грошей.

До Першої світової війни світова економіка функціонувала в умовах золотомонетного стандарту. Золото у формі монет виконувало функцію засобу обігу. Воно вільно вивозилось і ввозилось із країни в країну, що забезпечувало відносну стабільність обмінних курсів. Емісійні банки без обмежень обмінювали банкноти на золото в монетній формі. Структура банкнотної емісії визначалась на законодавчому рівні. Частина банкнотної емісії повинна була забезпечуватись (покриватись) золотим запасом, а решта забезпечувалась комерційними векселями, які комерційні банки враховували або приймали як забезпечення позичок. Норми золотого забезпечення банкнотної емісії встановлювались у різних країнах неоднаково.

З початком Першої світової війни країни, що воювали, припинили обмін банкнот на золото. Після війни деякі країни відновили золотий стандарт, проте в обмежених формах - золотозливковій і золотодевізній. Центральні банки відповідно до форми золотого стандарту обмінювали банкноти (національну валюту) або на зливки золота, або на іноземну валюту (девізи), яка конвертувалась у золото.

У 30-ті роки були ліквідовані всі форми золотого стандарту у внутрішньому обороті країн. США, які зберегли систему золотомонетного стандарту після Першої світової війни, також у 1933 р. відмовились від обміну доларів на золото у внутрішньому обороті. Проте вони взяли на себе зобов’язання обмінювати долари на золото за офіційною ціною (35 дол. за одну тройську унцію - 31,1035 г) для центральних банків і казначейств інших країн. Цього зобов’язання вони дотримувались до 1971 р. З припиненням обміну банкнот на золото вимоги щодо часткового покриття банкнотної емісії золотом були скасовані. Кінгстоунська угода про світову валютну систему (1976р.) юридично закріпила демонетизацію золота: було скасовано офіційну ціну на золото, золоті паритети, припинено обмін доларів на золото. Країни відмовились від установлення (фіксації) золотого вмісту грошових одиниць (1978 p.).

У сучасних умовах в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер. Забезпеченням банкнот слугують головним чином державні цінні папери. Наслідком цого є можливість надлишкового випуску їх в обіг порівняно з потребами товарного обігу, та їх знецінення. Центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку.

Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі (пропозиції) незначну частку - 5-10%. Центральний банк, як правило, має монопольне право емісіїбанкнот і розмінної монети. Він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує Національний банк України, який із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту - гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу.

Банк банків. Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Коли у банків виникає потреба у підкріплені каси готівкою, вони звертаються до центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компонента грошової бази.

Центральнийбанк веде розрахункове обслуговування комерційних банків у залежності від характету платіжної системи яка може бути централізована і децентралізованої. При централізованої системі - міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті в центральному банку. Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

· через приватні розрахунково-клірингові центри з проведенням остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов’язань) через центральний банк;

· через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

· розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

· організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

· наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних - daylightoverdrafts і нічних - overnights) на завершення міжбанківських розрахунків;

· ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

· проведенні остаточних-розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

· мінімізацію банківських ризиків;

· концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових резервів комерційних банків;

· належний рівень безпеки системи розрахунків;

· ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

· нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

· оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілізації фінансового стану банків-учасників ринку платіжних послуг;

· взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесин-говими центрами системи масових електронних платежів, із системою обігу цінних паперів тощо.

Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засобами телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу RTGS (Real-TimeGrossSettlement). За останнє десятиліття багато країн упровадили систему RTGS. Із метою ефективного проведення монетарної політики в межах Європейського Союзу центральні банки країн-членів ЄС запровадили Трансєв-ропейську автоматизовану систему термінових переказів великих сум у реальному часі - TARGET (Trans-EuropeanAutomatedReal-TimeGross-SettlementExpressTransferSystem), що зв’язала між собою системами класу RTGS країн-учасниць. Система TARGET призначена для здійснення операцій між ЄЦБ, національними центральними банками країн-учасниць і комерційними банками Європи.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку - це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої Інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит Для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ризик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окремих банків, пов’язаних ланцюгом кредитних і розрахункових відносин. Крім того, через міжбанківський кредитний ринок, з точки зору банківської системи в цілому, здійснюється лише горизонтальний перерозподіл вільних (надлишкових) резервів між банками, тоді як за рахунок кредитів центрального банку збільшується загальна банківська ліквідність. Центральний банк як кредитор останньої інстанції взагалі повинен брати участь у створенні системи банківської безпеки, призначенням якої є запобігати системному ризику і втраті довіри до банківської системи.

По-третє, кредити центрального банку - це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

· банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв’язку із зростанням обсягу ВВП;

· спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. Як наслідок такого вилучення складаються умови, загрозливі для стабільності банківської системи. Завдяки кредитам центрального банку комерційні банки отримують резерви для регулювання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі (паніці), відновлює довіру до банківської системи;

· є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку При цьому він повинен орієнтуватися на мінімізацію можливих втрат, зокрема від морального ризику;

· виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комерційні банки отримують надкороткі кредити для завершення міжбанківських розрахунків, для дотримання норм обов’язкового резервування тощо.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків: * надання ломбардних кредитів;

· купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;

· редисконтування векселів.

Нині основний спосіб кредитування - це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державнихцінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. .

Центральні банки використовують два методи надання ломбардних кредитів:

· прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

· тендерний (аукціонний) метод. Банки - потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою процентною ставкою. Якщо попит на кредит з боку комерційних банків перевищує пропозицію центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

Проведення цінових тендерів передбачає, що банки - потенційні позичальники вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку. На цінових тендерах використовується дві моделі організації торгів: американська й голландська. Американська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються, виходячи з рівня запропонованої процентної ставки, у міру спадання, а потім центральний банк задовольняє їх у такому самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється центральним банком.

Операція РЕПО з рефінансування комерційного банку складається з двох частин. У першій частині цієї операції комерційний банк продає цінні папери центральному банку. Водночас комерційний банк бере на себе зобов’язання викупити цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, що його бере на себе Центральний банк. Зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами - процентний дохідцентрального банку, що є покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині операції РЕПО.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Мета діяльності комерційних банків - отримання максимального прибутку, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

· використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

· ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві і регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

· застосування превентивних І протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

· вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

· вимоги щодо ліквідної позиції банків;

· вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, установлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «великих» кредитів);

· обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для’ захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

· рефінансування комерційних банків центральним банком;

· створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

· вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях, функціонування банків - від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

Держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного нагляду, спрямованого на забезпечення обачливої та розважливої поведінки банків, виконання ними вимог фінансової безпеки.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-наглядового органу, належать такі:

· регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов’язковими для отримання ліцензії на право займатись банківською діяльністю, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

· забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтримуванні фінансової стійкості, а з іншого - передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;

· регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;

· здійснювати інспекційні перевірки в банках;

· застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;

· брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призупиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні функцію банківського регулювання та нагляду виконує Національний банк.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства фінансів (казначейства),забеспечує розрахунково-касове обслуговування уряду, мінімізуючі ризики, пов’язані з банківським обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, Що відкриті в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті устаткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і відповідно грошова база зростають.

Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку змогу вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

· податкове фінансування. В основі цього методу - підвищення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

· боргове фінансування. В основі цього методу - випуск урядом боргових зобов’язань, виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування також не справляє прямого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов’язань центральним банком;

· фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу - отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов’язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює Центральний банк, прямовпливає на грошову базу, а отже і на пропозицію грошей, і може призвести до небажаних наслідків у майбутньому.

Якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунок емісії грошей - це спричиняє збільшення пропозиції грошей високими темпами, викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.

Центральні банки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активну участь в організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

В Україні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду.

Провідник монетарної політики. Найважливішою функцією центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк як центральний банк країни.

Крім розглянутих основних функцій, центральній банк виконуєт ще й додаткові функції: здійснюєть аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектора економіки на мікрорівні, складаєть банківську та монетарну статистику, інформуєт громадськість та даєт роз’яснення щодо монетарної політики, представляєт інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками.

Питання для контролю

1. Кредитна система України, підходи до її визначення.

2. Поняття банківської системи та її структура.

3. Центральні банки, їх походження, призначення, функції та операції.

Література:[1,2,3,6,8,14,16]

Поиск по сайту: