Загальна декларацiя прав людини

Загальна декларацiя прав людини

Вступ

Загальну декларацію прав людини 1948 р. називають «видатним документом в історії людства», «Хартією вольностей для всього людства» [1]. Таких високих оцінок не отримував жодний міжнародний документ. Причину настільки безпрецедентного загального визнання варто шукати у змісті Загальної декларації, яка компактно і зрозуміло викладає сучасну концепцію прав людини.

Права людини - невід'ємний елемент людської особистості і людського буття. Тому процес формування концепції прав людини пройшов довгий шлях, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Початок його належить до перших форм суспільного життя людей, що обумовило необхідність регулювання їх поведінки в навколишньому світі. Проте на всіх етапах розвитки суспільства концепція прав людини формувалася під визначальним впливом таких чинників: філософських поглядів і правової регламентації. Двоїстий характер природи прав людини обумовило появу природно-правової і позитивної теорій.

Висновки

Отже, функціонування механізму міжнародного захисту прав людини спрямовано на створення додаткових гарантій їх дотримання державами. Проте цілком очевидно, що еволюція концепції прав людини не свідчить про радикальні зміни змісту Загальної декларації, а лише конкретизує і поглиблює її положення, що свідчить про унікальність, життєздатність і сучасность даного документа, незважаючи на піввіковий період з дня прийняття Декларації.

Загальна декларація прав людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Загальна декларація прав людини

Зага́льна деклара́ція прав люди́ни — рішення Генеральної Асамблеї ООН, прийняте у 1948 році, яке є найбільш авторитетним джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 в паризькому палаці Шайо. Вона перекладена принаймні 375 мовами й діалектами мов[1]. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона носила рекомендаційний характер, складалася з 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інститути міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» був прийнятий Генеральною Асамблеєю в 1966 після затвердження двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Україна ратифікувала ці пакти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов'язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.Зміст [сховати]

1 Історія

1.1 Концепція

1.2 Підготовка проекту

1.3 Прийняття

2 Структура

3 День прав людини

4 Джерела інтернет

5 Виноски

Концепція

Європейські філософи епохи Просвітництва розвинули теорію природного права, під впливом якої були сформульовані такі документи, як англійський Білль про права 1689, американський Білль про права та французька Декларація прав людини і громадянина.

Під час Другої світової війни потреба в прийнятті міжнародного білля щодо прав людини. У своєму звертанні до нації 1941 президент США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма свободами: свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-их, за якими захист прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни[2]. Статут ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти і зобов'язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії[3].

Коли після Другої світової війни злочини Нацистської Німеччини стали відомими світовій громадськості, склався консенсус щодо того, що Статут ООН недостатньою чітко визначає права, про які йде мова[4][5]. Виникла потреба прийняття загальної декларації, яка б уточнила перелік прав людини, щодо яких діяли б положення Статуту ООН[6].

[ред.]

Підготовка проекту

За дорученням генерального секретаря ООН підготовку проекту Декларації очолив канадець Джон Петерс Гамфрі. Незадовго до того він був призначений директором Відділу прав людини ООН[7]. Для роботи над підготовкою документу, що спочатку мислився як міжнародний білль про права була утворена комісія з прав людини. Членство в комісії за задумом повинно було представляти все людство. До комісії увійшли представники Австралії, Бельгії, Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки, Чилі, Китайської Республіки, Куби, Єгипту, Франції, Індії, Ірану, Лівану, Панами, Філіппін, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Радянського Союзу, Уругваю та Югославії.

[ред.]

Прийняття

Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 з 40 голосами «за». Голосів «проти» не було, а 8 делегацій утрималися: Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія).[8].

За декларацію проголосували: Афганістан, Аргентина, Австралія, Бельгія, Болівія, Бразилія, Бірма, Канада, Чилі, Китай, Колумбія, Куба, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Єгипет, Сальвадор, Ефіопія, Франція, Греція, Гватемала, Гаїті, Ісландія, Індія, Іран, Ірак, Ліван, Ліберія, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Парагвай, Перу, Філіппіни, Таїланд, Швеція, Сирія, Туреччина, Сполучене Королівство, Сполучені Штати Америки, Уругвай і Венесуела[9].

Незважаючи на значну роль канадця Джона Гамфрі в підготовці Декларації, канадський уряд спочатку утримався при голосуванні за прийняття проекту, однак проголосував за остаточний варіант[10].

9 грудня громадянин світу Ґеррі Девіс та його «Рада солідарності» зібрала на Зимовому велодромі 20 тис. парижан. «Рада солідарності» закликала до створення світового уряду, внаслідок чого країни комуністичного блоку утрималися при голосуванні, а не проголосували «проти». Хоча ідея світового уряду та демонтажу нації вигідна транснаціональним компаніям. Елеонора Рузвельт писала:

Ґеррі Девіс, юнак, який в Парижі як громадянин світу [...] зумів отримати підтримку деяких інтелектуалів і навіть отримав телеграму від Альберта Ейнштейна, в якій говорилося, що ООН ще не досяг миру. ООН, звісно, огранізована не для того, щоб досягти миру. Це повинні зробити самі уряди. Але ООН покликана зберегти мир, і, на мою думку, робить це дедалі краще щодня [...] Під час пленарного засідання Генеральної Асамблеї цей юнак намагався виголосити промову з балкону щодо того, наскільки некомпетентна ООН у вирішенні поставлених перед нею завдань. Наскільки краще було б, якби пан Девіс організував свою урядову організацію і започаткував міжнародний всесвітній уряд. Усі, хто пристав би до нього, довідалися б, що в них немає національності, а тому, не турбуючись про інтереси окремих країн, усі разом розвинули б... почуття цілковитої співпраці між усіма народами й готовність прийняти закони, затверджені їхнім надурядом.

[ред.]

Структура

Структуру «Загальної декларації» запропонував Рене Кассен у другому варіанті проекту. Кассен працював із першим варіантом, підготовленим Джоном Гамфрі. На організацію документу вплинув Кодекс Наполеона. Вона починалася із преамбули, де були окреслені загальні засади[11]. Кассен порівнював Декларацію з портиком грецького храму із фундаментом, східцями, чотирма колонами і фронтоном.

Статті 1 та 2 закладають фундамент, наголошуючи на принципах гідності, свободи, рівності й братерства. Сім абзаців преамбули проголошують причини виголошення «Декларації» і є сходинками до неї. Основний текст «Декларації» формує чотири колони. Перша колона (статті 3-11) проголошує права індивіда, такі як право на життя і заборону рабства. Друга колона (статті 12-17) проголошує права індивіда в громадянському й політичному суспільстві. Третя колона (статті 18-21) проголошує духовні, публічні й політичні свободи, такі як свободу віросповідання й свободу асоціацій. Четверта колона (статті 22-27) визначає соціальні, економічні й культурні права.

За моделлю Кассена останні три статті Декларації утворюють фронтон, що зв'язує всю структуру в одне ціле. Ці статті присвячені обов'язками індивіда перед суспільством і накладає заборону зловживання правами на шкоду тій меті, яку заклала в них Організація Об'єднаних націй[12].

[ред.]

День прав людини

Щороку 10 грудня святкується День прав людини на рівні окремої людини, груп, організацій, урядів країн та ООН. Зазвичай святкування кожної десятої річниці супроводжується кампанією з популяризації знань про людські права й «Декларацію». 60-та річниця, що відзначалася у 2008 проходила під гаслом «Гідність та справедливість для усіх нас»[13].

Джерела інтернет

Загальна декларація прав людини на сервері Верховної Ради України

Міжнародні стандарти прав людини - О. Зайчук, Н. Оніщенко. Теорія держави і права, підручник, Київ, Юрінком Інтер-2006

Міжнародні стандарти прав людини у правовій системі України

[ред.]

Виноски

↑ «Universal Declaration of Human Rights». ohchr.org. Процитовано 18 Dec. 2009.

↑ Morsink, Johannes The Universal Declaration of Human Rights: origins, drafting, and intent. — С. pp1–4, University of Pennsylvania Press, 1999. ISBN 081223474X.

↑ United Nations Charter, preamble and article 56

↑ [http://www.udhr.org/history/overview.htm#Cataclysm%20and%20World%20Response Overview

↑ UDHR50: Didn't Nazi tyranny end all hope for protecting human rights in the modern world?

↑ UDHR – History of human rights

↑ Johannes Morsink, The Universal Declaration of Human Rights, University of Pennsylvania Press, p. 5

↑ See UNA-Canada under "Who are the signatories of the Declaration?"

↑ Yearbook of the United Nations 1948–1949 p 535

↑ Schabas William. Canada and the Adoption of Universal Declaration of Human Rights (fee required)// McGill Law Journal. — 43. — (1998). Переглянуто: 29 Jul. 2009.

↑ Glendon, pp 62–64

↑ Mary Ann Glendon, A World Made New: :) Eleanor Roosevelt and the Universal Declaration of Human Rights, Chapter 10

↑ UDHR 60th Anniversary Activities

Загальна декларацiя прав людини

Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм'ї, i рiвних та невiд'ємних їх прав є основою свободи, справедливостi та загального миру; i

беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до варварських актiв, якi обурюють совiсть людства, i що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнi вiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхiдно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти

тиранiї i гноблення; і

беручи до уваги, що необхiдно сприяти розвитковi дружнiх вiдносин мiж народами; і

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi (995_010) свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жiнок та вирiшили сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у спiвробiтництвi з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй загальнiй повазi i додержанню прав людини i основних свобод; і

беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея

проголошує цю

Загальну декларацiю прав людини як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави з тим, щоб кожна людина i кожний орган суспiльства, завжди маючи на увазi цю Декларацiю, прагнули шляхом освiти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню, шляхом нацiональних i мiжнародних прогресивних заходiв, загального i ефективного визнання i здiйснення їх як серед народiв держав-членiв Органiзацiї, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю.

Стаття 1

Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.

Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Стаття 4

Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Стаття 5

Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Стаття 7

Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Стаття 9

Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.

2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12

Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Стаття 13

1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 15

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.

Стаття 16

1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання.

2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються.

3. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.

Стаття 17

1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Стаття 20

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй.

2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв.

2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.

Стаття 23

1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв.

Стаття 24

Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку.

Стаття 25

1. Кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiдне соцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров'я i добробуту її самої та її сiм'ї, i право на забезпечення в разi безробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi чи iншого випадку втрати засобiв до iснування через незалежнi вiд неї обставини.

2. Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всi дiти, народженi у шлюбi або поза шлюбом, повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного.

2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по пiдтриманню миру.

3. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх дiтей.

Стаття 27

1. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних i матерiальних iнтересiв, що є результатом наукових, лiтературних або художнiх праць, автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов'язки перед суспiльством, у якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи.

2. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi.

3. Здiйснення цих прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 30

Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А)

Поиск по сайту: