Визначення жанру рецензія

Лекція №4. Рецензія як жанр журналістики

План

1.Визначення жанру рецензія

2.Рецензування як синтез методів та його особливості

3.Види рецензій

4.Робота над рецензією

Визначення жанру рецензія

«Рецензія (від лат. recensio – розгляд) – один з найпоширеніших літературно-критичних жанрів, мета якого аналіз, оцінення художнього, мистецького, публіцистичного, наукового твору, зіставлення його з життям, а також розгляд порушених у творі суспільних проблем. Автор повинен дати читачеві відповідь на запитання, що являє собою цей твір, які його достоїнства і вади, яке місце цього твору в літературі, мистецтві, науці, наскільки він відповідає потребам дня і яка його суспільна й естетична вартість.

Рецензія – насамперед оперативний вид літературно-художньої критики, призначений для публікації у пресі, а також інших ЗМІ, хоч існують і так звані закриті рецензії. Саме у рецензії, як і в огляді, ре6алізуються інформаційні й особливо аналітичні можливості ЗМІ. Завдання літературно-художньої критики – не просто виставляти оцінки, бути суддею, а формувати естетичні смаки, вчити сучасників розуміти прекрасне, поборювати несмак, потворні явища життя і мистецтва чи того, що видає себе за нього.

Мистецтво критика складне і вимагає від автора високого й естетичного смаку, вміння аналізувати творчі явища, тобто володіти навичками літературознавця, мистецтвознавця. Він не може бути дилетантом у сфері науки про художню творчість. Однак літературна критика є лише частиною літературознавства, мистецтвознавства, які, крім критики, охоплюють історію і теорію літератури. Літературний критик – ще й публіцист. Він повинен оперативно відгукуватися на актуальні події мистецького і громадського життя і вміти викладати свої спостереження популярно, образно, дохідливо. Його трибуна – насамперед періодичне видання. Критик, як і будь-який публіцист, повинен не просто довести певну істину, а й переконати в ній співрозмовника. І то читача не тільки підготовленого, але й пересічного, «середньостатистичного».

Рецензент зазвичай оперує вторинними фактами, тобто є матеріал, стосовно якого він виражає свої міркування, думки. Адресатами, до яких звертається рецензент, є реципієнти, тобто читач, слухач і глядач, а також автор матеріалу, який оцінюється, критикується.

Слово «рецензія» походить від латинської мови і означає розгляд, повідомлення, оцінка, відгук про що-небудь. Іншими словами, рецензія – жанр, основою якого є відгук (насамперед критичний) на результат у художній літературі, мистецтві, науці, журналістиці й т.п. І. Михайлин подає таке визначення: «Рецензія – жанр, у якому передбачається інтерпретація та оцінка художнього або наукового твору». Рецензія – жанр, у якому критикується, дається оцінка художнього або наукового твору, суспільно-політичної або технічної літератури, театральних вистав, кінофільмів, телевізійних передач, художніх виставок, музичних концертів і навіть побутових ситуацій. Рецензію також визначають як критичний «відбиток дійсності».

На думку В. Карпенка, рецензія – різновид статті, яка відображає явища та факти не суспільного життя взагалі, а тільки з літературної, театральної, художньої, музичної його сфер. Рецензія – заснований на аргументах відгук про факти, подію, явище (найчастіше про результат (добуток) літератури, мистецтва).

Суть зазначеного жанру – виразити ставлення рецензента до досліджуваного добутку, а це, у свою чергу, вимагає від журналіста глибоких знань у певній сфері, мистецтві. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів полягає в тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, замальовки, репортажі й т.п., а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі. Характерна риса рецензії – позиція рецензента – сучасність.

Рецензія, як правило, розглядає одне-два питання і дає їм відповідну оцінку, не ставлячи перед собою інших, більш складних завдань. У тому випадку, коли журналіст на основі глибокого аналізу добутку висуває якісь суспільно значимі проблеми, його матеріал буде скоріше не рецензією, а літературно-критичною статтею, мистецтвознавчим дослідженням (згадаємо «Что такое обломовщина?» Н. Добролюбов).

Питання про те, що рецензувати, має першочергове значення. Зрозуміло, що охопити всі явища культурного або наукового життя рецензент просто не в силах, це й неможливо в силу обмеженості можливостей ЗМІ. Тому рецензуються, як правило, найбільш відомі спектаклі, книги, фільми, у тому числі й скандальні матеріали, – все те, що привертає увагу публіки. Рецензія також повинна переслідувати й практичну мету – розповісти аудиторії про те, що дійсно заслуговує на увагу, і про те, що її не заслуговує, допомогти читачеві краще розібратися в питаннях тієї сфери, якої стосується матеріал.

Рецензія повинна бути якісною за змістом і формою, доступною для читачів. Для цього рецензентові потрібно глибоко вивчити твір, який він рецензує, з огляду на ті принципи й правила, якими керувався письменник, вчений або художник, а також вміти правильно використовувати методи аналізу. Але основне завдання рецензента – побачити в матеріалі, що він рецензує, якусь родзинку. А це важко зробити, не маючи спеціальних знань у певній сфері діяльності (літературі, театральному житті, мистецтві тощо). Ці знання не може замінити життєвий досвід або інтуїція. Чим більшим запасом спеціальних знань володіє автор, тим більше в нього шансів підготувати дійсно професійну рецензію.

Основу рецензії становить аналіз, тому необхідно, що він був всебічним, об’єктивним. Автор повинен уміти помітити в аналізованому матеріалі те нове, що може стати «центром», навколо якого будуть «обертатися» його думки, судження. Дуже часто рецензенти зосереджують увагу на переказі сюжетних ліній твору, характеристиці вчинків персонажів. Але це не повинно бути самоціллю. Тільки в тому випадку, якщо такий переказ органічно вплетений в канву аналізу, він стає виправданим. Особливо невдалим такий шлях рецензування буде тоді, коли аудиторія добре знає твір, про який йдеться мова.

Рецензуючи, автор може аналізувати тільки одну сторону тексту – тему, майстерність автора або виконавця, роботу режисера тощо. Однак він може й розширити предмет свого дослідження: розглядати матеріал у сукупності проблем, пов’язаних з обговорюваним текстом. Як писав з цього приводу В.Й. Бєлінський, «кожен твір мистецтва неодмінно повинен розглядатися відносно до епохи, до сучасності».

При підготовці публікації рецензент може активно залучати елементи історичного, психологічного, соціологічного аналізу, що, без сумніву, зробить його виступ більш актуальним, вагомим.

Незалежно від того, яким методом послуговується рецензент при написанні матеріалу, основу його виступу становить цілком певна думка (ідея). Тому рецензія являє собою доказове міркування, аргументацію головної ідеї автора. В основі цього міркування лежить схема зовнішньої оцінки: «А добре тому, що допомагає досягти Б». Пишучи рецензію на твір, рецензент може оцінити його: гарний чи поганий, назвати позитивне й негативне, спираючись на певні наслідки, які з’явилися після виходу твору. Ці наслідки можуть бути різними: формування в читача, глядача поганого смаку, невідповідність з реальністю тощо. Такі наслідки і є тим «Б», що присутнє у логічній схемі зовнішньої оцінки. Перша частина зовнішньої оцінки «А добре…» можна назвати головною тезою рецензії, а другу частину «…тому, що допомагає досягти Б» – аргументацією. Обґрунтованість головної тези залежить від повноти, вірогідності аргументації. Що ж має бути аргументом у рецензії? Це – знання, досвід, життєві спостереження автора, ставлення до цього твору інших людей, фахівців, експертів; логічні наслідки публікації твору. Отже, першоелементом рецензії є теза, що розкривається у публікації. Його ще називають головною тезою, якщо міркування має досить складну форму й містить у собі якісь додаткові (другорядні) тези. Зміст тез – це результат того дослідження, що провів автор рецензії. Одночасно в них відбиваються й світогляд автора, його проінформованість у даній проблематиці, розуміння її. Не всі тези зазвичай розгорнуті, наповнені новим змістом, не всі вони можуть навіть сприйматися як тези, оскільки в тексті є головна теза, а додаткові можуть виступати в ролі аргументів стосовно неї (головної).

Знаючи про те, що тези необхідно обґрунтувати, рецензенти часто використовують для цього багатий ілюстративний матеріал. Здавалося б, це дуже добре – чим більше ілюстрацій, тим обґрунтованіші ідеї автора, цікавіша рецензія. Насправді ж надмірне захоплення ілюстраціями може завдати шкоди рецензії, оскільки вони можуть «затьмарити» ті ідеї, які автор хотів донести до аудиторії.

Рецензування як один із методів літературної, мистецької, наукової критики належить до класу спеціальних журналістських аналітичних методів типу критики. У "Короткій літературній енциклопедії" рецензія трактується як "відгук, критичний розбір і оцінка художнього чи наукового твору".

Рецензування – один із трьох основних методів критики, який відповідно до поділу критичних жанрів на групи "за об'єктом дослідження: твір, автор, процес" передбачає аналіз і оцінку твору. Рецензування – це свого роду "перегляд", об'єктивна оцінка досягнень і недоліків твору. Опорним жанром рецензування є рецензія. Це загальна назва критичних матеріалів, де переважає аналіз і оцінка твору. Її ще називають "первинним жанром сімейства критики".

Літературне рецензування передбачає аналіз і оцінку поетичних, прозових, драматичних, сатиричних і публіцистичних творів. У полі зору мистецького рецензування твори всіх видів мистецтв: прикладного, декоративного, цирку, живопису, графіки, скульптури, театру, музики, хореографії, фотографії, художнього кіно і телебачення. Ґрунтовним науковим рецензуванням переважно займаються фахівці різних галузей наук, пишучи різновиди рецензій для спеціальних фахових, наукових періодичних видань.

У журналістиці наукове рецензування має допоміжний характер, виконує популяризаторську роль. Призначення наукових рецензій –рекламувати, популяризувати в засобах масової інформації наукові видання: збірники, монографії, атласи, карти й іншу наукову продукцію. Такі рецензії часто написані не вченими, а журналістами.

У наш час у зв'язку з реформами засобів масової комунікації, появою нових газетних і журнальних видань, теле- і радіокомпаній, видавництв, театрів, кіностудій, концертно-виконавських колективів роль рецензування зросла. У цьому лабіринті рецензія виконує функцію гіда, що допомагає орієнтуватися у виборі видовищ, культурного дозвілля, осмислити нові твори, розвивати естетичні смаки й поповнювати знання.

Кожний вид творчості має усталені ціннісні норми, закономірності, і завдання рецензента: виявити їх дотримання, розвиток у досліджуваному творі, показати новизну, здобутки й упущення автора, визначити місце, значення твору для сучасності та майбуття. Перед автором рецензії складне завдання: об'єктивно оцінити роботу і в той же час показати своє бачення, прочитання, розуміння твору, делікатно підказати авторові помилки, недоробки і шляхи їх усунення, а читачам, глядачам, слухачам допомогти правильно сприймати, розуміти твір. Рецензент є ніби сполучною ланкою між митцем, науковцем і послідовниками, читачами, глядачами.

Поиск по сайту: