Критерії цінності новин

Що таке новини?

Робочим матеріалом медіа є новини. Раніше поняття новин ототожнювалося з поняттям газета.

У країнах західного типу основою для роботи медіа є інтерес гро­мадськості; у країнах так званого третього світу критерії для відбору новин визначаються цілями національного відродження та суспільного виховання; у соціалістичних країнах стосовно того, що становить ін­терес, існують (чи існували) вказівки на основі марксизму-ленінізму – новини повинні були давати орієнтири для суспільно-політичного роз­витку.

Сучасний тип новин та принципи їхньої побудови виникли разом з постанням комерційної журналістики в Сполучених Штатах Америки. До появи «news story», що пов’язується, у першу чергу, з економічними інтересами англосаксонських агентств новин у XIX та на початку XX століття, долучилися різні фактори.

На початку північноамериканське агентство новин Нью-Йорк Ассошиейтед Прес (згодом – Ассошиейтед Пресе) випускало, вочевидь, «об’єктивні» новини. Нейтральний за змістом і формою, цей матеріал давав змогу одночасно задовольняти потреби широкого кола читачів. Отже, був знайдений спосіб викладу повідомлень на надзвичайно жор­сткому медіа ринку місцевої преси, споживачі якого належали як до та­бору республіканців, так і до табору демократів. Розміщення головних подій на початку повідомлення водночас ураховувало ненадійний ще тоді телеграфний зв'язок.

Уже в 30-х роках XIX століття комерційна преса (penny press) ство­рила свою «нову журналістику». Через якомога нейтральніше зображення подій очима очевидця (eyewitness news) вона намагалася зміни­ти недемократичну на той час систему преси, що обслуговувала парти­кулярні інтереси. Першим, хто використав форму «lead story» («головна подія»), вважають міністра оборони Америки Едвіна М. Стентон, який у своїх депешах, видрукуваних у «Нью-Йорк Геральд» повідомляв про замах на президента Лінкольна з 14-го на 15-е квітня 1865 року.

У XX столітті розвитку «інформаційної журналістики» особливо посприяло розширення інформаційного ринку внаслідок Першої світо­вої війни. Подібного розквіту зазнає бізнес із інформаційним товаром на початку нового століття.

Проблеми об'єктивності

У Німеччині існує лише невелика кількість новинних видань, які офіційно не дотримуються цієї норми. Навіть у частині новин вони надають перевагу суб’єктивному зображенню подій, бо вважають, що «ціннісний нейтралітет» може буквально стати на заваді зображенню дійсності. Найтиповішим прикладом цього є «Тагесцайтунг» (taz).

В античні часи тих, хто приносив погані звістки, страчували. Сьогодні ж, в епоху суцільно комерціоналізованих медіа, картина швидше проти­лежна. Адже медіа значною мірою живуть завдяки тому, що «виробля­ють» погані новини (bad news). Нещастя, трагічні події та катастрофи ко­ристуються у медіа значно більшою увагою, ніж позитивні новини. Від­повідне прислів'я стверджує: «Only bad news are good news» («Лише погані новини є хорошими новинами»). У такому негативізму журналістів часто звинувачують, бо вважають, що «реальний світ» виглядає інакше.

Чи повинні взагалі медіа зображати світ кращим, ніж він є насправ­ді? Що було б, якби, наприклад, щоденна газета почала висвітлювати всі події лише з позитивного боку. Декілька років тому редакція газети «Ейндховенер Дагблад» спробувала встановити, чи матиме успіх такий експеримент

Не просто створити цілу газету, яка містить лише позитивний матеріал. У цьому пересвідчилася редакція газети «Ейндховенер Дагблад».

Відома регіональна голландська газета випустила додаток до «нор­мальної» щоденної газети, в якому світ зображувався з позитивного боку. За словами головного редактора Юппа ван дер Харта, на цей експеримент редакція зважилася з огляду на численні звинувачення читачів у тому, що газета псує їм настрій. Гнів бельгійців проти свого правосуддя та протест проти звільнення слідчого судді

Коннеротта був поданий під позитивними заголовками – «Втрата народного героя» та «За свого героя бельгійці готові йти на барикади». Повідомлення про погані фінансові перспективи та майбутнє скоро­чення тисяч робочих місць транснаціональною корпорацією «Філіпс», яка має штаб-квартиру в Ейндховені, газета супроводила посиланням на те, що «Філіпс» розпочинає акцію, яка дозволить йому в майбутньо­му знову збільшити свої прибутки. Місцева лікарня перевищила свій бюджет на 1,1 млн. марок, а в додатку «добрих новин» можна було прочитати, що це було зроблено свідомо для того, щоб надити якіснішу допомогу двом тисячам пацієнтів перш, ніж на це погодилось міністер­ство охорони здоров'я.

У редакції газети визнають, що деякі повідомлення виглядають дещо штучними, проте вже в перші дні 200 читачів повідомили, що при читанні „позитивної” газети їх охоплювало приємне відчуття.

Роль газети полягає в тому, щоб знаходити свіжу інформацію з пи­тань, які цікавлять громадськість, і якомога швидше й точніше пе­редавати її читачам чесно й врівноважено. Саме так. Газета може робити ще багато різних речей, зокрема, розповідати читачам, що вона думає про нові фільми, як вирощувати картоплю, на що можуть сьогодні сподіватися Тільці або чому уряд мусить піти у від­ставку. Та без свіжої інформації це буде лише коментування вже відомих речей. Цікаве, ймовірно, навіть хвилююче; та коментарі – це не новини. Інформація – так.

Існує майже стільки ж визначень новин, як і самих новин. У найпо­ширенішому заяложеному визначенні говориться, що, коли собака кусає людину, це не новина, натомість, коли людина вкусить соба­ку, – це новина.

20-річний англієць із курортного містечка Брайтон укусив свого собаку за носа і тепер мусить сплатити штраф у 100 фунтів за знущання над тваринами.

Жертвою став собака породи доберман. Член місцевого товариства захисту тварин натрапив на собаку, у якого з рани текла кров, після чого товариство заявило на кусючого хазяїна в поліцію.

Це нагадування про те, що новини вирізняються незвичайністю. Новини – це також щось свіженьке, щось таке, чого люди раніше не чули, і найголовніше, що цікавить читачів. Йдеться не тільки про те, що вражає публіку чи впливає на суспільне життя, але й проте, що людям цікаво. Новина про розлу­чення двох відомих акторів не зачіпає суспільні інтереси, але вона цікава суспільству. Найкращою ілюстрацією до цього досі слугує старенький комікс із «Нью-Йоркера» (New Yorker) про двох чо­ловіків у поїзді. Один тримає газету з заголовком «Купа важливих речей, які ви повинні знати», а інший – з назвою «Чутки, плітки й ексцентричні витівки». Гумор у тому, що перший, з «Купою важ­ливих речей», не може відірвати очей від «Чуток, пліток й ексцен­тричних витівок».

Ознаки новини

Тож новина має бути свіжою, ненадрукованою, незвичайною і загалом цікавою. Перші три показники майже завжди можна об’єктивно оцінити; та останній – що може бути загалом ціка­вим? – викликає всі ті суперечки, які точаться щодня у відділах новин в усьому світі.

У двох крайніх випадках усе зрозуміло. Коли 450 чоловік за­гинули внаслідок падіння на універмаг літака з президентом на борту, це, без сумніву, дуже велика новина, яка змусить будь-кого, хто прочитає її, вигукнути «Овва!» навіть наодинці. З іншого боку, я щойно купив машину. Це новина? Вона свіжа, ненадрукована і точно незвичайна. Та це не новина, бо вона цікавить лише мене, банківського менеджера і автомобільного дилера.

Суперечку викликає все, що потрапляє між цими двома край­нощами. Саме про такі історії журналісти доводять одне одному, що вони сильні чи «смачні», варті 200 чи 700 слів, заслуговують рядка в новинах чи головної статті на першій шпальті. Для почат­ківця цей вибір разом зі вступом становить одну з найбільших фа­хових таємниць, яка стає ще незбагненнішою від того, з якою лег­кістю досвідчені журналісти роблять швидкий і схоже, впевнений висновок щодо події. На щастя, на допомогу початківцю є кілька конкретних практичних порад.

Критерії цінності новини

Домовмося одразу про таке: суб’єктивність в оцінюванні новин є завжди. Нею просочена вся журналістика, і жоден репортер чи ре­дактор новин, як не намагався б він професійно відсторонитися від особистих упереджень, ніколи не зможе цілковито їх позбавитися. Це найбільш очевидно, коли вони добирають провідну тему стат­ті! Тема бездомних, на мою думку, важлива й цікава, а тобі вона видається банальною й нудною. Така суб’єктивність, хоча й неми­нуча, становить постійну небезпеку, особливо коли журналісти (часто редактори новин) намагаються видати власні вподобання за об'єктивність. Однак усвідомлення такої тенденції захищає при­наймні від її найгірших проявів.

Утім, багато молодих журналістів, уперше потрапивши до відділу новин, бачать не суб’єктивність. Нечасто, як не дивно, їм до­водиться бути свідками і довгих суперечок щодо переваг якоїсь історії. Натомість вони бачать, як багато рішень про долю новин приймаються швидко й впевнено, з огляду на такий, здається, малонауковий критерій, як внутрішнє відчуття. Процес, однак, значно виваженіший, ніж здається. Він лише справляє враження інтуїтивного, бо чимало розрахунків, залучених до оцінювання потенціалу події, засвоєні настільки, що робляться дуже швидко, часом навіть надто швидко.

Критеріїв цінності новини Девід Рендол виділяє вісім. Шість стосуються власне новин (тема, новинна мода, розвиток, джерело, поширен­ня й час); один – аудиторії (читачів); і ще один – світу, до якого належать аудиторія й газета (контекст).

Тема

Це широка категорія, до якої відносять історію – злочинство, довкілля, здоров’я, дипломатія, економіка, споживання, війсь­ко, політика і т. д. Усі теми теоретично рівноправні, а втім, деякі «рівноправніші» за інші. Злочин, наприклад, цінується вище, ніж мода, бо потенційно викличе ширший інтерес. Кожні з цих кате­горій поділяється на рубрики, наприклад, у категорії «злочинством є рубрики «вбивство», «шахрайство», «викрадення людей», «ре­кет», «наркотики», «крадіжка», «шантаж», «зґвалтування», «на­пад» тощо. Для загальної аудиторії кожна з них має свою приблиз­ну цінність, яка, зазвичай, базується на рідкісності події в цьому суспільстві чи на цій території. Саме тут на сцену виходить «кон­текст» (дивіться нижче). Наприклад, викрадення людей загалом цінується вище, ніж напад, бо трапляється рідше.

Новинна мода

Є також такий чинник як новинна мода – теми, які спливають на поверхню і на певний час стають родзинкою місяця. Найяскравіше це виявляється у таких галузях, які могли бути присутніми давно, особливо не виділяючись, аж раптом дістали фразу чи слово, які їх влучно характеризують. Під новим звабливим іменем вони висвіт­люються в новинах понад усяку міру. Історія цього явища давня. 1862 року «Тайм» розворушив до­волі стару паніку довкола несподіваного сплеску того, що газета назвала «петлюванням» – нападів ззаду (коли людині накида­ють на шию петлю й душать). Коли публікації сягнули кульмінації, люди в деяких місцевостях відмовлялись виходити з дому. Втім, паніка невдовзі стихла. Відтоді новинну моду створю­вали «Великий велосипедний тероризм» 1890 року, коли «Дейлі Ґрефік» (Daily Graphic) змусила прискорено закалататися серця громадян середнього класу розповідями про орди велосипедистів, які «несуться зі швидкістю вісім – десять миль на годину і дзе­ленчать своїми дзвінками, щоб люди тікали з дороги», у 1970-х усяка молода лю­дина з довгим волоссям була обкуреним гіппі, у 1980-х будь-яке масове зібрання молоді здавалось вечіркою з екстазі.

Розвиток (джерело, поширення, час)

Це особлива подія в рамках категорії й рубрики. Вона є буквальною оцінкою рідкісності цієї конкрет­ної, події.

Джерело

Цінність розвитку частково залежить від того, з якого джерела надійшла Інформація. Опозиційний політик може сказати вам, що президент на грані відставки, та якщо про це вас повідомить пре­зидент або хтось з його близького оточення, це, звісно, вагоміша історія. Вона буде ще кращою, якщо ви дізнаєтесь, що він зби­рається йти у відставку, та не хоче, щоб довідалися про справжню причину, а вам вона відома, і ви поінформуєте про це читачів.

Поширення

Йдеться про те, скільки людей знають про розвиток. Найвище ці­нуються публікації, які перші сповіщають про випадок, неві­домий нікому, крім джерел(а) інформації. Цінність історії знижується, коли вона відома широкій публіці через іншу газету. Повідомлення по телебаченню чи радіо можуть знизити цінність історії, але не в таких масштабах.

Час

На відміну від вина, новини від витримування не поліпшують­ся. Збіглий час, однак, не є найважливішим чинником. Якщо ви дізнаєтеся про важливий розвиток, який трапився три тижні тому, ключовим моментом є не затримка, а те, скільки людей довідали­ся про випадок тим часом. Якщо історія досі не стала надбанням громадськості, тритижневий термін відчутно не зменшить цінності новини. Залежно від обставин він може навіть збільшити її. Тож скорочення часу між власне подією та вашим повідомленням про неї може додати їй цінності, а затримка найчастіше – негативний чинник, який зменшує цінність, якщо зволікання призводить до оприлюднення історії.

Читачі

Це перший чинник, не пов’язаний безпосередньо з особливостями історії. Значення аудиторії в оцінюванні історії пояснює, чому тре­ба за кожної нагоди намагатися якнайбільше дізнатися про чита­чів. А інакше, як знати їхні смаки й інтереси, а, отже, й точно виз­начити цінність теми і випадку. Це фактично те ж саме, що читати лекцію в темній кімнаті для незнайомої аудиторії.

Але ваше знання читачів має лише загалом допомагати винести судження, а не постійно впливати на нього в дрібницях. Того дня, коли ви поглянете на новину, як на товар на продаж, ви переста­нете бути журналістом.

Саме про це писав англійський сатирик Майкл Фрейн в «Олов’яних солдатиках», де комп’ютер був запрограмований на створення щоденних газет відповідно до результатів масових опи­тувань. Людей запитували, які історії їм найбільше сподобалися, як часто вони хотіли б, щоб їх друкували, і які деталі їм найбіль­ше запам’яталися. Історію про автокатастрофу треба розміщувати один раз на місяць чи частіше? Краще, щоб серед уламків знаходи­ли дитячі іграшки, чи не варто? У випадку вбивства жертвою має бути маленька дівчинка, літня пані чи незаміжня вагітна жінка? Труп має бути голим чи краще «напівроздягненим»?

Контекст

Це ситуація у будь-якій конкретній території поширення газети (у країні, місті, містечку, регіоні), пов’язана з темою і подією, яка допомагає вам оцінити винятковість. Ось чому новинна цінність події залежатиме від того, де вона сталася. Зрозуміло, що донецький тижневик приділить більше уваги випадку стріля­нини, ніж нью-йоркський таблоїд. У першому випадку – це ви-виняток, у другому – подія, що трапляється декілька разів на день.

Що стосуєтьсяЗ.Вайшенберга, то він виділяє дещо інші новинні фактори. Перш за все він зазначає, що для „жорстких” новин на першому місці стоїть значення інформації, а для „м’яких” – інтерес публіки. Щодо конкретних інтересів публіки, науковець визначає такі критерії:

1) місце події та її важливість для публіки (причому як географічне місце, так і психологічна близькість);

2) ступінь відомості учасників події (знаменитості);

3) актуальність певної теми та готовність до її сприйняття;

4) емоційні аспекти події (незвичайність, конфлікт, гумор, романтика, напруження, симпатія, вік, кохання, наука, пригоди, трагедія, тварини).

Шкала цінностей для публікацій

Тримаючи в умі ці загальні чинники, судження про цінність щоразу треба робити залежно від самої історії. Ось кілька прикладів:

• нова мирна ініціатива ООН у пошматованій війною афри­канській країні;

• урядова заборона на імпорт усіх іноземних автомобілів;

• зірка мильних опер подала на розлучення;

• опозиційний політик скликає прес-конференцію, щоб засу­дити фінансову політику уряду;

• інший опозиційний політик скликає прес-конференцію, щоб оголосити, що, можливо, балотуватиметься на посаду глави країни;

• в одному невеликому районі вашого міста протягом трьох днів сексуальний маніяк убив чотирьох дівчат;

• уряд оголошує про велику нову ініціативу, спрямовану на поліпшення санітарних умов у ресторанах.

Отже, яка історія видається вам найкращою? Котру ви поста­вили б на першу шпальту? Звісно, неможливо вирішити, коли не знаєш, про яку газету йдеться і хто її читачі. Тоді спробуйте спо­чатку для найбільш масової газети у вашому місті та для провідної ділової.

Ідеальна шкала:

Унизу шкали розташовані розповіді про те, що люди говорять.

Це історії про ідеологічні конфлікти чи нові ідеї. Це «розмовні іс­торії» – нічого не сталося, просто хтось сказав щось. Класична ознака історій такого типу – дієслова «застерігає», «попереджає» чи «закликає» в заголовку. Якось у травні 1994 року газета «Москоу Тайм» (Moscow Times) – загалом чудова англомовна газета — вийшла з 9 «розмовними історіями» з 13 публікацій. Невже вони справді хотіли сказати, що у величезній країні, яка простяг­лася на вісім часових поясів, за вихідні сталося тільки чотири варті повідомлення в новинах події?

Тут є дві поширені пастки для журналістів. Перша – припу­щення, ніби, коли політик щось сказав, ми повинні про це звіту­вати. Неправда. Кожен журналіст повинен вивісити на робочому місці нагадування: «Вони тільки політики». Самий лише факт, що той чи той мужчина середнього віку в сірому костюмі вирішив ви­голосити промову чи заяву, ще не є новиною. Більшість промов і заяв не містять нічого нового. Це стає новиною лише тоді, коли вони кажуть щось неочікуване. Провідний реформіст, ліберальний політик, який засуджує повільний перебіг змін у суспільстві, – ні­чого нового. Та якщо він оголосить про своє обернення в комуніс­та, от тоді це новина.

Друга пастка – це так звані псевдоподії: прес-конференції, інтерв'ю і т. п. Прес-конференції на противагу тому, що думають деякі журналісти, самі собою не становлять новини. Адже насправ­ді нічого не сталося. Світ ні на йоту не змінився; Всього-на-всього якийсь політик чи знаменитість захотіли зробити заяву, зазвичай, через свої власні причини, найперша з яких – реклама. Єдине, що важить, – це зміст їхнього звернення. Ставтеся до всіх таких псевдоподій зі скептицизмом.

Наступними йдуть розповіді про те, що люди говорять про те, що станеться.

Це розповіді про погрози чи вимоги певних дій. Такими заклинан­нями політики надуживають за допомогою й сприянням лінивих журналістів, яким значно приємніше відвідувати прес-конферен­ції, ніж тинятися по всіх усюдах у пошуках реальних подій. Хоча такі події іноді мають принаймні той позитив, що разом з фанфа­ронством і базіканням дають хорошу точну інформацію про ситу­ацію.

Вище йдуть історії про те, що люди говорять про те, що відбулося чи відбувається.

Це розповіді про дослідження, про людей, які повідомляють вам, що виявили; щось конкретне має трапитися.

Найвище розташовані історії про те, що сталося.

Це про події, пригоди, авари, катастрофи, судові слухання та бага­то інших серйозних, справжніх, доведених подій.

Для визначення невинного рейтингу важливою є кількість читачів, яких зачепить та чи інша історія.

Що більше людей зацепила подія, то вагомішою є історія про неї. Чим безпосередніше вона торкається читачів, тим краще.

Чим тривалішим е ефект від того, про що ви розповідаєте, тим краща й вагоміша публікація.

Подія, наслідки якої люди відчуватимуть лише один день чи близь­ко того, без сумніву, слабша за ту, що має постійні наслідки.

Поиск по сайту: