Поняття права інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гаран­тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв´язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Окремий розділ Закону України «Про власність» закріплює вихідні положення щодо суб´єктів, об´єктів та встановлює законо­давство, яке врегульовує відносини щодо створення і використан­ня об´єктів права інтелектуальної власності (ст.ст. 40-42).

Разом з тим право інтелектуальної власності складає окре­мий інститут цивільного права. Його норми закріплені у книзі четвертій ЦК України - «Право інтелектуальної власності» (12 глав, які об´єднують 90 статей). Відповідно до статті 418 ЦК Ук­раїни, право інтелектуальної власності - це право особи на ре­зультат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об´єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодек­сом та іншим законом. Навіть розміщення цього інституту в ЦК України одразу за книгою «Право власності та інші речові пра­ва» ще раз засвідчує вагомість суспільної цінності інтелектуаль­ної власності.

Давно відомо, що творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Рівень виробництва, економіки в цілому і, врешті-решт, добробуту людей визначається рівнем розвитку освіти, науки, техніки і культури. Не випадково захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов´язком на­шої держави.

В об´єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об´єктів інтелек­туальної власності.

У суб´єктивному розумінні - це сукупність прав, які на­лежать суб´єкту у зв´язку зі створенням і використанням об´єкту інтелектуальної власності.

Суб´єктами права інтелектуальної власності є особи (твор­ці), чиєю працею створено об´єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності, пе­редбачені законом.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, ви­конавцем, винахідником тощо) об´єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на пра­во інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об´єкта права інтелектуальної власності. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть бути передбачені окремим законом. Вони належать творцеві об´єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених за­коном, особисті немайнові права інтелектуальної власності мо­жуть належати іншим особам. Такі права не можуть відчужува­тися, за винятком випадків, передбачених законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об´єкта права інтелектуальної власності; виключ­не право дозволяти використання об´єкта права інтелектуаль­ної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чин­ними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених законом чи договором. Останні можуть бути при­пинені у випадках, передбачених законом чи договором.

Перелік об´єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 ЦК України. Вони не є вичерпними і з часом можуть доповнюватись.

До об´єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

- літературні та художні твори;

- комп´ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонуван­ня (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Всі ці об´єкти є різними за походженням, природою створен­ня, тому їм відповідають різні методи законодавчого забезпе­чення. Так, літературні і художні твори, комп´ютерні програ­ми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об´єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі і промислові зразки) захи­щаються патентним правом.

Зважуючи на особливості об´єктів інтелектуальної власності, законодавець закріплює їх правове регулювання у різних гла­вах. Так, право інтелектуальної власності на літературний, ху­дожній та інший твір (авторське право) врегульовано главою 36 ЦК України. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мов­лення (суміжні права)врегульовується главою 37 ЦК України і т. д. Окремі глави чинного законодавства закріплюють право інтелектуальної власності на: наукове відкриття; винахід, ко­рисну модель, промисловий зразок; компонування інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин, поро­ду тварин; комерційне найменування; торговельну марку; гео­графічне зазначення; комерційну таємницю.

Важливо, що право інтелектуальної власності та право влас­ності на річ не залежать одне від одного. Це положення закріп­лене ст. 419 ЦК України. Перехід права на об´єкт права інтелек­туальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об´єкт права інтелектуальної власності. Приміром, особа, яка придбала у власність книгу, звичайно ж не набула прав автора цього твору. Вона стала власником книги, набула право влас­ності на неї. Автором книги є інша особа.

Стаття 420. Об'єкти права інтелектуальної власності

1. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати творчої, інтелектуальної діяльності. Цивільний кодекс України наводить їх перелік, однак у зв'язку із розвитком творчості та технічним прогресом виникають нові об'єкти інтелектуальної власності, а тому даний перелік не можна вважати вичерпним. Слід зазначити, що такі об'єкти як комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення, лише прирівнюються до результатів інтелектуальної, творчої діяльності. На даний час прийнято всі об'єкти права інтелектуальної власності поділяти на три основні групи: 1. об'єкти авторського права і суміжних прав; 2. об'єкти права промислової власності; 3. засоби індивідуалізації. До першої групи відносяться літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення. Другу групу складають винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції; також до об'єктів промислової власності прирівняні сорти рослин і породи тварин. До третьої групи входять комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, географічні зазначення. Слід зауважити, що однією із особливостей об'єктів права інтелектуальної власності є те, що вони мають бути новими, а також повинні бути результата

ми інтелектуальної, творчої діяльності, крім того вони повинні мати здатність бути втіленими в матеріальний носій.

2. Джерела права інтелектуальної власності.

Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.

Незважаючи на спільну природу, всі об'єкти інтелектуальної власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється гл. 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову сферу, деталізація врегульованих ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також вони залишаються зручним засобом заповнення прогалин, що виявлятиме практика. До таких спеціальних законів відносяться, зокрема, наступні:

· Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».

· Закон України від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

· Закон України від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

· Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

· Закон України від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».

· Закон України від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».

· Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

· Закон України від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

· Закон України від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

· Закон України від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві».

· Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції».

· Закон України від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції».

Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1995 р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р., чинний для України з 1991 р.

Поиск по сайту: