Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Еволюція інтелектуальної власності



Одна з основних властивостей інтелектуальної влас­ності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріа­льну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність може не приносити прибутку, але створює труднощі для конкурентів, полегшуючи просування товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовно­му розвитку громадян.

Для того, щоб одержати користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необ­хідно його створити, а це вимагає затрат ресурсів. Тому, якщо на підприємстві розроблена нова технологія на основі власного ОІВ, яку незаконно отримав конкурент і почав виготовляти вироби, то вони будуть дешевшими та більш конкурентноздатними. Творець ОІВ опиняється у невигідному становищі.

Вперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період розвитку мануфактури. На по­чатку XIV століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв. Ця підтримка прийняла форму дарування виключного права користування новою технологією, яке давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі, а королівство одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Ці права закріплювалися документом, який називав­ся патентною грамотою, що означало "відкритий лист", оскі­льки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Згодом наданням такого права стали зловживати, використо­вуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. Для того, щоб покінчити з ними у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Згодом система патентного права була удосконалена, але його основи були закладені уже на по­чатку XVII століття. Патенти, як документи, які засвідчують права на інтелектуальну власність, використовують і дотепер як інструмент, що ре­гулює створення і передачу нових технологій.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Знаки у вигляді символів зображували ремісники на товарах, чи ставили скотарі як "тавра" на тваринах в давні часи. Вони фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін "товарні знаки" (торговельні марки) почали використовувати тільки з XIX століття. Однак чим ширше за­стосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захис­ту проти таких порушень. Так народилася забо­рона на ведення справи під іншим ім'ям. У XX ст. було заве­ршено розвиток законодавства про торговельні марки (Ні­меччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США 1946 рік). Ці за­кони не втратили чинності і сьогодні.

Щодо авторського права, то ключовим моментом у його розвитку послужив винахід друкувального верстата ви­нахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило ко­піювання літератури механічним способом, а не перепису­вання від руки. Тому необхідний був захист від конкуренції з боку виробників і продавців незаконних копій. Королі почали надавати підприєм­цям привілеї у вигляді виключних прав на виготовлення друкованих копій і їхнє поширення.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про­дажів, а отже і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт - право копіювати), який забезпечував автору право друкувати і публікувати книгу протягом 14 ро­ків від дати першої публікації, а також передавати це право. Однак авторські права розглядалися як права власності, що мають економічну цінність, як матеріальні права. Наступний імпульс розвитку авторського права до­дали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не форму власності, що забезпе­чує економічну вигоду, а щось більше - як час­тину особистості автора. Ця ідея привела до вироб­лення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності се­ред інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її ро­зумової праці".Сучасна форма закону про копірайт закріплена в за­коні США 1976 року і передбачає захист творів протягом життя автора і 50 років після його смерті.

До 1991 року в Україні в силу переваги суспільної форми влас­ності були відсутні спе­ціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувало­ся підзаконними актами. Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське сві­доцтво, яке давало право на використання ОІВ не їхнім творцям, а державі. Механізм захисту порушених прав був неефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура складною.

Після проголошення незалежності й державотворен­ня України 24 серпня 1991 року почалося формування спе­ціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про Інтелектуальну власність вважається день прийняття Зако­ну України "Про власність" 7 лютого 1991 року. Цим Зако­ном результати інтелектуальної власності вперше були ви­знані об'єктами права власності. Головними джерелами права інтелектуальної власності стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року. Були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992 року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 року), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікро­схем" (5 листопада 1997 року), "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року).

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності було прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдоско­наленню та гармонізації з міжнародним законодавством.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.