Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поводження, що принижує людську гідність

Як таке, що принижує гідність, поводження може розцінюватися, «якщо воно викликає в потерпілих почуття страху, пригніченості і неповноцінності, здатні образити й принизити них, зламати їх фізичний чи моральний опір», або «спону­кати їх діяти проти своєї волі і совісті».

Встановлюючи факт такого виду поводження чи його відсутність, Суд, крім його об'єктивної природи, бере до уваги суб'єктивістський підхід до розуміння людської гідності, тобто - сприйняття людиною самої себе. Ще у висновку Європейської комісії з прав людини у справі East African Asians v. The United Kingdom (1976) [8] елемент «прини­ження у власних очах» був визнаний таким, що може призвести до встановлення факту такого поводження. Принизливе ставлення до людини має складові: почуття неповноцінності, страху, образи, приниження в очах інших і у власних очах, що в сукупності призводять до відчування нею сильного душевного болю і кваліфікується як порушення ст. 3 ЄКПЛ. Цей вид поводження є «пом'якшеним» варіантом нелюдського відношення до людини і містить моральний компонент, який пов'язаний з суб'єктивним сприйняттям людиною себе як особистості. Саме у цьому є відмін­ність між вказаним видом неналежного поводження і таким видом як катування чи нелюдське поводження, оскільки у першому виді вказані дії спрямовані на применшення значення людини як людської істоти.

Такій оцінці певних видів діянь Судом сприяє запровадження ним принципу мінімального рівня жорстокості для диференціації цих понять і визначення критеріїв значущості шкоди, яку зав­дано гідності особи. В рішенні у справі Ireland v. The United Kingdom Суд вказав на необхідність вста­новити факти, що підтверджують досягнення дією такого рівня жорстокості, яку можна було б вважати катуванням або нелюдським поводженням чи таким, що принижує людську гідність. Оцінка цього рівня не є абсолютною і може бути наданою лише через аналіз сукупності обставин у справі, ними можуть бути - тривалість негативного поводження, фізичні, психічні наслід­ки, стать, вік, стан здоров'я жертви. В рішенні у справі Soering v. The United Kingdom (1989) Суд ввів додаткові фактори - природа поводження і його контекст, способи виконання покаран­ня.

Питання особливої цінності людської гідності постало перед судом у справі «Selmouni c. France» (1999). У рішенні Суд зазначив, що постійне підвищення стандартів у сфері захисту прав людини, невідворотно і відповідно вимагає більшої рішучості при оцінці порушень фундаментальних цін­ностей демократичного суспільства. Посилаючись на власний підхід щодо тлумачен­ня положень ЄКПЛ у світлі сучасних умов, Суд вказав, що діяння, які раніше були кваліфіковані як «нелюдське або таке, що принижує гідність поводження» на противагу «катуванню», в майбутн­ьому можуть бути визнані саме таким. Зважаючи на це, Суд «підняв планку» у трактуванні права кожного на повагу до його гідності і на розуміння гідності конкретної людини як такої у світлі появи нових, більш жорстоких форм поводження із людиною. Із запровадженням такого підходу все нові діяння стосовно заявників могли бути визнані Судом як такі, що посягають на людську гід­ність. Із кожним рішенням, застосовуючи ст. 3 Конвенції, Суд утверджував людську гідність не лише як цінність демократичного суспільства, а перш за все як цінність людської істоти у її абсо­лютному, об'єктивістському значенні, тобто таку властивість, без наявності якої людина перестає бути людиною.

Однак відсутність будь-якої з цих специфічних цілей не виключає можливості класифікувати поводження як таке, порушує ст. З Конвенції. Наприклад, у справі Price проти Великої Британії Суд не встановив наміру образити чи принизити за­явницю, однак зважив, що «тримати під вартою каліку в умовах, де вона могла одержати… загострення хвороб, оскільки її ліжко було занадто тверде і недосяж­не в її становищі, і вона не могла користуватися туалетом і підтримувати чистоту без надмірних труднощів, складає поводження, що принижує гідність». Той самий підхід був застосований у справі Peers щодо умов тримання у в’язниці.

Можна помітити тут серйозну еволюцію в поглядах Суду, якщо згадати вис­новки Суду у справі Ірландії проти Великої Британії: «Хоча вправи, що затримані були змушені виконувати, містили певний ступінь примусу і мали заподіювати страждань, це було скоріше наслідком браку розважливості (lack of judgment), ніж наміру завдати болю або приниження». Суд визнав, що «Королівська поліція Ольстера і війська додержувались… ганебної і гідної осуду практиці», однак відмовився встановити порушення ст. З Конвенції.

«Публічність може бути релевантною обставиною при оцінці, чи є покарання «таким, що принижує гідність», у значенні ст. 3. Однак Суд не вважає, що відсут­ність публічності обов’язково перешкоджає зарахуванню того чи іншого пока­рання до цієї категорії: цілком достатньо може бути того, що потерпілий прини­жений у своїх власних очах, навіть якщо він не був принижений в очах інших осіб».
Суд також має встановити, що певне поводження спричинило для особи потерпілого несприятливі наслідки, несумісні з вимогами ст. 3. Суд не визнав по­рушення у справі Raninen проти Фінляндії, де апелянт оскаржував застосування на­ручників під час арешту і припровадження його до місця затримання. Хоча Уряд визнав, що у застосуванні наручників не було потреби, і Суд врахував багато чинників, у тому числі те, що події відбувалися під час незаконного арешту і при­вселюдно, однак він не встановив причинного зв’язку між цими подіями і тими психологічними проблемами, що виникли в апелянта кількома місяцями пізніше.
Як вже зазначалося, для того, щоб скласти порушення ст. З, ступінь принижен­ня має перевищувати звичайний елемент приниження, властивий будь-якому по­каранню. Однак якщо така надмірність доведена, Суд не знаходить виправдань для застосування такого покарання. «Не припустимо ні в якому разі вдаватися до покарань, що порушують ст. З, який би стримуючий ефект вони не мали».

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.