Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності

Поняття і види права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії.

Співвідношення п.в. і п.і.в.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності

Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності творців.

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього належать:

а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

б) право перешкоджати якому-небудь посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

в) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До майнового права належать:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;

г) інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Суттю майнових прав є одержання комерційної вигоди.

На відміну від особистого немайнового права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

Об’єкти права інтелектуальної власності

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права.

Таблиця 1 - Об’єкти права інтелектуальної власності

Суб’єкти права інтелектуальної власності

Загальні положення

Суб’єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві основні групи. Перша група - це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи - люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно із законом або договором (роботодавці, правонаступники…). Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Автори - творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін “автори” буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, - це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1) творчий результат, створений спільною працею співавторів.

2) спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство.

3) має бути угода про спільну працю. Ця угода необов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною;

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому;

5) співавторство має бути добровільним;

6) при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробленні цього об'єкта;

7) винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

Майнові права належать роботодавцю за таких умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Поиск по сайту: