Поняття соціальної справедливості в історичному вимірі

Семінарське завдання 1

Тема : Ідея соціальної справедливості:історія і сучасність

Поняття соціальної справедливості в історичному вимірі

Ідея та ідеали справедливості, так як все інше, глибоко історичні. Прагнення до справедливості завжди було для людства одним з головних орієнтирів соціального прогресу. В них органічно зв’язане минуле і сучасне. Ідея справедливості, рівності у суспільстві та суспільних відносинах між людьми беруть свій початок з часів Стародавньої Греції і рабовласницького суспільства.

Перші спроби сутнісного осмислення цього соціального феномена були здійснені Демокрітом, софістами, Сократом та іншими античними філософами. Своєрідним філософським узагальненням цих спроб можна вважати концепцію Платона, який надав справедливості значення завершальної з-поміж чотирьох основних «полісних доброчесностей». Платондоказував, що справедливість властива як людині, так і можливо цілій державі. В роботі «Держава» він розвив ідею про ідеальну, справедливу державу, доказуючи при цьому, що саме держава створює людські необхідності. Проблеми справедливості і несправедливості є головними соціальних, економічних, правових і моральних питань кожної людини. Порушення соціальної справедливості негативно відбивається на психології і моральному стані людей. Будь-яка економічна діяльність, що побудована на несправедливості, приречена на невдачу. Робота «Держава» - представляє інтереси і роздуми Платона про рівність як критерії справедливості. В її основі лежить ідея відтворення рівним за рівне. «Для нерівних рівне стало б нерівним, якщо б не дотримувалась відповідна міра» – зазначає Платон. Ця необхідна міра встановлюється і забезпечується державою, внаслідок чого відносять до державного устрою і співпадає з справедливістю.

Рано чи пізно, але накопичення енергії соціальної справедливості досягає «критичної» маси і тоді неминучий соціальний вибух (соціальне потрясіння).

Принципово новий крок у дослідженні ідеї справедливості був зроблений Аристотелем, який розглядає справедливість, передусім, як спосіб розподілу соціальних благ, розрізняючи справедливість зрівняльну й пропорційно-розподільчу, чим робить істотний внесок в розуміння самої ідеї справедливості як фактору соціальної регуляції. Так, у «Нікомахові етиці» Аристотель підкреслює, що справедливість є не що інше як прирівняння власного інтересу до інтересу інших. Категорія справедливості розглядається Аристотелем в тісному зв’язку з людською діяльністю, вчинками людей. Щира народна віра у можливість торжества справедливості завжди була мужньою силою у боротьбі трудящих мас – людей праці – за свої права і свободи. Інша справа, що в умовах недостатності знань, низької політичної і економічної культури людей набули поширення спрощені, наївні уявлення про соціальну справедливість.

Принцип соціальної справедливості почав розглядатись як рівність у доходах, майнова рівність у доходах, майнова рівність і зрівняльний розподіл. На практиці в умовах толітарної держави принцип соціальної справедливості по суті перетворився в принцип рівності злиднів.

Якщо розглядати соціальну справедливість з позиції рівності доходів, то ринок не має нічого спільного з нею. Адже перехід до ринку, як відомо, спричиняє суттєві зміни у способі життя кожної людини, несе з собою диференціацію в доходах. Значить, проблема взаємозв’язку ринку і соціальної справедливості тоді взагалі знімається? Мабуть, що ні.

У найширшому розумінні справедливість означає наявність необхідних умов для нормального цивілізованого розвитку економіки, забезпечення її демократичного характеру, реалізації прав і свобод людини.

В епоху утвердження християнства справедливість усвідомлюється, насамперед, як рівність усіх людей перед Богом (Тертуліан, Фома Аквінський), рівність, яка згодом (в Новий час) буде витлумачена як політико-юридичний принцип, що реалізується в рівності громадянських прав і свобод, чим закладаються підвалини економічної «рівності можливостей» та передбачається еквівалентність обміну товарів та послуг.

В цей же час стає поширеним суспільно-конвенційне тлумачення справедливості (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І.Кант), що стало наслідком розуміння і моралі, і права як результату суспільного договору. Саме в межах цього розуміння справедливість вперше розглядається як суто соціальний феномен, що й сприяло подальшій розробці теорії справедливості в контексті проблеми соціального регулювання. Однак, договірне трактування справедливості нерідко супроводжувалось її зведенням до суто правового феномена (Гельвецій, Гегель), що суттєво збіднювало її зміст.

Проблему соціальної справедливості розглядає так само Дж. Стігліца. Ця концепція виходить з теорії Д. Ролза і є її розвитком. Цінність соціальної справедливості визначається, на його думку, перш за все, тим, що вона сприяє консолідації суспільства. На відміну від Д. Ролза, що розуміє перший принцип справедливості як абсолютний пріоритет свобод перед можливостями, він розглядає свободи як права людини відповідно до Загальної декларації прав людини, прийнятої Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р. Він ставить при цьому питання про розширення переліку базових прав людини ): держава не повинна порушувати жодного з цивільних прав.

Але у міру розширення цих прав - від права на приватне життя до права знати, що робить державу, права робити вибір, права на гідну роботу або права на основні нормативи охорони здоров'я - для здійснення цих прав індивіда потрібне все більше втручання держави. Іншими словами, Дж. Стігліц виступає за включення в перелік прав людини, поряд з обмеженнями на діяльність держави, права вимагати від держави, щоб воно перейняло на себе певні зобов'язання, що мають для людини базову цінність самі по собі, з точки зору розвитку і використання потенціалу людської особи, тобто того, що ми називаємо соціальними гарантіями: охорона здоров'я, реальна участь в управлінні державою, пенсійне забезпечення по інвалідності і старості. Це передбачає поряд з обмеженнями діяльності держави в певних обставинах, необхідність розширення його діяльності в області соціальних гарантій і забезпечення загальнонаціональної соціальної стабільності. Але це вимагає, у свою чергу розширення втручання держави в економіку.

Стігліц ставить також ще одне найважливіше питання: про інтергенерационной стійкість справедливості: «Поряд із забезпеченням чесності і справедливості по відношенню до що нині живе, ми повинні пам'ятати про справедливість по відношенню до майбутніх поколінь. Забруднюючи атмосферу, змінюючи клімат підвищеною концентрацією парникових газів, ми ставимо під загрозу благополуччя наших дітей і внуків. Саме тому ми повинні звертати увагу не лише на соціальну справедливість сьогоднішнього дня, але і на стійкість цієї справедливості, яка має на увазі благополуччя поколінь, у тому числі збереження довкілля, збереження наших природних ресурсів, підтримку інфраструктури і розвиток культурного надбання».

Основна думка самого Стігліца відносно соціальної справедливості полягає в тому, що вона є, окрім етичної цінності, найважливішим чинником ефективності, правда, в розширеному її розумінні - за межами таких критеріїв як прибуток і приріст ринкової вартості активів корпорації.

Специфічне тлумачення справедливості дається в марксизмі, де остання розглядається як результат простого прикладання моралі до політичної економії. Справедливими тут вважаються суспільні відносини лише в тому сенсі, що вони відповідають історичній необхідності та практичній можливості створення умов життя людини, відповідних даній історичній епосі.

У ХХ столітті розробка проблеми соціальної справедливості, передусім, пов’язана з певними напрямками розвитку соціально-політичної думки. Зокрема, найвпливовішою серед сучасних інтерпретацій справедливості є теорія, що розроблена американським філософом Джоном Ролзом. З теоретиків останніх десятиліть, що розглядали цю проблему, найбільшу популярність придбав американець Джон Ролс, що випустив в 1972 р. свою "Теорію справедливості".Ролс - ліберал. Тим більше показово його розуміння справедливості як категорії політичної і соціальної, а не формально-правовий.

"Теорія справедливості, - пише Ролс, - залежить від теорії суспільства"

Його бачення соціальної справедливості ґрунтується на сформульованих ним двох фундаментальних принципах, перший з яких витлумачує справедливість в традиційному ліберальному значенні як рівність можливостей, а другий виражає необхідність такого регулювання соціальних відносин, при якому соціальні нерівності (існування яких для Ролза є іманентним людському суспільству взагалі) забезпечують можливість загального блага.

Поиск по сайту: