Свій борг, але уже війні

Корчаковська Катерина

Несміливі починання…

Поетична збірка

Миколаїв 2011

Корчаковська Катерина.

Народилася 5 березня 1993 року в місті Первомайськ. У 1999 році переїхала до мальовничого села Калинівка Єланецького району Миколаївської області.

Моє життя — це низка насичених і непередбачуваних подій. Я люблю жити, люблю саму думку про життя. Всі свої емоції, переживання і надії виливаю у поезію. Мої вірші неможливо об’єднати в одну тему, чи віднести до одного напрямку, адже я пишу про все що мене захоплює, глибоко торкається моєї душі, мого серця; пишу про свої мрії…

Сподіваюся, що мої вірші знайдуть свого читача.

Оригінальний

В оригінальності твоїх думок

Не має сумніву від нині.

А скільки ж то було чуток?

І все приписано одній людині

Я не залишу вкрадених думок,

Кому, як не тобі мене судити.

Ти одягнув мені із терену вінок,

Пробач, що не зуміла розлюбити.

Я знаю серце не старіє

І розум не збагне його життя.

Про нього вже ніхто не мріє

Я випалила там твоє ім’я.

Не залишаючи тобі себе,

Краду у долі ту хвилину,

Коли твій розум осягне —

Ти зруйнував в мені людину.

Мене нема в твоєму серці,

Але я є в твоїх думках.

Не зрозуміти навіть ненці,

Чому моє лице в струмках?

Пробач за те, що осягнула

Таємний світ твоїх думок.

Пробач за те, що не забула,

Твій подарунок, твій вінок…

В оригінальності твоїх думок

Не маю сумнівів віднині,

А скільки ж то було річок

І все пролитих по одній людині.

Холодний рай

Похмура осінь за вікном

Безсило сльози проливає,

Цієї ночі за столом

Самотня свічечка палає.

У ній горить моя любов,

А я сміюсь крізь біль і сльози.

Не став мені своїх умов —

Коханню не страшні погрози.

Я не люблю осінні ночі,

В них заховався небокрай,

Вони такі ж, як твої очі —

Нестерпний і холодний рай.

Коли ти дивишся на мене —

Тону безсило у твоїх очах.

Я стану ангелом для тебе,

Коли не потону в сльозах.

Сповідь матусі

Помовчіть з хвилину люди,

Я прошу не говоріть.

Нехай тиша йде з усюди

І мою печаль приспить.

Не кричіть на мене, мамо!

Своє серденько не рвіть,

Вас бо теж колись так само

Змушували біль пригріть.

Пробачте матінко мене,

За мої власні помилки.

Ця біль нікого не мине

В житті є темні сторінки.

І у спокуті, що без краю,

Серед байдужості людей

Я своє лихо колихаю,

Та сотні втрачених ідей

Та йде весна, я в неї вірю —

Журба розтане немов сніг

І повернувши знов надію

Вклонюсь вам матінко до ніг.

Борг.

Мене завжди любила доля,

Чи то щастило просто так?

На все у Бога своя доля,

Бо кожен з нас несе свій знак.

Мене завжди матуся вчила:

Любити неповторність у житті,

Я ж загалом життя любила

І його істини провірено прості.

А ще мене бабуся вчила,

Що доля завжди по заслузі б’є,

Вона багато пережила,

Тому я вірила, що так і є…

Люблю сім`ю, люблю свій дім,

Він завжди теплий і спокійний,

Та якось уночі вітчим

Прокинувся й кричить, що він невинний.

Кричав він довго і незрозуміло,

Блищали сльози на його очах.

В душі щось запекло і заболіло

Я вперше бачила вітчима у сльозах.

Щоб ви ясніше зрозуміли

Вітчим в Афгані воював,

Як мені потім пояснили —

Борг Батьківщині віддавав.

Ми тему цю ніколи не чіпали.

Й ніхто б тоді нікому не зізнався,

Що в німоті питання зазвучали:

«Коли ж він так у борг набрався?»

Я вперше заперечила бабусі —

Життя не справедливе джерело.

Дивуюсь я, чом так уміло

Шляхи людські переплило?

Бо іноді і так буває,

Що в страшних муках уночі,

Вітчим ще й досі повертає

Свій борг, але уже війні.

Афганська легенда.

Поиск по сайту: