Турбуватися заздалегідь про своє майно, готувати його для передання нащадкам у нашому суспільстві все ще вважається поганою прикметою

А про те, щоб залишити заповіт і вирішити раз і назавжди проблему розподілу спадщини між родичами, люди, як правило, замислюються у вже дуже поважному віці, іноді в умовах, коли особа не здатна зважено вирішувати.

Саме явище, як «спадкування» бере початок з римського права, яке надало йому визначення. Українське спадкове право, щоб стати таким, яким воно є на даний час, пройшло тривалий процес історичного розвитку, про те основні риси залишились від римського спадкового права.

На законодавчому рівні питання спадкування урегульоване Цивільним кодексом України, також Законом України «Про нотаріат» та іншими нормативно-правовими актами. Крім того, у судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Враховуючи судову практику, можна констатувати, що не кожному вдається безперешкодно отримати свою спадщину через суто юридичні обставини.

Які проблеми найчастіше виникають при оформленні спадщини: відсутність коштів, недосконалість законодавства, непрофесійність нотаріусів?

Більшість проблем виникає через відсутність в людей знань, необхідних для належного документального оформлення власного майна, порядку прийняття та оформлення спадщини.

Брошура «Щоб спадщина не стала проблемою» (в запитаннях та відповідях) розроблена Балтським районним управлінням юстиції Одеської області для інформування громадян про основні поняття у сфері спадкування, порядок оформлення заповіту, отримання спадщини за заповітом та законом.

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Чинним законодавством України передбачено два види спадкування:

ü спадкування за заповітом,

ü спадкування за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Цивільний кодекс України дозволяє успадковувати майже всі права і обов'язки, які мав спадкодавець (померла людина) на момент відкриття спадку.

Наприклад, успадкувати можна різні речі: нерухомість, автотранспорт, право власності на земельну ділянку, право на вклади в банку, право на отримання страхових виплат, право на відшкодування збитків, морального збитку і оплату неустойки, зобов'язання відшкодування збитку, який був нанесений спадкодавцем і багато що інше.

Проте існують виключення при спадкоємстві. Не можна успадкувати права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом (це не стосується таких виплат, налічених спадкодавцеві, але не отриманих їм за життя, - вони передаються членам його сім'ї, а у разі відсутності таких - включаються в спадок); права та обов'язки особи як кредитора або боржника. У останніх двох випадках при певних обставинах спадкоємство можливе, але не завжди.

До спадкоємця переходить обов'язок:

ü відшкодування майнової шкоди (збитків), яка була завдана спадкодавцем;

ü відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя;

ü сплати неустойки (штрафу, пені), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Права на спадкування не мають наступні особи:

ü які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (за виключенням випадку коли спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);

ü які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

ü батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (у разі спадкування за законом);

ü батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

ü шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт особисто підписується заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням він підписується іншою особою в присутності заповідача.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом. Якщо в населеному пункту немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органі місцевого самоврядування (як правило, це секретар сільської ради).

В окремих випадках заповіт можу бути посвідчений і іншими посадовими особами:

ü заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цього закладу охорони здоров'я, начальником госпіталю, а також директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів;

ü заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна;

ü заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції;

ü заповіт військовослужбовця, працівника військової частини, з'єднання, установи або військово-навчального закладу, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу;

ü заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи;

ü заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Такі заповіти обов’язково посвідчуються при свідках.

При складенні заповіту заповідач має право:

ü включити в заповіт права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому; усе майно або його частину;

ü призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин;

ü призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті;

ü позбавити без зазначення причин права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Виняток становлять особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

ü зробити в заповіті заповідальний відказ (покладення заповідачем на одного чи декількох своїх спадкоємців за заповітом обов'язку виконати за рахунок спадкового майна дії майнового характеру на користь однієї чи декількох осіб);

ü обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови (наприклад, наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо);

ü зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання; або до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Секретним є заповіт, який посвідчується виключно нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Особа, яка склала секретний заповіт, подає його нотаріусові в заклеєному конверті. На конверті проставляється підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий або внести до нього зміни.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Спадкування за законом має місце в таких випадках:

- відсутності заповіту;

- визнання заповіту недійсним;

- смерті спадкоємців, вказаних у заповіті до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини;

- заповідачем скасовано раніше складений заповіт і не залишено нового;

- заповіт у судовому порядку визнано недійсним;

- у разі, якщо заповітом не охоплено усього майна, що належало спадкодавцю.

При вирішенні питання, хто є спадкоємцями за законом, враховуються такі юридичні факти, як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Новелою Цивільного кодексу України 2004 року є збільшення кількості черг спадкоємців за законом з двох до п'яти, порівняно з Цивільним кодексом УРСР 1964 року.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі:

відсутності спадкоємців попередньої черги,

усунення їх від права на спадкування,

неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини або за рішенням суду.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Необхідно, зазначити, що до спадкоємців належать також діти, народжені у незареєстрованому шлюбі, але якщо батько добровільно визнав своє батьківство, або воно визнано у судовому порядку. Крім того, до дітей спадкодавця прирівняні усиновлені діти (у разі, якщо усиновлення було оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування). Ці діти користуються такими ж правами, як і діти, народжені в укладеному шлюбі.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Крім того, до цієї черги можуть бути віднесені спадкоємці, якщо за рішенням суду між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням збережено правовий зв'язок.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, що спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї: неповнолітня або непрацездатна особа, яка не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Розмір частки нерухомого майна або транспортних засобів у спадщині може змінено спадкоємцями лише за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, відмови від неї за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Увага! Якщо спадкоємець вчасно не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець має право відмовитись від спадщини. Частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців і розподіляється між ними порівну.

Спадкоємець має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця.

Свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який посвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

Здебільшого в судовому порядку вирішуються питання щодо:

ü визнання заповіту недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

ü усунення особи від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані;

ü зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині;

ü встановлення факту проживання однією сім’єю;

ü встановлення факту прийняття спадщини;

ü визначення додаткового строку для прийняття спадщини;

ü внесення змін до свідоцтва про право на спадщину;

ü визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину;

ü зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), розміру відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане спадкоємцем у спадщину;

ü розірвання спадкового договору;

ü визнання права власності у порядку спадкування у разі відсутності документів, що піддержують право власності спадкодавця на майно;

ü визнання спадщини відумерлою.

Питання "спадщини", "спадкового права" завжди було, існує і залишатиметься актуальним як для громадянина, суспільства, так і держави в цілому, оскільки воно, так чи інакше зачіпає інтереси кожного.

Українське законодавство у своєму розвитку з питань спадкового права, крок за кроком стає більш досконалим, справедливим та ефективним, хоча містить прогалини та колізії над якими потрібно ще працювати.

Наше життя, також, є не досконалим та воно продовжується, і необхідно його прожити так, щоб залишити після себе гарну спадщину не лише матеріальну, а й духовну.

Брошура підготовлена Балтським районним управлінням юстиції Одеської області на основі Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Брошура має інформаційно-роз'яснювальний характер

Укладач: начальник Балтського районного управління

юстиції Одеської області Димовська Н.С.

Поиск по сайту: