МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ПВНЗ «БУКОВИНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Кафедра суспільних дисциплін
«Хотинська війна. Вересень-жовтень 1621 р.»
/реферат/
Студентка групи П-201
Білик Вікторія Вікторівна
Науковий керівник
к.і.н., доцент Никифорук М.П.
ЧЕРНІВЦІ, 2011
Хотинська війна
Вересень-жовтень 1621 р. П. Сагайдачний
Дума про Сагайдачного
Над Дністром понад рікою
Чорна хмара стала,
То нависла над Хотином
Турецька навала.
ПРИСПІВ.
Турки нападали,
Народ грабували,
Людей катували,
В кайдани кували,
В полон забирали
Ой, гетьмане Сагайдачний,
Мудрий наш гетьмане!
Хто ж край буде рятувати,
На ворога стане!?
Веди своє військо,
Військо запорозьке
На турків проклятих,
Ворогів затятих,
Край обороняти.
Зібрав гетьманзапорожців,
Став думу гадати,
Як ворогів з України,
Геть по виганяти !
ПРИСПІВ:
Славні козаченьки
Кониками грали,
Турків-яничарів
Шаблями рубали
І перемагали.
Славний наш гетьмане
Козацького роду,
Здобував ти волю
Для свого народу.
Хай же твоя слава
По світу лунає,
Людську пам'ять воскрешає!
Хай козацька слава
На весь світ лунає,
Україну воскрешає!!!
Хотин
Від стін Хотинської фортеці польські війська розташувалися на площі майже 8 кв. км, просунувшись до скелястих берегів Дністра на сході, крутих обривів - на півночі, глибокого яру - на півдні. Лише з заходу був легкий доступ до табору, звідки й можна було чекати ворожих атак. Через це на загрозливій ділянці побудували подвійні високі вали. Правим крилом польського табору командував С. Любомирський, а лівим - К. Ходкевич, попереду, в найбільш небезпечному місці, були розташовані козацькі полки, які 1 вересня наблизились до польського табору, але з польським військом не злилися, а спорудили свій табір окремо, обнісши його глибокими ровами і високими валами. Таким чином, козацький табір мав власні оборонні укріплення і діяв незалежно від польського командування. Стик між польським табором й запорожцями захищали лісовчики6 - польські козаки, відомі своїми походами на захід, де вони брали участь у війнах Габсбургів проти 'їх непокірних підданих. Центр польської оборони заповнювався німецькими найманцями, загонами литовців і білорусів.
Турецький табір
Для укриття від ворожих ядер вирили окопи. Всі ці укріплення були захищені артилерією (28 гармат польських, 23 козацьких). Польсько-козацький табір мав перевагу в ручній вогнепальній зброї, а також в піхоті, якої в турків не вистачало. Гармати розставили на валах з інтервалом 150-180 м. Захисних укріплень було 3-4 на метр, існував також резерв.
2 вересня до Хотина підійшла величезна турецька армія і стала табором на відстані 7 кілометрів від міста. В таборі були поставлені розкішні намети, які сяяли на сонці своїм багатством. На розкішно споряджених конях гарцювала турецька кіннота. В центрі табору було зосереджено добірне військо яничар, особиста гвардія султана і сипахи, загартовані в далеких бойових походах.
На високому горбі розташувалася ставка Османа. Своїм розміром і пишністю вона нагадувала палаци великих монархів. У покоях стіни були оздоблені золотою парчею і коштовними прикрасами. Ставка охоронялася численною вартою з яничар і сипахів.
50-тисячне військо кримського хана Джанібек-Гірея розмістилося поруч з турецьким, розставивши свої намети серед лісу і боліт. Великі гармати, здатні розбити найтовстіші мури, кільцем оточували їх військо. Величезна кількість озброєння, боєприпасів, табуни коней, верблюдів - усе це викликало страх серед воїнів Ходкевича.
Лісовчики. Худ. Й. Брандт
Виснажена у попередніх війнах Польща не могла розраховувати на перемогу своїми силами і тому вона робила ставку на допомогу козаків. Ходкевич розраховував за спиною запорозьких козаків «тримати в оборонному становищі і обережно вичікувати військового щастя», як писав польський воєвода Я. Собеський. Польське командування до самого кінця війни дотримувалося цієї тактики.
Петро Сагайдачний і всі козацькі полковники займали іншу позицію: активна оборона, в поєднанні з рішучим наступом, з урахуванням вибору часу та місця, нищівна атака вдень та вночі. Все це давало можливість ослабити, а потім і розгромити супротивника. Та ряд цінних починань Петра Сагайдачного незмінно зустрічали протидії польського командування, вірніше, гордовитого Ходкевича. Тому П. Сагайдачному з самого початку війни доводилося проводити свої військові операції майже самостійно, силами козаків.
Кількість козаків у Хотинській кампанії перевищувала число польських та інших воїнів, що знаходились під командуванням Ходкевича.
Біля броду. Худ. Й. Брандт
Значення запорожців у битвах зумовлювалось не тільки чисельною перевагою і не тільки тим, що в них було багато піхоти. Справа була в тому, що більшість вже воювала з турками й татарами, добре знала повадки ворога. Козаки захищали свою землю, в той час як поляки вважали, що турки до їх країни не підуть. Аксент, що знаходився у таборі, так писав про козаків: «Якби не козаки, польське військо було б розбите за три-чотири дні. Турки знали, що козаки сильні, і всю міць направляли проти них. Казали, що коли переможемо козаків, легко розправимось з поляками».
Звертаючи увагу на турецько-татарські сили, німецькі джерела зазначають, що «свій табір султан розбив на високому березі Дністра. Неможливо було охопити поглядом всі (турецькі) намети».
Бій
Проти поляків і козаків під Хотином стояла понад 250-тисяч- на армія Османа II. Вона була добре озброєна і споряджена. Більшість воїнів султана і ханської орди мала значний воєнний досвід. Крім того, турецька армія була озброєна 250 гарматами великого й середнього калібру, вона мала величезну кількість верблюдів, мулів, коней. Щоб настрахати невірних, Осман II привів із собою невідомих у цих місцях тварин - 4 бойові слони.
Султанські війська були розподілені на три групи: праву, ліву і центральну. Справа біля річки розташувалися бейлербеї Анатолії, Діярбакира, Сіваша зі своїми військами у центрі розташувалися яничари, сипахи, зліва - орда кримських татар і решта полків.
Поява 250-тисячної турецько-татарської армії біля Дністра була величезним лихом для Молдавії, України і Польщі. Зупинившись табором, турецькі і татарські орди кинулися в усі боки для грабежів місцевого населення. Вони нападали на молдавські і українські села, захоплювали худобу, одяг, хліб, вбивали дітей, а дорослих брали в полон і гнали в турецький табір. На десятки кілометрів навколо турецького табору за кілька днів було все спустошено і перетворено в руїни. Населення захопленої ворогом території залишало свої оселі, рятуючи життя. Ці втікачі ширили на Україні і в Польщі тривожні чутки про грізну силу ворога.
Один із учасників Хотинської війни Яків Собеський так розповідав про появу турецького війська на Дністрі: «...настав день, який запам'ятався полякам на вічні часи, коли з'явилися незліченні полчища султана Османа II і хана Джанібек-Гірея, зібраних із численних областей і народів. З волі могутнього володаря прийшли на Дністер неждані гості від берегів Євфрату, Нілу й сусіднього Дунаю: Азія та Африка, наче зрушені в своїх основах готувалися кинутися на Поділля. Незліченні й різноплемінні війська йшли до сарматських кордонів, де інше небо, інший клімат, інший характер природи, де все, одним словом, вражало погляди пришельців».
Бій за турецький прапор
Осман II пророкував своїм військам перемогу та повне знищення ворожого війська. Він виношував плани блискавичної війни. Вірний собі, він поклявся «нічого не їсти, доки не відправить в пекло до вечері всіх поляків до останнього...» В іншому разі султан нахвалявся у війську запорозькому снідати, а в польському обозі обідати.
Що готувала реальна дійсність султану і його військам, було для нього таємницею. Настав день Хотинської епопеї. Це було 2 вересня 1621 р. під сивими стінами Хотинської фортеці, яка своєю величністю, своєю красою надихала воїнів козацько-польського табору на ратні подвиги, на славу.
З першого ж дня султан спрямував основну ударну силу турецьких військ проти козацьких полків. І це не випадково. Адже він вважав, що покінчивши з козаками, можна буде швидко закінчити війну. Проте вже перші бої показали, що вирішальною силою в даній війні є козацькі полки, які мужньо зустріли переважаючі полчища ворога. Незабаром бій набрав запеклого характеру.
Список використаних джерел літератури
1. Апанович О. М. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. - Чернівці, 1991.
2. Велика Історія України від найдавніших часів до 1923 року. Зладив Микола Голубець. Видав Іван Тиктор. - Львів, 1935.
3. Грушевський М. Історія України-Руси. Том VII. Козацькі часи до року 1625. - К.: Наукова думка, 1995.
4. Загірня М. М. Гетьман Петро Сагайдачний. - К., 1991.
5. Комарницький С. І. Хотинська епопея. З історії Хотинської війни 1621 року. - Чернівці: Золоті литаври, 2000.
6. Комарницький С. І. Цитадель на Дністрі. (З історії Хотина та Хотинської фортеці). - Чернівці: Золоті литаври, 2000.
7. Ліщук Дмитро. Гетьман Петро Сагайдачний. Воїн. Полководець. Політичний діяч. Чернівці: «Технодрук», - 2007.