Українська діаспора (2010 рік)

Чимало українців живе на російському прикордонні:

1. де українці становили за переписом 1926 року 36 % всього населення і можна говорити про мішану російсько-українську територію

· на півночі Слобожанщині серед російської більшості

· на Дону

· на східному Передкавказзі (у східній частині Краснодарського краю і в Ставропольському краї);

2. мішаним українсько-російсько-білоруським краєм

· північну Чернігівщину (Стародубщину)

На західних околицях України чимало українців живе на румунському і словацькому прикордонні.

Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін: до 1939 року (а частково й згодом) вона збільшувалася завдяки новому припливові з України (звичайно, також завдяки природному приростові), зменшується через повернення (рееміграцію) в Україну та (зокрема, в третій і дальших генераціях) через асиміляцію та денаціоналізацію.

Пласт в світі

З 1950 року український Пласт розвинув активну діяльність на нових місцях поселення: Австралія, Аргентина, Канада,Великобританія, Німеччина, США. Проводяться пластові заняття, вишколи, виховні та спеціалізаційні табори. Видаються для виховників журнали «Вогонь Орлиної Ради», «В дорогу з юнацтвом», для новацтва видається місячник «Готуйсь», для юнацтва«Юнак», а для старшопластунів і пластунів-сеньйорів — «Пластовий Шлях». Також було видано посібник для виховників — «Посібник зв'язкового». У Аргентині, Австралії, Великобританії, США, Канаді та Німеччині було створено крайові проводи Пласту. У 1954 році було створено Конференцію Українських Пластових Організацій, для того щоб обрати єдиний провід та координувати діяльність світового Пласту.

Наприкінці 80-років XX ст. у Радянському Союзі змінилася політична ситуація: уряд злагіднив контроль над словом і закордонними контактами. Постали організації, які сприяли національному відродженню. Почалося відродження скаутського руху. Перший пластовий табір на українських землях після Другої Світової війни було організовано 17 липня 1989 року; його відвідало навіть декілька пластунів з Канади. Однак, невдовзі на нього було здійснено напад агентами КДБ, спецпідрозділами МВС та райкомом ЛКСМУ Львова. Сімох пластунів заарештовано та побито. Пізніше, в газеті «Радянська Україна» було опубліковано статтю М. Дорошенка «Ще не вмер Степан Бандера, або Недитячі Ігри доморощених пластунів», де «Пласт» зображувався як «буржуазно-націоналістична військово-спортивна організація»^[11].

Завдяки праці окремих осіб та підтримці деяких нових організацій виникли пластові групи в різних середовищах і в різних місцевостях. Уже в 1990 році вони були в Луцьку, Києві, Донецьку, але найширше Пласт розвинув свою діяльність на теренах Львівщини та Львова зокрема, де Міська рада22 лютого 1990 року затвердила «Статут пластового товариства». Пластуни в еміграції активно допомагали розвитку «Пласту» в Україні. На початок 1995 року «Пласт» нараховував 3500 учасників.

Під час поширення осередків «Пласту» в Україні на початку 1990-х років колишні пластуни, які пластували у 1930-х роках надсилали листи із проханням поновити їх членство в організації.

Видавництво пластової літератури також відновилось і в Україні, в основному за допомогою іноземних пластунів. Почалося видавництво журналу «Готуйсь!» (для новацтва 6-11 років) та «Юнак» (для юнацтва 11-18 років).

У 1997 році було відзначено 85-ту річницю заснування організації у пластовій оселі «Сокіл», участь в якому взяло понад 700 пластунів з 34 осередків організації в Україні. Також вперше в незалежній Україні було інавгуровано третього в Історії «Пласту» Начального Пластуна Любомира Романківа.

Почався стрімкий розвиток інших скаутських організацій на південних та східних землях України. Багато з них, разом із пластунами, взяли участь у 18-му всесвітньому скаутському Джемборі в Нідерландах у 1995 році. Вони також відвідали Перше Всеукраїнське пластове Джемборі біля села НевицькеЗакарпатської області. 33-ох українських скаутів було запрошено взяти участь у 19-му всесвітньому скаутському Джемборі у 1999 році.

Поиск по сайту: