Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поховальні та поминальні обряди



Аналізуючи основні ініціаційні моменти життя людини та обряди, які виконуються під час їх здійснення, на предмет використання у них символіки хліба, не можна оминути увагою і поховальні та поминальні обряди, що завершували цикл родинної обрядовості та, разом з тим, були безпосередньо пов’язані з родильними обрядами (адже, як зазначалося вище, за уявленнями наших предків, дитина приходила у цей світ із «того» і, проживши життя, поверталася назад). У цьому зв’язку простежується замкненість кола родинної обрядовості.

Подібними, як і в інших родинних та календарних обрядах, були і символічні форми хліба, що використовувалися під час поховальної та поминальної обрядовості, мабуть, з тією лише різницею, що несли в собі більшою мірою символічне навантаження, ніж в інших обрядах, і ця символіка майже повністю пов’язувалася із культом предків.

Перш ніж аналізувати суто поховальні та поминальні обряди на предмет використання у них символіки хліба, зазначимо, що на Харківщині існував цікавий звичай, опис якого згадується також у фольклорно-етнографічній збірці П.Куліша «Записки о Южной Руси». Аби продовжити собі життя, добрі господарі, які мали достаток у господарстві, заздалегідь робили собі домовину, ставили її на горищі і щороку до країв засипали зерном. Це зерно (або печений із нього хліб) обов’язково роздавали жебракам чи мололи на борошно і вночі, щоб не вислуховувати похвали від людей, а мати милість у Бога, клали на порозі багатодітним вдовам, які бідували та потребували допомоги. Взагалі, вважалося, що безкорислива допомога ближньому продовжує людині життя і примножує її достаток.

В останню земну путь людину проводжали, як і зустрічали, з хлібом. Це спостерігаємо у звичаї класти на віко (дах домовини), яке при виході із господи несли попереду домовини з покійним, паляницю найчастіше житнього хліба. Адже людина «переселялася» в інший світ, за віруваннями слов’ян, подібний до цього. А житня паляниця, як було зазначено вище символізувала собою хліб щоденний, а отже, життя і достаток. Ця хлібина раніше віддавалася жерцям і розділялася на поминальній трапезі. Зараз її найчастіше у більшості регіонів України віддають священику.

Майже у всіх регіонах України побутує звичай після винесення покійника посипати у хаті житом, що вже саме по собі є символом життя, а тому ніби виганяє із оселі дух смерті.

Так само поширеним у нас є споживання ритуальної їжі – колова (чи колива). У підручнику М. та З.Лановиків «Українська усна народна творчість» читаємо: «Під час похорону на могилі справлялась тризна – язичницький жертовний обід, коли їли коливо – пшеничну чи ячмінну кашу, що вважалась їжею покійників»[24;227]. Коливо являє собою, як зазначено, солодку кашу, присмачену медом, іноді родзинками, яка готується подібно до куті, лише без узвару, а густою. Як згадувалося вище у відповідному підрозділі, кутя теж була під час різдвяно-новорічних свят поминальною стравою, а Дідух – вмістилищем духів померлих предків в оселі.

Символ хліба використовується також при обряді «печатання» могили, який зараз священики подекуди виконують у день поховання, а раніше традиційно він здійснювався й у деяких місцевостях здійснюється до сьогодні у сороковий день після смерті. У статті дослідниці В.Завадської «Обрядовий хліб», опублікованій в енциклопедичному виданні «100 найвідоміших образів української міфології» з цього приводу говориться: «На сороковий день покійника «запечатують». Для цього тричі навхрест беруть землі з могили, трошки меду, хліба й солі. Усе це змішують і несуть до церкви. Після того, як священик відслужить над цим панахиду, землю повертають назад на могилу»[36;391]. Чому саме на сороковий день поминання виконується цей обряд? За віруваннями наших предків, до цього дня душа покійного ще перебуває на землі, а після нього уже піднімається на небо, тому і «печатують» могилу у цей день. Хліб, змішаний із землею, сіллю та медом тут відіграє функцію оберега, аби душа покійного не тривожила живих.

Після поховання на могилі поряд із чаркою (чи склянкою) із водою кладуть окраєць хліба та пиріжок (місцями лише окраєць хліба). Те саме ставлять у хаті померлого, найчастіше на вікні, й не забирають також протягом сорока днів, доки душа перебуває на землі, щоб вона мала чим поживитися.

Стосовно суто поминальних обрядів, то традиційно поминання відбуваються на дев’ятий, сороковий день та у рік після смерті покійного. Подекуди поминання влаштовують ще у півроку, найчастіше на сході України. Під час таких поминань до церкви несуть «парастас», до якого обов’язково входять три книші(жертовний хліб духам предків) – пісний білий поминальний хліб із загорнутим наверх краєм, що називається «душею», адже поминають душу покійного, і ще по три якісь страви: рогалики, яблука чи інші. Також у ці дні, як і під час поминання у день поховання, варять коливо, яке, поминаючи покійного, рідні після служби над ним тричі пробують у церкві, а потім – перед поминальним обідом - вдома усі присутні на поминальній трапезі.

Поминальні дні майже рівномірно розподілені й протягом року і знайшли своє відображення у календарних святах та обрядах. Всі такі поминання здійснюються за допомогою жертовних страв, найчастіше – різноманітних форм хліба, про що йшлося у першому розділі роботи. Адже культ предків в українців надзвичайно розвинений і великою мірою зберігся майже у первісному своєму вигляді, з невеликими змінами трансформувавшись у християнство. Особливо широко такі поминання наявні у різдвяно-новорічних обрядах, у післяпасхальний тиждень, на Зелені свята, існують і окремі поминальні дні, наприклад, Дмитрівська й Федорова суботи та багато інших. Використовувані форми та символіка хліба у них є ідентичні описаним у цьому підрозділі.

Висновки

Як бачимо, хліб – це не лише необхідна страва харчування, про що говорять народні прислів’я («Хліб – усьому голова», «Хліб та вода – козацька їда», «Без хліба суха бесіда», «Як є хліб та вода, то немає голода» та ін.), це символ добробуту, гостинності, хлібосольства, обрядовий символ, символ первісної астральної трійці (місяця, сонця та зірок), символ святості, самого життя, здоров’я, щастя, радості, достатку, міцності родинної спілки, злагоди; він – оберіг в домі і в дорозі, запорука найкращих душевних і моральних порухів.

Звернення до даної теми дало змогу проаналізувати велику кількість фольклорно-обрядового матеріалу з точки зору багатозначності у ньому символу хліба. Поетична образна система значень цього символу дає змогу судити про рівень осмислення та ставлення народу до своїх духовних і моральних цінностей, естетичного бачення світу. Нам вдалося розглянути полісемантичну символіку хліба у потрійному колі обрядового фольклору українців. Різноманітні прояви обрядового використання хліба та поетичної його символіки в обрядовому фольклорі тим більше заслуговують на увагу, що вони зумовлені різними сторонами морально-етичного, естетичного та релігійно-культурного світогляду і побуту українців. Тому центральною проблемою при розкритті теми стало питання про те, в чому полягає внутрішній зміст символу хліба в обрядових текстах.

Мабуть, до найдавніших форм хліба можна віднести прісні коржі, які в різноманітних виявах використовуються у календарних та родинних обрядах уже більшою мірою як суто символ. Проте улюбленим повсякденним, святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений хліб. Його ще до середини ХХ ст. пекли у добре напаленій печі на черені, підкладаючи під хлібини капустяне листя. За звичаєм, в Україні випічкою хліба займалися суто жінки. Тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних і ті, які різали тварин – колії. Протягом віків вироблялося ставлення до нього як до священного атрибута, символу усіх календарних та родинних обрядів. З ним розпочинали і завершували усі важливі справи, якщо бажали, щоб вони були успішними, наприклад, закладини і будівництво житла, перші входини у хату та інші.

Крихти й шматки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, здмухати пил і доїсти, бо неповага до хліба могла накликати злидні.

Дослідивши використання хліба у календарній та родинній обрядовості, можемо стверджувати, що хліб – в українських обрядах є одним із найважливіших символів, при цьому його утилітарна функція відходить на другий план, а пріоритетною стає знакова, символічна.

Так, мабуть, найбагатшою на використання різноманітних форм хліба (кутя, Дідух, пироги, книші, паляниці та ін.) як символу у календарній обрядовості є різдвяно-новорічний цикл. Символіка хліба тут надзвичайно полісемантична, але простежується два її основні напрямки. По-перше, - це чітко виражена космогонічна семантика, де хліб символізує астральну трійцю (сім’ю) – місяць, сонце, ясні зорі (або дрібен дощик), які здавна у слов’ян відповідали за багатий врожай, а отже, за достаток і здоров’я родини. По-друге, саме через хлібну символіку здійснювався зв'язок із предками, культ яких у різдвяно-новорічній обрядовості (як і в календарній та родинній обрядовості загалом) надзвичайно сильний і зберігся до сьогодні в окремих обрядодіях. Адже, за дохристиянськими віруваннями, саме предки допомагали, сприяли родині знову ж таки у вирощенні багатого врожаю, а тому і в достатку, здоров’ї членів родини.

У весняній обрядовості використання окремих форм, а тому і символіки хліба є повторюваними. Проте простежуються й специфічні символи. Це, насамперед, обрядово-символічне печиво «жайворонки», яких, за свідченням багатьох джерел, випікали на Явдохи-Плющихи (14 березня) або на Сорок Святих (22 березня), і діти з цими «жайворонками» закликали весну. Це мало прискорити її прихід. Ще одним, цікавим з огляду символічного навантаження, хлібним символом є «хрещики», які випікалися із прісного житнього тіста в середохресну середу та використовувалися у проведенні обряду «першої борозни», що теж символізувало багатий майбутній урожай. Такий хрещик з’їдав орач, другий давали волам або коням, а третій – клали у борозну.

У літньо-осінніх календарних обрядах таким унікальним, неповторюваним символом є обжинковий вінок із колосся жита, пшениці чи збірний, що символізував собою безперервність хліборобського річного циклу робіт та річне коло сонця.

В родинній обрядовості також не менш ефективно та різноманітно використовується символ хліба. Наприклад, у родильно-хрестильних обрядах досить колоритним є обряд «бабиної каші», варіативні види якого існують майже у всіх регіонах України і який символізує собою і саму дитину у материнському лоні, і її майбутню долю. Різновиди весільного хліба (калач, коровай, шишки, гуси, та ін.) виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя й злагоду у сім’ї. До регіональних типів весільного печива відносять верч – обрядовий хліб, різновид калача, яким обмінювалися родини на весіллі: молодий привозив верч для тещі, а молода – для свекрухи, що символізувало поєднання родин. Також оригінальним печивом був дивень – теж обрядовий весільний калач, якого виробляли у формі плетінки втроє чи вчетверо, а потім через нього молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Тут обрядовий хліб виступає оберегом кохання наречених, їхньої сімейної спілки.

Література:

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 2004.
  2. Грушевський М. Історія української літератури: У 6-ти томах. – К., 1993. – Т.І.
  3. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1989.
  4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі // Упорядкування, вступна стаття та примітки М.Москаленка. – К., 1988.
  5. Календарно-обрядові пісні // За редакцією М.М.Пазяка. – К., 1987.
  6. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – К., 1994. – Т.І.
  7. Колядки і щедрівки // Упорядкування, вступна стаття і примітки С.Глушка. – К., 1991.
  8. Круть Ю.З. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. – К., 1973.
  9. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість. – К., 2005.
  10. Лозко Г. Українське народознавство. – К., 1995.
  11. Потебня А. Слово и миф – М., 1989.
  12. Скуратівський В. Що ти нам, весно, принесла? // Дванадцять місяців, 1994. – К., 1993.
  13. Сосенко К. Історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. – К., 1994.
  14. 100 найвідоміших образів української міфології // Під загальною редакцією доктора філологічних наук Олени Таланчук. – К., 2002.
  15. Сумцов Н. Символика славянских обрядов. – М., 1998.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.