На Лівобережну та Правобережну

Українського народу (1648-1676 рр.). Причини, характер і рушійні

Сили Визвольної війни українського народу середини XVII століття.

Відновлення Української державності. Переяславська Рада.

Становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.

План

1. Причини і рушійні сили війни.

2. Періодизація війни.

3. Хід воєнних дій в 1648-1652 рр.

4. Переяславська Рада (8 січня 1654 р.) та її наслідки.

с/о Відновлення української державності. Україна після смерті Б.Хмельницького.

Література:

1. Історія України. Навчальний посібник / за ред. В.Ф.Верстюка. – К., 1997. – Ст. 77-114.

2. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2003. – Ст. 80-96.

3. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. – Ст. 97-145.

4. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до к. XVIII ст. – К.. 1997. – Ст. 177-225.

1) Протягом к. XVI – поч. XVII ст. в Україні відбулося ряд козацько-селянських повстань, причинами якіх було:

ü посилення національного гніту польською шляхтою;

ü зростання соціальних суперечностей, утиски козацтва та селян з боку польських панів;

ü релігійний наступ католицизму в Україні, обмеження і утиск православної віри.

Проте більшість цих повстань потерпіли поразку:

Таким чином, з 9 великих повстань лише одне не було розбито – козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом). Проте жодне повстання не закінчілося перемогою козацько-селянського війська.

Це був період тимчасової поразки кураїнського національно-визвольного руху та “Золотого спокою” для польської держави. Цей період тривав 8 років з 1639 р. по 1647 р. Проте, це був затишок перед бурею: козацько-селянські повстання к.XVI – поч.XVII ст. стали передвісниками визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.

Причини національно-визвольної війни:

¨ посилення феодально-кріпосницького гніту (п`ятиденна панщина, зростання кількості повинностей селян, побори арендаторів);

¨ зростання релігійних та національних суперечностей (утиск православної церкви та національних прав українського народу, порушення королівських гарантій українців шляхтою та магнатами);

¨ наступ польської влади на права і вольності козацтва, порушення прав реєстрових та нереєстрових козаків;

¨ розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності);

¨ формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначала національні інтереси, формувала цілі українського руху і відіграла провідну роль у процесі державотворення.

Лідером націонално-визвольної війни став Богдан Зиновій Хмельницький,

у якого польський шляхтич Д.Чаплинський в 1647 р. розорив хутір Суботів. Хмельницький втік на Січ, де був обраний гетьманом і очолив антипольське повстання, яке швидко набуло загальноукраїнського масштабу і набула характеру національно-визвольної війни. У визвольній війні взяли участь представники усіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

Форми боротьби були різноманітними: від відмови виконання робіт до військових дій. Але, все ж таки, переважали насильницькі, збройні методи боротьби. Досить часто зустрічалися і погроми мирного населення, грабежі і спустошення міст і сіл. До цих руйнівних актів вдавалися усі сторони (поляки, московіти, татари, турки, українці).

Вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх боротьба.

2) Періодизація Національно-визвольної війни:

Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.) – період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної та соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.) – період погіршення економічного та геополітичного становища козацької України.

Третій період (вересень 1657 р. – червень 1663 р.) – період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилося в громадянську війну і призвело до розколу козацької України на два гетьманства – Правобережне і Лівобережне.

Четвертий період (липень 1663 р. – червень 1668 р.) – період боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського та московського урядів поділити українську державу.

П'ятий період (липень 1668 р. –вересень 1676 р.) – період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

3) Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.)

На початку війни Б.Хмельницькому вдалося розв'язати три основних завдання: формування власних збройних сил, залучення до боротьби широких верств населення та укладання військово-політичного союзу з Кримським ханством. Завдяки цьому військові дії вже початкового етапу війни були надзвичайно ефективними.

У квітні-травні 1648 р. козацько-татрське військо розгромило польське військо на р.Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. На бік повсталих перейшли реєстрові козаки.

У травні 1648 р. козаки і татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем. У полон потрапили 8,5 тис.чоловік, разом із командуючим польським військом гетьманом М.Потоцьким.

Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі. На кінець червня повсталі звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня – були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині.

У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу м.Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У листопаді 1648 р. повсталі звільнили весь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита опинилася на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об`єднання українських земель у межах національної держави збройною силою.

Однак Б.Хмельницький прагнув політичного врегулювання конфлікту і 21 листопада 1648 р. він уклав перемир`я з польським королем Яном Казимиром.

В грудні 1648 р. Б.Хмельницький урочисто в`їхав до Києва. І вже в лютому 1649 р. під час переговорів з королівським послом вперше висунув ідею створення Української суверенної держави.Територія якої визначалася межами проживання етнічних українців, і яка стане спадкоємницею Київської Русі.

Розбудова національної держави республіканського типу почалася в ході війни.

обираєгетьмана

Старшинська рада

(дорадчий орган при гетьмані)

Адміністративно-територіальний устрій:

Влада гетьмана поширювалася на територію Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводства, східні райони Волинського та Подільського воєводств. Ця територія ділилася на полки (в різні часи їх було від 10 до 36), полки – на сотні. На чолі полку стояв полковник, на чолі сотні – сотник.

Містами і селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати, у селах – сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Проте війська Б.Хмельницького в союзі з Кримським ханством, здобули переконливу перемогу під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). У результаті8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

• Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої;
• Кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мають повернутися у підданство до панів;
• Шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона погоджувалася на автономію (право самоврядування), втрачалася територія шести полків, відновлювалася модель соціально-економічних відносин.

Прагнучи не допустити посилення України, у лютому 1651 р.польський уряд відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана стала причиною найтяжчої за всю війну поразка українцівпід Берестечком у червні 1651 р. А у липні литовські війська захопили Київ. Однак, Б.Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії і зупинити під Білою Церквою наступ польсько-литовського війська.

18 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка передбачала:

• Територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;
• Козацьке військо скорочувалося до 20 тис. осіб;
• Гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Український народ не прийняв умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б.Хмельницький воєнні дії проти Польщі. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. А в червні 1652 р. відновлюється влада гетьмана на всій території України.

4)Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.)

В цей час міжнародне та внутрішнє положення України почало ускладнюватися. До цього привела молдавська політика Б.Хмельницького (шлюб його сина Тимофія з донькою молдавського правителя Лупула Розандою). Проти включення Молдавії у сферу політичних інтересів України виступили Османська імперія, Валахія, Трансільванія. Річ Посполита разом з Валахією і Трансільванією утворили антиукраїнську коаліцію.

Восени 1653 р. відбулася битва між українським та польським військами біля м. Жванець на Поділлі. В грудні 1653 р. була укладена Кам`янецька угода, яка відновила права і вільності козацтва, передбачені Зборівською угодою.

У цій ситуації гетьман і старшина переконувалися, що без допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, це підтримували і широкі маси населення (близькість мов, культури, православна віра).

У 1653 р. Б.Хмельницький звернувся до російського царя Олексія Михайловича, який скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. В Україну було направлене посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю.

Умови приєднання України до Московського царства в історії отримали назву"Березневі статті". Вони передбачали:

Ø Україна (територія Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Московщини;

Ø Влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар;

Ø Чисельність козацького війська – 60 тис. чоловік;

Ø В містах зберігалося право на самоврядування;

Ø Визнавалася самостійність української православної церкви;

Ø Україна отримала право на зовнішню політику (крім Польщі та Туреччини);

Ø Передбачалися спільні воєнні дії України та Московщини.

Серед істориків немає єдиної точки зору в оцінці характеру Переяславської угоди та діяльності Б.Хмельницького.

У 1656 р. Московський цар уклав Віленський мир з поляками без згоди українців. На зближення з Польщею Москва пішла з метою спільної боротьби проти Швеції. Хмельницький звинуватив Москву у порушенні Переяславських угод і продовжив війну проти Польщі. 27 липня 1657 р. Б.Хмельницький помер.

с/о Третій період (вересень 1657 р. – червень 1663 р.)

Всупереч рішенням Корсунської ради, яка обрала наступником Б.Хмельницького його сина Юрія, після смерті Б.Хмельницького, старшинська рада обрала Івана Виговського (1657-1659) гетьманом спочатку до повноліття Юрія, а згодом – повноправним гетьманом (таким чином династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському).

І.Виговський, досвідчений і талановитий діяч припустився ряду помилок, що призвело до загострення соціально-політичної боротьби в Україні:

1)Обрання його гетьманом відбулося на старшинській раді, що викликало невдоволення простого козацтва;

2)Взяв курс на підтримку інтересів старшин і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан;

3)Залучав Москву до боротьби з опозицією, тим самим створював умови для втручання Москви у внутрішні справи України, що привело до погіршення україно-російських стосунків;

4)Для боротьби з опозицією скористався допомогою Кримського ханства (вперше в історії України татари залучалися не для захисту від зовнішньої небезпеки).

У протистоянні з Москвою І.Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір, за яким:

ü Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства утворювали Руське князівство у складі Речі Посполитої на правах автономії, визнавалася свобода віросповідання, зберігалися права і привілеї козаків;

ü Передбачалося відновлення соціально-економічних відносин, що існували до цього, зменшувалася кількість козаків, Руське князівство позбавлялося права самостійних зовнішніх відносин.

Московський уряд оголосив Виговського зрадником. І в 1659 р. розгорнув наступ на Україну 150-тисячної армії. Армія гетьмана завдала поразки московській армії, проте антигетьманівський рух посилився і Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

В 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю.Хмельницького (1659-1663), сподіваючись, що він продовжить справу батька.

У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і московським урядом було підписано договір, який суттєво обмежував автономні права України. Невдоволення політикою Москви щодо України висловлювало більшість козацтва та і сам молодий гетьман, який пішов на зближення з Польщею. В 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах.

Більшість козацтва і старшини Лівобережної України, де переважали промосковські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнати владу Ю.Хмельницького. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність Ю.Хмельницький склав булаву.

Розкол України

на Лівобережну та Правобережну

(1663 р.)

ПРОМОСКОВСЬКА ОРІЄНТАЦІЯ ПРОПОЛЬСЬКА ОРІЄНТАЦІЯ

Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Московщиною Річчю Посполитою.

60-80-ті роки ХVІІ ст. увійшли в історію України як «доба Руїни».

Руїна – трагічний період в історії України, який розпочався після смерті Б.Хмельницького, характеризується внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу і вторгненням в Україну іноземних держав.

Причини Руїни:

1. Боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами.

2. Глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики.

3. Українські землі стали об’єктом загарбницьких інтересів Росії, Польщі, Османської імперії, Криму.

Розкол України

Поиск по сайту: