У різних сферах державної діяльності глави держав наділяються загальними повноваженнями, які можна розбити на декілька груп:
1) представницькі повноваження (всередині і за межами країни):
- право підпису міжнародних договорів;
- право безпосереднього звернення до глав іноземних держав та урядів;
- призначення дипломатичних представників;
- здійснення акредитації представників у зарубіжних країнах;
- виступ з офіційними зверненнями до парламенту та посланнями до нації;
o Напр.. в США щорічні послання Президента розглядаються як виклад політичної прогарами урядової діяльності на майбутній період.
- в деяких країнах до повноважень Президента віднесено оголошення війни і підписання мирних договорів.
2) повноваження пов’язані із управлінням справами держави:
§ в законодавчій сфері:
- право скликання сесій парламенту, в тому числі надзвичайних сесій;
- право дострокового розпуску парламенту;
- законодавча ініціатива (в США Президент такого права немає);
- право вето на законопроекти;
- опублікування законів;
- право звернення в органи конституційного контролю щодо конституційності того чи іншого акту;
§ в сфері виконавчої влади:
- призначення глави уряду і прийняття його відставки;
- участь у Формуванні уряду;
- вирішення стратегічних питань військового управління, як військовим головнокомандуючим збройних сил;
- введення особливих режимів управління (у федеративних державах);
- видання власних нормативних актів (у країнах з парламентською формою правління вони часто потребують контрасигнатури).
§ в судовій сфері:
- призначення на судові і вищі судові посади;
- сприяння у виконанні рішень судів;
- та інші.
3) Повноваження з конкретизації правового статусу особи:
- вирішення питань громадянства;
- надання політичного притулку;
- здійснення права помилування та пом’якшення покарання;
- здійснення нагород;
- присвоєння почесних, спеціальних і вищих військових звань.
4) Надзвичайні повноваження:
- проголошення надзвичайного стану, в зв’язку із чим глава держави вправі приймати акти, які мають силу закону.
Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі.
Þ В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований президентом.
Þ У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).
Þ У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. Глава держави не впливає на склад і політику уряду, який підзвітний Парламенту.
Þ В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.
Þ В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.
Þ А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» - розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право вето щодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується.
o Наприклад, хоча король Великобританії має право вето щодо законів, прийнятих парламентом, але вже три століття таке право ним не застосовується.