Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

The Ukrainian State Disorder: Imperatives of National Sovereignty Insurance After Twenty Years of Independence

Держава всупереч: імперативи забезпечення її суверенітету - двадцять років потому української Незалежності.

Розглядається стилістика дії імперативів забезпечення державного суверенітету України доби Незалежності.

Ключові слова: імперативи, державний суверенітет, доба Незалежності, когнітивний дисонанс, багатовекторність, різнозбалансова політика, безвекторність, системний аналіз.

Рассматривается стилистика действия императивов обеспечения государственного суверенитета периода Независимости.

Ключевые слова: императивы, государственный суверенитет, период Независимости, когнитивный диссонанс, многовекторность, разносбалансированная политика, безвекторность, системный анализ.

Khyzhniak Igor A.*

The Ukrainian State Disorder: Imperatives of National Sovereignty Insurance After Twenty Years of Independence

The social and political behaviour of state sovereignty imperatives within the period of existing Ukraine as an Independed State.

Key words: imperatives , state sovereignty, a period of Indepence, cognitive dissonance , multivectorial policy, diversified balanced policy, vectorless policy, a systems analysis.

* * *

____________________________________________________________________

*doctor Habil., professor (world history, international relations); doctor Habil., professor (political science), academician of Ukrainian academy of political science, chairman of the international information department at «Ukraine» International University of Human Development.

 

Постановка проблеми. Удосконалення української державності відіграє у суспільстві винятково важливу роль. А це на перших етапах свого становлення оформлялось за допомогою пошуку методологічних ідей у працях класиків української державності: М. Драгоманова, М. Грушевського,В. Винниченка, Б. Кістяківського, А. Потебні, М. Шаповала та ін.. Незважаючи на активні дослідження методології подальшого розвитку державності в роботах закордонних вчених – А. Атаманчука, В. Афанасьєва, С. Глазьєва, Б. Лазарєва, а також українських дослідників В. Аверьянова, О. Белова, Б. Гаєвського, В. Князєва, В. Сиренка, Ю. Сурміна та ін., вказана проблема відзначена не тільки великою кількістю «білих плям», але й вражаючою ойкуменою, яку досягли, і то випадково, окремі дослідники в процесі пошуку при виконанні замовних аналітичних проектів. Нинішній стан методології української державності не може задовольнити потреби практики державного будівництва, востребуваність на які весь час зростає. Використання методологічних досягнень західної філософії, політології, соціології, особливо праць М.Вебера, Н. Віннера, Т.Гоббса, Є.Дюркгейма, Дж. Локка, Т. Парсонса, А. Де Токвіля, А.Дж. Тойнбі та ін., переосмислення ряду положень марксизму стимулювало нагромадження методологічних цінностей, перевірки й усвідомлення їхніх можливостей у пізнанні і практиці.

Названа проблема є також винятково складною з тієї причини, що вона детермінується більш загальним, і поки що до кінця невирішеним наукою, завданням – створенням концепції методології побудови української державності доби Незалежності як такої. Особливо востребуваною складовою цієї проблеми є визначення в процесі створення нової української незалежної держави окремих функціональних парадигм, передусім парадигми забезпечення державного суверенітету України.

Звідси випливає мета цієї публікації, що спрямована на виявлення ролі і механізму дії вказаної парадигми в методології забезпечення державного суверенітету України доби Незалежності.

Вирішення проблеми. Поняття суверенітет, як відомо, було вперше введено у науковий обіг в 1576 р. французьким юристом Жаном Боденом. Воно означало верховну владу, що у державі належала, на думку Бодена, крім Бога ще й народу та аристократії. У сучасний же період, згідно з Конституції України, суверенітет ототожнюється з владою народу і є базовою одиницею виміру функціонування української держави доби Незалежності. Функціонально забезпечення дієвості суверенітету лежить в межах політичного виміру. Тому саме політична складова набула особливої ваги в контексті реалізації стилістики свого перформенсу. Отже, звязка державний суверенітет і його політичне забезпечення формує базові засади успішного функціонування будь-якої сучасної держави.

Для більш глибокого розуміння проблем утворення і функціонування сучасної незалежної української держави слід звернутись до передумов її історичного розвитку. І, насамперед, це стосується становлення такого суб’єкту міжнародних відносин як національна держава. В основі цього терміну лежать дві складові, що потребують окремого роз’яснення. Насамперед відзначимо, що ідея національної держави («держави-нації») передбачає наявність особливого сенсу поняття нації, яке остаточно сформувалось, лише в часи Просвітництва в межах концептуальних розробок проблем природного права і народного суверенітету. І дотично до поглядів представників французського Просвітництва нація в позиції політичного співтовариства здатна формувати і легалізувати власним волевиявленням соціальні інститути і владні структури, створюючи тим самим суверенну державу. Таким чином, саме поняття нації містить в собі ідею співгромадянства, рівності перед законом і підпорядкування єдиній владі, що обмежена нормами природного права.

В сфері політики цей процес знайшов своє виявлення у двох базових напрямках. З одного боку, подібно до того, що відбувалось у сфері ідеології, традиційні правлячі еліти часто використовували ідею інструментально, в якості досягнення своїх базових цілей. З іншого, - взаємодія традиційної політики і націоналізму має і зворотній зв’язок. Намагаючись на початковій стадії використати національну ідею в якості своєрідної мімікрії, держава у реальному вимірі все більш відчутно почала сприймати змістовий бік політичної філософії націоналізму; протягом останніх років XIX ст., у післявоєнні роки XX ст. і особливо після розпаду СРСР у 1991 р. правляча еліта у багатьох країнах, і зокрема в Україні, почала набувати, хоча в різних місцях з різним ступенем дозованості (пояснююче слово у нашій розвідці), національний склад мислення; саме завдяки діяльності держави, і, в першу чергу, змісту шкільної і вузівської освіти, націоналізм стає дійсно масовим (залежно від держави у різній дозованості) явищем.

З цього моменту національна ідея, вступаючи у різні сполучення з традиційною політикою в ході свого історичного розвитку, перетворилась в одну з провідних сил, що стала визначати як внутрішню, так і зовнішню політику сучасних держав.

Проблема незалежності України тісно пов’язана з розвитком ідеї соборності, яка протягом багатьох століть виступала як потужний стимул до об’єднання українських територій, що були роз’єднані кордонами сусідніх держав. Результатом стало не національно-визвольне змагання чи остаточне самостійне розв’язання національно-державних проблем, незалежність нарешті відбулась внаслідок «несподіваної радості», що ніби чарівний дарунок впала на долю історично довгопрагнуючого своєї об’єднаності, цілісності, неподільності суспільства України. Якісний бік цієї «радості» був забезпечений розпадом однієї з провідних імперій ХХ ст. – Радянського Союзу. І найбільшим парадоксом нового державоутворення виявилось те, що на його чолі стала вища ланка радянської партійно-державної номенклатури. Влада, таким чином, від самого початку перебрання на себе всіх політичних повноважень, почала здійснюватись не від імені домінуючої більшості населення країни, а виключно в інтересах лише державно-бюрократичного його сегменту, який саме і організував у такий спосіб задоволення чисто своїх вузькокорпоративних, загальносоціальних потреб.

В межах цього наукового подання пропонується аналіз суто українського перехідного типу держави, яка визначається нами поняттям «держава всупереч». Цей аналіз буде здійснений в межах імплементації функції влади в полі організації забезпечення суверенітетудержави.

Досвід двадцяти років незалежності України переконливо засвідчив, що, беззаперечною особливістю влади в українській державі є її практично необмежена самостійність, відокремленість від суспільства, наявність власної внутрішньої структури, залежність від вищих ешелонів політичної влади, зрощення з потужними олігархічними кланами і підпорядкування її діяльності інтересам лише кількох сімей. Тому і не дивно, що діяльність кожної першої особи країни цілком визначається інтересами виключно певного сегменту вказаної структури державної влади.

Складність перетворень, далеко непростий і зовсім не лінійний розвиток двадцятирічної незалежної української держави вказує на їїневідповідність поняттю «соціальної сутності державної влади», що має виступати засобом і інструментом задоволення конституційно закріплених потреб головного носія влади в країні – народу.

Відносно терміну «дозованість» , то він має вихід на два, здавалося б функціонально несумісних, сегмента: проблему моральності та дієвості соціальних ліфтів. Обидва вони створюють єдиний механізм формувння кадрової основи практично всіх вимірів адміністративної побудови суспільства. Проте, з точки зору якісних параметрів «дозованості» і ступеня застосування їх у соціумі, стає очевидним виродження та перверзія їх первісної конотації. Адже саме вказані величини достатньо виразно відображають функціональну суть поняття «держава всупереч».

В якості основи при аналізі вказаного поняття ми визначимо термін «імператив забезпечення державного сувернітету». Таким чином, зазначена мовна одиниця в якості забезпечення здійснення однієї з базових функцій сучасної української держави стосується дій найвищих державних посадових осіб і, насамперед, першого президента незалежної України Л. Кравчука.

Ще під час політичної увертюри становлення незалежності України довговистраждана соборність була відразу просто викинута у кошик як набридливий непотріб реальними кроками ще тодішнього препрезидента України. Він «проковтнув» як просто «непомічену» образу національній гордості України і відверто дипломатично непротокольний виступ тодішнього президента США Дж.Буша-старшого під назвою «курча по-київські» влітку 1991 р., в якому всі намагання створити незалежну українську державу були підведені під знаменник «руйнівного націоналізму». Всі ж спроби Л.Кравчука звернути на себе увагу вищих посадовців США після прийняття Акту про державну незалежність України наштовхнулись на відверте небажання останніх хоча б дослухатись до аргументації української сторони. Зрозуміло, що «моральність» особливо у високій політиці – це поняття відносне. Та все ж мотивація прийти до реальної політичної влади виявилась домінуючою, навіть, коли йшлося про досить реальну кар’єрну небезпеку загубити все під час підписання угоди у Бєловезькій Пущі у грудні 1991 р. (Б. Єльцину тоді вдалось досить вправно скерувати всю офіційну процедуру у вигідному для нього руслі, продуктивно використавши всі переваги банкетного стола ).

Маючи репутацію вмілого царедворця та пронирливість «хитрого лиса» у коридорах радянської партійної номенклатури (так визначала його тоді громадська думка), опинившись на президентській посаді Л. Кравчук виявив очевидну непідготовленість і нездатність до прийняття стратегічних, доленосних рішень. Результатом цієї «професійності»( це стосується дій і другого президента України) стали Будапештські меморандуми 1994 р. , які, незважаючи на своє статечне дипломатичне оформлення, на практиці, у випадку виникнення серйозного міжнародного конфлікту, поставили під велике запитання забезпечення державного суверенітету України [1].

Аналогічний перформенс мав місце із застосуванням «соціального ліфта», коли з подачі першого хазяїна з вулиці Банкової посади мера Києва і в.о. голови Кабінету Міністрів України зайняли відповідно близький родич його соратника по роботі в ЦК Компартії України «паночок Косаківський» (таке прізвисько «подарували» йому кияни ) та номенклатурний висуванець Ю. Звягільський. Обидва, правда кожен в своєму амплуа, і досі мають досить сумнівну репутацію: перший ,- з точки зору професійного менеджменту, другий ,- закону.

Подальша детальна актуалізація діяльності перших осіб країни з точки зору спонуки «забезпечення державного суверенітету України» видається недостатньо продуктивною саме тому, що власне перший президент започаткував домінуючі позиції тій парадигмі, яка почала повністю повторюватись з дивною схожістю і послідовністю практично всіма його наступними візаві. Досвід двадцятирічного розвитку України переконливо засвідчив практичну недостатність, щоб не сказати очевидну невідповідність, імперативу забезпечення державного суверенітету України здатності виконувати його ролеві зобов’язання первісного функціонального призначення.

З точки зору незалежності держави в зовнішніх і внутрішніх справах суверенітету сучасних умовах розглядається як верховенство влади держави всередині країни. Це також означає поєднання двух начал-верховенства і незалежності – і розглядається як право на незалежність і свободу ззовні і зсередини. Згідно визначення швейцарського юриста XVIII ст. Емеріка де Ваттеля , що вважається класичним на Заході: «Будь-яка нація, яка сама управляє собою у різноманітних формах незалежно від першого ліпшого іноземного правління , є суверенною державою. Її права природнім чином кореспондуються з правами кожної іншої держави » [2; р. 18].

Тут мова йде про зовнішній суверенітет . Отже слід розрізняти два аспекти поняття суверенітет – внутрішній і зовнішній. Внутрішній суверенітет –це можливість держави здійснювати будь-які прийнятні для неї методи правління, розпоряджатись своєю територією і ресурсами, видавати закони і примушувати громадян їх виконувати. Зовнішній суверенітет ототожнюється з можливістю держави проводити незалежну політику, встановлювати дипломатичні відносини з іншими країнами, заключати міждержавні договори, угоди тощо.

Світовий досвід засвідчує, що непрофесійність рішень прийнятих на внутрішньодержавному рівні є первинною для розвитку держави і суспільства і має безпосередній вихід як на соціально - економічну, так і політичну сфери. Відносно рівня міждержавної діяльності, то вона є неодмінно доповнюючою складовою і ступінь її ефективності залежить від здатності держави належним чином адаптуватися до міжнародного середовища.

За таких умов поняття когнітивного дисонансу набуває першорядного значення. Його суттєва складова фіксується на кардинальному розходженні між інтересами олігархічних бізнесових кланів, державно-політичною елітою та відходом від додержання принципів демократії, а також різким погіршенням, у зв’язку з цим, політичної ситуації в країні. Тобто на всьому тому, на чому фактично від самого початку існування самостійної української держави стали постійно наголошувати її західні контрпартнери, доповнюючи до вищезазначеного ще й недотримання останньою своїх функціональних зобов’язань перед власним суспільством.

Когнітивний дисонанс позначив свою присутність не тільки на початковій стадії існування парадигми діяльності перших осіб на рівні закріплення імперативу забезпечення внутрішнього державного суверенітету України. Він з початку результативно зафіксувався не тільки у вигляді узагальнюючого образу «кравчучок», символізуючих перші кроки функціонування нової незалежної держави, а і наразі закарбував себе на кшталт безапеляційного визначення сьогодення – «бандитська держава». А це все вже ставить дуже загрозливий діагноз діяльності вказаної гілки державної влади за більш ніж 20 років, що минули.

З точки зору невідповідності конституційним базовим принципам «соціальної сутності державної влади» та з огляду на реальний стан речей наразі в Україні діяльність як перших осіб, так і вся структура органів державної влади являють собою комерційні структури, кожна з яких має свій власний прейскурант розцінок. Відбулась інституційна приватизація внутрішнього суверенітету держави в режимі свавілля корупції (прикладів безліч, проте це – окрема проблема). Тому досить непривабливо зараз виглядає аналогія сьогоденного стану речей в Україні з подіями, які мали місце в Польщі на самому початку 80-х років XX ст. Тоді один з представників опозиційної інтелігенції кардинально налаштованої проти правлячої партійно – бюрократичної верхівки і активно підтримуючої незалежне профспілкове об’єднання « Солідарність» Адам Міхник заявив: « Перемовини з урядом – то справа вельми добра,особливо коли ти тримаєш пістолет біля їх скроні » [3;c.448].

Ось чому з точки зору забезпечення державного суверенітету України поняття «держава всупереч» у концентрованому вигляді відображає власне саму сутність нового утворення, що в принципі має всі формальні ознаки держави. Хоча, на жаль, її якісний бік дає всі підстави визначати останню як середовище, що все ще не відбулось у традиційних параметрах, які відповідають дійсним сутнісним характеристикам загальноприйнятного поняття « держава».

Присутність когнітивного дисонансу як однієї з парадигм методологічних засад при оцінці діяльності української держави свідчить про чисто національну специфіку функціонування такого імперативуяк забезпеченнязовнішнього державного суверенітету України та стилістику його перформенсу в українській політиці сьогодення.

В період правління адміністрації Л. Кучми у фаворі була т.з. багатовекторність. Зараз стилістика влади і відповідно її перформенс у сфері зовнішньої політики кореспондується з дещо іншим підходом, що був озвучений у вітчизняних ЗМІ представниками партії регіонів (О. Надошею) і був сформульований як різнозбалансована політика. У той же час президент України Віктор Янукович у своєму виступі 7.04.2011 р. характеризував як базовий принцип зовнішньополітичної діяльності української держави концепцію національного прагматизму, або іншими словами безвекторність. У такій контроверсійності та очевидній невизначеності ще належить розібратись фахівцям та експертам в галузі теорії міжнародних відносин. А поки що, декларування орієнтації на європейській вибір в результаті вилилось у досить тривалу, вимушену паузу, що продовжувалась з 19 грудня 2011 р. по 30 березня 2012 р. Хоча і потім парафування відбулося за участі державних чиновників, правда тільки третєрівневого порядку. А офіційна імплементація тріади дипломатично – протокольного церемоніалу «парафування – підписання – ратифікація» Угоди про асоціацію з ЄС очевидно напряму залежить від її підписання 28 листопада 2013 року і безсумнівно пов`язана з існуючим станом демократії в Україні. На це досить недвозначно, ще першими, почали вказувати у попередні роки представники владних структур таких країн як Німеччина, Франція, Чехія, Австрія, які вже на етапі « підписання» Угоди про асоціацію стали ставити під сумнів офіційне санкціонування своєї згоди на можливий вступ України у майбутньому до ЄС, мотивовано вказуючи на всю очевидну небезпеку ступеня негативу від активізації задіяності фактора , визначеного нами як «когнітивний дисонанс».

Крім того, одночасне надто активне розігрування, для прикладу, «китайської карти» , дуже вже нагадує раніше запроваджену за президента Л. Кучми, і всіляко розкритиковану, при президенті В. Ющенко, багатовекторність. Наслідки від надмірного захоплення східним вектором можна окреслити тільки одним прикладом реалізації китайської допомоги африканським країнам. Там, для роботи китайських спеціалістів у західних регіонах континенту по добутку нафти у місцях розробки відповідних проектів, було задіяно крім значної кількості китайських робітників ще й 4 тисячі китайських вояків ( так би мовити для захисту), повністю озброєних згідно зі штатного розкладу [4].

Як відомо, політика – це не ідеальні , а оптимальні рішення,боісторія шанує вчинки, а не розмови. А державна політика є концентрованим виразом моральності, що домінує у даний момент у суспільстві. Ось чому повсюдні вирази державних мужів про « системний підхід», « системне осмислення», «системне вирішення» тощо без дійсно наукового розуміння і усвідомлення сутнісних характеристик самого поняття «система», (а воно має відношення до переважної кількості документальних джерел, що безпосередньо стосуються державного суверенітету України), перетворює його на демагогічний камуфляж, небажання робити реальні кроки по його, державного суверенітету, забезпеченню.

Як приклад вищезазначеного, слід навести системну, наукову дефініцію того, що відбувається зараз в Україні з точки зору розуміння структури дії імперативів забезпечення державного її суверенітету: вона являє собою складно організовану стохастичну систему. ЇЇ дослідження потребує додатко-вого розгляду проблем організації та ролі конфліктів у цих процесах. В таких системах зони системного детермінізму діють далеко не завжди. Тому дії принципів детермінізму змінюються періодами наростання флуктуацій, які наближують систему до точки біфуркації . А в межах цієї точки поведінка системи змінюється непередбачено [5]. Тому навіть мінімальні зміни в структурі забезпечення державного суверенітету України здатні здійснити вирішальний вплив на її подальший розвиток.

І було б вельми бажано «державі всупереч» нарешті припинити дивитись на світ “ очима навпаки” , тобто поглядом “ в середину себе” з точки зору задоволення виключно своїх політичних, фінансових і соціальних інтересів, що ставлять непрохідний бар’єр між владою і українським народом.

Бо інакше , у противному разі, “ держава всупереч” , що все ще існує, просто приречена на подальшу ескалацію інфернальної атмосфери, яка панує у сучасній владі в Україні.

До того ж , продовження сакралізації “ когнітивного дисонансу” приведе лише до поглиблення ступеня соціальної, політичної, і, головне , ресурсної «втоми» суспільства.

Висновки. В Україні сьогодні відбувається очевидна і при тому безупинна приватизація багатства та соціалізація бідності, або, іншими словами, приватизація прибутківта соціалізація втрат. А це у наслідковому плані вже перетворило Україну у дійсно “захоплену країну ” найбільш потужними олігархічно-фінансовими кланами, що привело до того, що остання перебуває в “інституційній пастці ”. Виходом може бути або “зовнішній ”, або “внутрішній шок ”. Як далі підуть справи , поки –невідомо. Але в період 2012-2015 років слід чекати “соціальної турбулентності ”, яка зруйнує “приватизацію влади ” з боку владних еліт , що її купили. І про це варто завжди пам’ятати.

Література

1. Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Документ 998_158, редакція від 05.12.1994, чинний. – [Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://zakon.rada.qov.ua./cqi-bin/laws/main.cqi?nreq=998_158

2. Emer de Vattel. Le des gens, ou Principes de , la loi naturelle. Vol. 1. 1758. P. 18.

– [ Електронний ресурс].- Режим доступу: http:// oll.liberty fund.orq./index. php? option=com_staticxt&static file=show. php%Ftitle = 1051aItemid=28.

3. Центрально-Восточная Европа во второй половине ХХ века. В 3т. Т.2. От стабилизации к кризису (1966-1989).-М.: Наука, 2002.-516 с.

4.China National Weekly Enqlish News. Review //Government documents.

- [ Електронний ресурс].- Режим доступу: http//bjrewiew.com.cn.//document/node10104 htm.

5.Easton, David. A System Analysis of Political life.-New York: John and Sons, Inc., 1967.- 507 p.

* * *

The notion of sovereignty was put into scientific circulation for the first time in 1576 by the French lawyer Jane Boden by name. According to his definishion it meant that the supreme power in the state belonged, except God, to people of any country as well as to aristocracy. Nowadays according to the State Ukrainian Constitution Sovereigntyis identified with the peoples` power and is a basic unit for functioning of the Ukrainian State within the whole period of its acquired Independence. The practical sovereigntyeffectiveness of state functions is insured within the boundaries of political dimension. And that`s why its just political component constitutes special priority within the context of the foregoing problem that is being under translation into reality.

The formation of such an ample actor of the international relations as national state presents vivid foundation for establishing and functioning of modern state in Ukraine. The idea of forming of such kind of the state was finally formulated at the time of the Age of Enlinghtment as well as within the frames of simultaneous conceptual development of natural law and people sovereignty.

In the field of politics this phenomenon was introduced in two basic trends – in ideology and in interaction of traditional policy assuming nationalism.

The problem of the Ukrainian Independence is closely connected with the conspicuous idea of the Ukrainian sobornist`. In the common sense of understanding it means the unification of people on tolerance basis, liberty, democracy, firm religious belief as well as voluntary combination of political, moral and cultural values etc. For many centuries it came out as a powerful symbol to unification upsurge of considered primordial Ukrainian lands that had been separated before by the borders of neighbouring states. This long-waited creation of an Independent Ukrainian State has already been resulted neither from its own national liberation in historic competition nor from self-solution of state and national problems. The concluding result has emerged from the fall of one of the leading empires of the 20-th century – the Soviet Union. And as the most striking paradox of the newly formed state appeared to be the highest-ranking Communist party nomenclature has placed oneself at the head of state ruling. From the very start power control in Ukraine began to be exercised under the domination of state and bureaucratic segment rather than in favour of overwhelming majority of state population.

The experience of more than twenty years of the State Independence in Ukrainehas firmly confirmed undisputed particularity of ruling for governing elite. Its major sense includes unlimited self-dependency, intentional separation from the maturity of society`s interests, the availability of personal self-controlled inner structure of management, direct dependence on the highest levels of political power echelons of the state, coalescence with powerful oligarchical industrial and financial clans as well as unparalleled subordination of the existing governing system to the only few bodies of the high-ranking families.All the above mentioned unsurprisingly resulted in political activity of all legally elected the first-ranking persons of the state starting from the first President of Ukraine to have been subsequently marked with absolute allegiance and unconditional obedience to the foregoing created system of total state autocrat subordination.

Nowadays in Ukraine there has been happening evident and unceasing privatization of riches and socialization of poorness or in other words privatization of profits and socialization of losses. This consequently leads Ukraine to both the status of the «country under seize» by the most powerful bodies of high-ranking families or the latter being deliberately forced into the «institutional trap». The only way out may be either «home front» or «outer inspirited» shock.What may really happen in the future is obviously unpredictable. But within the period of 2012 – 2015 it seems to be expected a sort of «social turbulence» that may cause ruining «the state power privatization»undertaken by the governing elite. And it always worth remembering.

* * *

The article presents an innovative fusion of the approach to main events and fundamental problems of state sovereignty of the Ukrainian nation after more than twenty years of State Independence. The author takes on certain important theoretical terrain and introduces particularities of state sovereignty imperatives within the period of existing Ukraine as an Independent State.

The problem of the Ukrainian Independence is closely connected with the idea of the Ukrainian sobornist`. So long-waited creation of an Independent Ukrainian State has already been resulted neither from its own national liberation in historic competition nor from self-solution of state and national problems. The concluding result has emerged from the fall of one of the leading empires of the 20-th century – the Soviet Union. And as the most striking paradox of the newly formed state appeared to be highest-ranking Communist party nomenclature that has placed oneself at the head of state ruling. From the very start all power control began to be exercised under the domination of state and bureaucratic segment rather than in favour of overwhelming majority of state population.

The unlimited ruling of governing elite is characterized by self-dependency, intentional separation from the maturity of society`s interests, the availability of personal self-controlled inner structure of management, coalescence with powerful oligarchical industrial and financial clans as well as unparalleled subordination of the existing governing system to the only few bodies of the high-ranking families. All this unsurprisingly resulted in political activity of all legally elected the first-ranking persons of the state starting from the first President of Ukraine to have been subsequently marked with absolute allegiance and unconditional obedience to the foregoing created system of total state autocrat subordination.

But within the period of 2012-2015 it seems to be expected a sort of «social turbulence» that may cause ruining «the state power privatization» by the governing elite. And it always worth remembering.

 

Інформація для контактів

Хижняк Ігор Антонович

Домашня адреса – вул. Саксаганського, 44,кв.8, м. Київ, Україна ,01033

Службова адреса – Відкритий Міжнародний Університет Розвитку Людини «Україна», вул. Хорива, 1г, м. Київ, Україна,04071

Домашній телефон 289-99-52

Мобільний телефон 095571870

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.