Правові основи здійснення бюджетних видатків

Здійснення державних та місцевих видатків е одним із векторів фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Бюджетні видатки — це вид фінансових правовідносин, що пов'язаний із безперервним цільовим використанням грошових коштів бюджету. Фактично це прямі планові витрати держави чи органів місцевого самоврядування, пов'язані із виконанням їх функцій. Бюджетні видатки здійснюються за відповідною системою і класифікуються за низкою критеріїв:

1. За економічним змістом:

— поточні видатки;

— видатки розвитку.

2. За їх місцем у структурі бюджету:

— видатки із загального фонду бюджету;

— видатки спеціального фонду бюджету.

3. За суспільним призначенням:

— державне управління;

— правоохоронні органи;

— оборона країни;

— зовнішньоекономічна діяльність;

— економічний розвиток;

— соціально-культурну сфера;

— наука, освіта, спорт;

— обслуговування державного боргу тощо.

Бюджетний кодекс України класифікує видатки за двома основними критеріями. Залежно від бюджету, з якого вони здійснюються, державні та місцеві. При цьому кодекс окремо визначає, які видатки фінансуються винятково з державного бюджету. Своєю чергою, місцеві видатки розподілено на дві основні групи: на ті, що враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів, та такі, що не враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів. Таким чином, Бюджетний кодекс дає відповідь на питання, які видатки повинні фінансуватися з відповідних бюджетів, та яким чином має покриватися розрив між доходами і видатками. З цією метою врегульовано питання надання між бюджетних трансфертів із державного бюджету: дотації вирівнювання та субвенції. Відповідно до положень Бюджетного кодексу, дотація вирівнювання — це між бюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Субвенції — це теж між бюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Державні та місцеві видатки здійснюються в порядку фінансування. Фінансування — це визначений у правових формах, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій.

Особливостями та принципами бюджетного фінансування є те, що одна й та сама видаткова функція не може здійснюватися з кількох бюджетів; фінансування бюджетних установ здійснюється на основі економічно встановлених і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави та закріплені у відповідному фінансово-плановому акті.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені отримувачами протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету. Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються, окрім винятків, передбачених чинним законодавством, керівником відповідної установи вищого рівня. Плани використання бюджетних коштів отримувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони отримують бюджетні кошти. Згідно з п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу, розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків із бюджету. Тобто це відповідальні керівні особи, яким надаються бюджетні асигнування. Треба наголосити, що бюджетні кошти, призначені юридичним чи фізичним особам, які не є бюджетними установами, надаються лише через розпорядника бюджетних коштів.

Поиск по сайту: