Поняття та сутність держави. Функції держави

Держава у правовій науці розглядається як така форма організації суспільного життя, метою якої є об'єднання людей єдиною владою для координації їхніх різноманітних інтересів. Державна влада розповсюджує свою дію на всіх людей, які перебувають на території певної держави. Держава виступає офіційним представником суспільства і спирається на засоби примусу. Отже, можна сказати, що держава — це організація політичної влади, яка здійснює керівництво суспільством, управління загальносуспільними справами в межах певної території.

Поряд з державою в суспільстві виникають і функціонують інші об'єднання громадян (політичні партії, громадські організації), котрі об'єднують людей за їхніми різноманітними інтересами: політичними, економічними, духовними. Усі вони беруть активну участь у політичному житті, є важливими складовими політичної системи суспільства. Проте держава посідає особливе, стрижневе, місце у політичній системі суспільства, що зумовлено її змістовними характеристиками. Лише держава:

— є офіційним представником усього суспільства;

— володіє суверенною (верховною, самостійною і формально незалежною) владою в суспільстві;

— здатна виконувати загально-соціальні функції керівництва суспільством, а також управління загальносуспільними справами;

— може встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру;

— має у своєму розпорядженні специфічний апарат держави для виконання її функцій.

Сутність держави як суспільного явища полягає, перш за все, у тому, що вона є єдиною організацією політичної влади, котра здійснює керівництво і управління всім суспільством. Тому дослідити сутність держави — означає виявити волю та інтереси тих соціальних груп, які вона виражає і захищає.

Державна влада є особливим видом управління, який, поряд з організаційними можливостями, наділений правом примусу для виконання державних функцій.

Функції держави — це основні напрями (зміст) діяльності держави, котрі розкривають її соціальну сутність.Їх класифікують за різними ознаками:

1. За соціальним значенням державної діяльності:

— основні (безпосередньо характеризують її соціальну сутність);

— Другорядні (не розкривають безпосередньо соціальної сутності держави).

2. За територіальною спрямованістю: внутрішні та зовнішні.

3. За сферою суспільного життя: політичні, економічні, гуманітарні, культурні, соціальні.

4. За часом виконання:

— постійні (здійснюються протягом усього часу існування держави);

— тимчасові (здійснюються протягом певного періоду. Наприклад, під час надзвичайного стану).

Форми держави

Форма держави є безпосереднім виразником і носієм її сутності та змісту (функцій). Це складне суспільне явище, котре вміщує три взаємопов'язані елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

Форма правління — це спосіб організації державної влади, що вміщує порядок утворення державних органів і розподіл компетенції між ними. Основними формами правління є монархія і республіка.

Монархія — це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється одноособово і переходить, зазвичай, за спадком.

Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства, проте основною формою державної влади стала лише при феодалізмі. У буржуазному суспільстві збереглися здебільшого формальні ознаки монархії.

Основними ознаками класичної монархічної форми правління є:

— існування одноособового глави держави (монарха);

— глава держави здійснює правління безстроково;

— монарх здійснює керівництво державою на свій розсуд;

— влада глави держави має спадковий характер;

— монарх не несе відповідальності за законами цієї держави (юридична безвідповідальність).

Монархії поділяють на дві групи: необмежені й обмежені.

Необмежена монархія — це форма правління, за якої влада монарха не обмежена чинністю законів чи повноваженнями державних органів.

У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

— деспотичну монархію, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнаний божеством або напівбожеством. Така форма правління характерна для рабовласницьких держав, насамперед, стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай);

— абсолютну монархію — це форма правління, за якої влада монарха зумовлюється його належністю до правлячої династії, але йому не надаються божественні почесті (Саудівська Аравія).

Обмежена монархія — це форма правління, за якої влада монарха обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів.

Різновидами обмеженої монархії є:

— дуалістична монархія — це така монархія, за якої глава держави не має законодавчої влади, що перейшла до парламенту, але формує склад уряду, яким керує особисто або через призначеного ним прем'єр-міністра;

— парламентська монархія — це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави, який, зазвичай, обмежується лише представницькими функціями. Більшість сучасних монархій є парламентськими, їх існування зумовлене національними традиціями (Англія, Японія, Швеція).

Республіка — це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, котрі обираються народом на певний термін. Основними ознаками республіки є;

— обрання на певний термін глави держави та інших вищих органів державної влади;

— здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

— юридична відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом;

— загальнообов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших державних органів;

— захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави.

Сучасні республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані.

Парламентська республіка — це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, котрий формує повністю відповідальний перед ним уряд (Італія, Австрія, Фінляндія, Індія, Греція).

У парламентській республіці можливе існування поста президента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має винятково представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем'єр-міністр.

Президентська республіка — це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює президент, котрий поєднує повноваження глави держави і глави уряду (СІЛА, Аргентина, Мексика).

Змішана республіка (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська) поєднує в собі ознаки парламентської і президентської республіки. За такої форми правління парламент набуває повноважень контролю президента щодо формування уряду та здійснення ним виконавчої влади (Франція, Україна, Фінляндія).

Форма державного устрою — це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складовими.

Форма державного устрою розкриває:

— з яких частин складається внутрішня структура держави;

— яке правове становище складових частин держави;

— як здійснюється розподіл повноважень між центральними і місцевими органами.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах.

Простою формою державного устрою є унітарна держава.

Унітарна держава — це форма устрою держави, окремі складові якої не мають суверенітету, всіх ознак державності. Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (воєводства, області, графства) не мають ознак політико-державної самостійності. Деякі унітарні держави (Італія, Україна) включають автономні утворення.

Складними формами державного устрою є федерація і конфедерація.

Федерація — це держава, до якої входять кілька територіальних утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право ухвалити власну конституцію, мати свою судову систему (СІЛА, Російська Федерація).

Конфедерація — це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. За конфедеративного устрою держави, що стають членами конфедерації, зберігають свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах.

Форма державного режиму — це сукупність методів і способів здійснення державної влади. Характер існуючого у певній державі режиму визначається обсягом повноважень влади, способами і методами її діяльності, ступенем свободи індивідів. Державний режим може бути демократичним і антидемократичним (авторитарним чи тоталітарним).

Демократичний режим формується у правових державах. Характерні ознаки:

— конституційне проголошення і здійснення соціально-економічних і політичних прав громадян і їх організацій;

— дія принципу розподілу влади;

— виборність та строковість повноважень центральних і місцевих органів державної влади;

— офіційне визнання принципів законності та конституційності;

— наявність демократичного законодавства.

Антидемократичний режим характеризується:

— ліквідацією або значним обмеженням прав і свобод громадян;

— забороною опозиційних партій;

— зосередженням необмеженої влади в руках глави держави чи уряду;

— обмеженням ролі виборних органів державної влади і значним розширенням повноважень органів виконавчої влади;

— верховенством держави над правом.

Поиск по сайту: