Засоби господарсько-процесуального примусу та відповідальності

Господарсько-процесуальна відповідальність — це застосування органами судової влади до учасників господарського процесу за поруш ення вимог господарсько-процесуального законо давства передбачених законом заходів державного прим усу, виражених у формі несприят ливих наслідків як процесуального,так і мат еріально-правового характ еру.

Будучи наділеною всіма ознаками юридичної відповідальності, господарсько-процесуальна відповідальність має особливості, іцо полягають у специфіці її суб’єктного складу, сфері застосування, процедурі застосування, порядку оскарження, нормативній закріпленості, складі заходів процесуальної відповідальності й ін.

Серед сутнісних ознак господарсько-процесуальної відповідальності немає обов’язку встановлення вини як умови притягнення до відповідальності. В ГПК фактично реалізовано презумпцію вини правопорушника. Наприклад, якщ о відсутні причини неявки сторони в судове засідання, ці причини презюмуються як неповажні, що тягне за собою можливість розгляду справи за його відсутністю; пропуск процесуальних строків, що позбавляє права на вчинення певних процесуальних дій, також уважається вчиненим із неповажних причин, поки не буде доведено інше і т.д. Видається, що відсутність подібних презумпцій значно ускладнило б господарський процес необхідністю попереднього з ’ясування вини правопорушника, сприяло б затягуванню розгляду справ.

Здебільшого господарсько-процесуальне правопорушення виступає у формі невиконання господарсько-процесуального обов’язку, приписів ГПК України. Оскільки абсолютна більшість складів господарсько-процесуальних правопорушень є формальними, це позбавляє суд від необхідності з’ясування наявності збитків та причинно-наслідкового зв’язку.

Суб’єктами господарсько-процесуальних правопорушень у загальному плані виступають учасники господарського процессу, зазначені в ст. 18 ГПК. Однак суд (суддя), як орган, що застосовує заходи відповідальності, а також прокурор та судовий представник, як особи, що захищають (представляють) інтереси інших осіб, не підлягають господарсько-процесуальній відповідальності.

Застосування заходів господарсько-процесуального відповідальності має на меті запобігання неправомірній поведінці учасників судового процесу; забезпечення дотримання встановленого законом порядку та принципів здійснення правосуддя; захист інтересів учасників судового процесу, компенсацію витрат добросовісної сторони; превентивний вплив на правопорушника й інших суб’єктів тощо.

Для виникнення господарсько-процесуальної відповідальності, окрім традиційних передумов — наявності відповідної правової норми, правосуб’єктності особи та правопорушення — обов’язковим є наявність акта, за яким таку відповідальність покладено на особу (рішення, ухвала, постанова), який подекуди є зайвим при застосуванні заходів відповідальності в матеріальних галузях права (наприклад, при застосуванні заходів цивільної або господарської відповідальності). Крім того, у випадках учинення господарсько-процесуальних правопорушень господарським судам належить реагувати на них у спосіб, передбачений ст. 90 ГПК: винесенням окремих ухвал, а за наявності підстав — також і надсиланням повідомлень органам внутрішніх справ чи прокуратури.

Форми господарсько-процесуальної відповідальності можна класифікувати за ознаками характеру застосовуваних заходів та нормативного закріплення, а саме:

— штрафні санкції;

— компенсаційні санкції, зокрема відшкодуванні стороні понесених під час провадження у господарському суді судових вит рат та збит ків;

— застосування несприятливих процесуальних наслідків.

У господарських справах типовими є такі заходи примусу, що можуть виконувати функцію господарсько-процесуальної відповідальності:

— відмова в прийнятті позовної заяви;

— повернення без розгляду зустрічної позовної заяви у випадку недотримання вимог щодо обов’язкової взаємної пов’язаності з первісним позовом (за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за всіма позовами; у зв’язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо) — п. 3.7.3 роз’яснення Вищого арбітражного суду від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»;

— залишення позовної заяви без р о згл я д у, наприклад у разі, коли позивач не звертався до установи банку за одержанням із відповідача заборгованості, коли така заборгованість відповідно до законодавства мала бути одержана через банк та в інших випадках;

— відкладення розгляду справи (п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 77 ГПК України);

— залишення заяви про вжиття запобіжних заходів без р ух у (у разі недотримання вимог ст. 43-3 ГГІК або несплати держмита), відмова в задоволенні заяви про вж иття запобіжних заходів (у разі порушення вимог ст.ст. 43-1, 43-4 ГПК України);

— розгляд справи судом за наявними в ній мат еріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, за183лишения позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК у разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом;

— відмова у прийнятті нових доказів судом апеляційної інстанції у разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом (п. 3.7.1 роз’яснення Вищого арбітражного суду від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»);

— розгляд справи за відсутністю сторони.

Поиск по сайту: