Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Єльникова Г.В. – професор

кафедри менеджменту освіти

ЦІППО АПН України

УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА КЕРІВНИКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Однією з вимог системного підходу до управління школою є підвищення культури управління.

Без культури не може буїи демократизації, і відповідно не може бути цілеспрямованої роботи по створенню правової демократичної держави.

Культура – поняття досить складне, яке має всі ознаки цілісної динамічної системи, що складається з багатьох структурних частин або компонентів, які знаходяться в певних зв'язках і взаємозалежності. Вона становить собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством у процесі суспільно-історичної практики.

Системністю визначається і саме поняття “культура управлінської праці”, що включає такі її різновиди: загальна, або загальнолюдська культура, культура політична, правова, естетична, педагогічна з її- чисельними відтінками в залежності від типу і специфіки навчального закладу. Різноманітність самих видів культур, як і різних сфер їх застосування, а також чисельність форм управлінської етики вимагає, звичайно, системного підходу й аналізу, без яких управління суспільством сьогодні практично неможливе. Плюралізм думок, політичних дискусій, широка полеміка про шляхи подальшого розвитку країни виявили відсутність як загальної, так і управлінської культури у більшості з керівних кадрів, що негативно впливає на темпи і характер реформи загальної освіти.

На нашу думку, дефіцит культури, відсутність її пріоритету в суспільстві є однією з причин “гальмування” перебудови освітньої системи, і перш за все, її основної ланки – середньої загальноосвітньої школи. Об'єктивний аналіз реального стану справ у цій системі свідчить не тільки про розрив зв'язків між окремими її ланками, але й про серйозні порушення “стиковки” між ступенями самої школи. Це вимагає створення відпрацьованої системи управління загальною середньою освітою, ліквідації її проміжних ланок, усунення дублювання і таке інше. Зростає необхідність різко підвищити кваліфікацію й культуру праці управлінського персоналу, і в першу чергу, керівників шкіл.

Культурно працювати – це значить уміти правильно розставити кадри на вирішальних ланках, працювати творчо, з перспективою, завжди бачити кінцеву мету і вибирати найбільш раціональні методи її досягнення. А для цього треба -постійно вчитися, наполегливо оволодівати науковими принципами управління, вміло керуватися ними в своїй управлінській діяльності.

Що ж таке управлінська культура відносно до діяльності керівника школи? Які її складові? В чому специфіка і професійні особливості управлінської праці? :

“Культура і правління школою, – відмічав професор Ю.А.Конаржсвський, – цс виконання адміністрацією сукупності вимог, які висуваються до процесу управління, зумовлених нормами моралі, етики, естетики, права, принципами організації і технології управління” [4, 120 – 121].

Як бачимо за даним визначенням, основні компоненти культури управлінської праці витікають із норм і принципів перелічених вище наук. Сукупність цих вимог являє собою складну систему професійних умінь і навичок, які включають всю різноманітність культур, у тому числі культуру загальну, політичну, правову, естетичну, культуру спілкування і ряд інших її форм і відтінків.

Спробуємо дати коротку характеристику тим з них, які відповідають більш загальному поняттю “педагогічна”, або “професійна культура” і вимоги яких повинні розповсюджуватися на кожного керівника школи.

По-перше, загальна, або, як прийнято говорити, загальнолюдська культура (порядок розгляду компонентів не вказує на пріоритет попередніх над наступними). Під загальною культурою розуміють найбільш просту форму “культурності”, коли людина одержала певну освіту, засвоїла деякі правила етикету і досягла відповідного рівня в користуванні ними. Безумовно, для керівника сучасної школи цього рівня явно недостатньо. Він має бути носієм високої загальнолюдської культури, що визначається, перш за все, справжньою інтелектуальністю і високою духовністю. Носій цієї культури повинен мати широкий світогляд, глибоку ерудицію, справжні поняття про честь, совість, громадську мужність, уміти володіти собою в будь-якій, навіть екстремальній ситуації.

Безумовно, така людина, а тим більше керівник, не може бути автократом, чистим адміністратором; їй абсолютно не властиві диктат, окрик, зарозумілість й інші якості, характерні для віджилої командно-бюрократичної системи.

Як не парадоксально, але навіть в умовах науково-технічної революції, коли непомірне зростає роль людського інтелекту, питання освіти і культури постійно відсувалися на другий план. Так виник той горезвісний “залишковий” принцип фінансування, який по-суті й призвів ці галузі до кризового стану. Нещодавно введені курси основ естетики, етики, основ економічних знань й психології сімейного життя аж ніяк не вирішили всіх питань, пов'язаних з культурним становленням особистості школяра, бо не охоплюють усіх проблем цієї широкої сфери людських стосунків. Тому вважаємо за доцільне включення в концепцію загальної середньої освіти курсу практичного людинознавства і основ культури, які не тільки знайомили б молодь з унікальними досягненнями загальнолюдської культури, але й виховували б у .неї практичні навички її використання.

Говорячи про роль школи в духовному розвитку юнацтва, не можна не відзначити гостру необхідність підвищення культурного рівня вчителів, в тому числі і керівників навчальних закладів, які сьогодні далеко не всі відповідають сучасним вимогам.

Навчальні плани педагогічних вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації поки що не передбачають цілісного, системного вивчення майбутніми наставниками основ загальнолюдської культури у всій різноманітності її форм і відношень.

Не менш важливим аспектом управління є політична культура керівника школи, яка вимагає від нього глибокої всебічної підготовки, знання основ політики в галузі освіти і культури, уміння повсякденно керуватися ними в своїй діяльності.

Важливу роль в цьому покликані відігравати сучасна наука, засоби масової інформації. Але першорядне значення, безумовно, має самоосвіта і безперервне навчання самих керівників.

Досвід формування самоосвіти, набутий в останні роки, в тому числі й на факультеті підвищення кваліфікації Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, дає можливість говорити про високу ефективність впровадження активних форм навчання кадрів. Мова йде про проведення самими слухачами-керївниками шкіл занять теоретичного семінару у формі пресконференції, дискусії, круглих столів, тощо.

Завдання керівника – організувати діяльність педагогічного та учнівського колективів у цьому напрямку, допомогти розібратися в складних і суперечних фактах сьогодення. Отже, директор і його помічники зобов'язані бездоганно володіти таким дієвим засобом виховання, яким на сьогодні є політична культура керівника.

Культура спілкування ... Сьогодні ці слова звучать на різних рівнях, їх повторюють не тільки педагоги, для яких цей аспект є обов'язковим атрибутом їх професії, але й філософи, соціологи, економісти, керівники підприємств і представники управлінської науки. І це не випадково, оскільки найновіші соціологічні дослідження показують, що поганий настрій не тільки негативно відбивається на працездатності людини, але й значно знижує продуктивність її праці.

Тому такою надзвичайною популярністю користується книга американського дослідника Дейла Карнегі “Як знаходити друзів і впливати на людей”, написана ще на початку 30-х років минулого століття, що й досі зберігає свою актуальність і популярність в багатьох країнах світу [2]. В ній закладені практичні поради і приклади спілкування між людьми, що стосуються різних сторін людської діяльності, включаючи службові і повсякденні стосунки, питання етики, дружби, сім'ї і шлюбу.

Характерно, що на одне з перших місць Д. Карнегі (до речі, педагог за освітою) ставить вимогу доброзичливості, посмішки керівника, що наче б то “магічно” діє на людей.

Відомо, що це просте життєве правило добре засвоїли найбільші підприемці сучасного бізнесу. Щоб не псувати настрій працюючим, в ряді американських фірм забороняється в першій половині дня робити їм зауваження. Якщо керівник насуплений, непривітний, ніколи не посміхається, то навряд чи така людина може довго втриматися на своїй посаді, – вважають представники японських ділових кіл [10;11].

Усі ці вимоги стосуються не тільки виробників матеріальних цінностей, а й працівників розумової праці. За даними академіка С. Тихомирова, поганий настрій знижує працездатність у 2 – 3 рази. Це, до речі, враховують й ефективні керівники закладів та установ освіти.

Культура спілкування не можлива також без високої культури мови керівника, бездоганного знання української мови.

Мова є важливою формою людського спілкування, і ми не повинні забувати про це в своїй практичній діяльності. Величезну роль живого слова вчителя неодноразово підкреслював видатний український педагог, А.С.Макаренко, який вважав слово важливим інструментом педагогічної техніки. Без оволодіння цією технікою сьогодні не може бути справжнього керівника [7].

Серед різноманітності рис і факторів, якими характеризується всебічно і гармонійно розвинена особистість, важливе значення, особливо для керівника, має естетична,абохудожня культура.

Естетичне виховання, як і культуру взагалі, не слід ототожнювати з одержаною освітою: можна бути освіченою, але не вихованою людиною, бо вихованість й освіченість – це абсолютно різні поняття. Вихованість проявляється в діях і вчинках людини, вона свідчить про її моральність, про те, що знання не тільки засвоєні, але й стали внутрішніми переконаннями, увійшли в звичку, стали, як кажуть, “другою натурою”.

Першорядне місце в естетичному вихованні займає формування культури почуттів людини; воно повинно проводитися шляхом емоційного впливу і сприяти формуванню навичок і звичок високої моральності й поведінки.

Таким чином, естетична культура – це невід'ємна частина загальної культури керівника, закономірне вираження його інтелекту, освіченості і вихованості. Розвивати цю культуру, постійно виховувати в собі естетичні смаки і погляди на оточуючу дійсність і процеси, що в ній відбуваються, – не просто побажання, а обов'язкова вимога до сучасного керівника.

Тільки такий керівник зможе по-справжньому оцінити роль художніх основ в діяльності свого колективу, включаючи оформлення робочих місць з урахуванням вимог дизайну, інтер'єру, освітлення, кольору і навіть музичного супроводу. Адже спеціальні дослідження показують, що всі ці умови значною мірою підвищують продуктивність праці, зберігають працездатність і здоров'я працівників.

Дуже важливим аспектом професійної придатності будь-якого керівника, в тому числі й директора школи, є правова культура, знання ним юридичних основ управління. Перш за все, це стосується трудового законодавства, відповідних нормативних документів, регулюючих працю вчителя та інших працівників школи; уміння в кожному окремому випадку вибрати із Кодекса законів найбільш ефективний засіб для впливу на підлеглих.

Правові норми охоплюють надзвичайно широке коло управлінських рішень керівника, починаючи з працевлаштування і закінчуючи звільненням того чи іншого працівника з посади, яку той займає. І в кожному окремому випадку перш, ніж прийняти відповідне рішення, слід глибоко проаналізувати ситуацію, що склалася. Дуже часто, нехтуючи цією вимогою, керівники шкіл, будучи неграмотними в юридичному відношенні, допускають серйозні помилки при оформленні наказів, розпоряджень або інших правових документів. Як результат цього, виникають небажані, екстремальні умови, що часто призводить до дестабілізації обстановки, порушення нормального психологічного клімату і відповідної атмосфери в колективі.

Таким чином, особливо зростає значення правової культури керівника навчального закладу, його вміння встановлювати і підтримувати належні взаємовідносини з підлеглими.

Керівник будь-якого рангу повинен навчитися управляти людьми не наказовими методами. Мова йде про високий рівень інтелекту, загальної культури керівника, що викликає до нього довіру і повагу оточуючих. Природно, що за такими керівниками колектив піде за доброю волею.

Такі загальні вимоги до культури управлінської праці керівників шкіл, тобто до професійної культури директора, його помічників та й усіх вчителів, бо кожен з них певною мірою є керівником відносно учнів свого класу, їх батьків і таке інше [3].

Але є ще один бік управлінської діяльності керівника школи або іншого навчального закладу, що безпосередньо зумовлений специфікою його праці. Спеціалісти, зокрема професор Ю. А. Конаржевський, виділяють в ній власне культуру адміністративного апарату, культуру самого процесу управління, культуру умов праці і культуру документації[8,c.94]. Вважаємо за необхідне дещо детальніше розглянути названі аспекти, акцентуючи увагу на конкретних функціях і діях керівника навчального закладу.

Щодо культури адміністративного апарату, то сюди слід віднести всі ті вимоги, якими характеризується загальна культура керівника школи, наявність у директора та його заступників ділових якостей, необхідних для ефективного виконання своїх службових обов'язків. Це, перш за все, – висока професійна підготовка і педагогічна майстерність. Директор – це керівник закладу, де взаємодіють учні, учителі, батьки, тому його першочерговим обов'язком є безконфліктне спілкування з ними, що можливе за умов високої загальнолюдської і професійної культури не тільки в реалізації своїх управлінських функцій, але й в повсякденному спілкуванні з іншими. Керівник школи має добре знати теоретичні основи управління, постійно поповнювати свої знання з різних сфер діяльності, оволодівати новими методами і прийомами роботи з членами педагогічного колективу [9;12].

Управління школою – постійно функціонуючий, динамічний процес, що діє за певним алгоритмом, починаючи із збору, обліку й переробки інформації до планового здійснення завдань внутрішкільного контролю і внесення оперативних змін в раніше намічені плани й програми. У відповідності з цим культура процесу управління має включати цілий ряд професійних вимог, сукупність яких свідчить про вміння керівника застосовувати в своїй практичній діяльності всі ті теоретичні положення, які перелічені вище і, відповідно, становлять основу його професійної придатності.

Процес управління, як відомо, передбачає ряд функціональних обов'язків керівника, в тому числі визначення цілей, завдань, що стоять перед колективом; вироблення певної програми наступної роботи, організаційних заходів щодо його виконання і, нарешті, систематичного контролю, який супроводжується оперативним регулюванням. Зрозуміло, що кожна з цих функцій вимагає високої виконавської культури, що цілком і повністю залежить від наявності певних знань і вмінь у керівника школи, а також його найближчих помічників, від майстерності і педагогічного таланту працювати з людьми. Керівник колективу повинен розуміти, що людина – система більш складна, ніж будь-яка кібернетична конструкція, і вона вимагає справжнього культурного звертання до себе

Суттєвим елементом управлінської культури є чіткий режим роботи адміністрації школи, висока культура прийому відвідувачів, проведення всіляких нарад і засідань, розгляд листів і усних заяв батьків, розмов по телефону і ряду інших заходів, що визначають складне і багатогранне життя школи.

Для того, щоб керівник міг оперативно керувати цим процесом, він має чітко уявляти кожну ланку цієї складної соціальної системи, володіти мистецтвом системного підходу та аналізу, тобто системного бачення керованого об'єкта [6;9;12].

Не менш важливими аспектами управлінської культури є культура документації і культура умов праці.

Культура документації, як відомо, багато в чому залежить від правильного оформлення і кругообігу всіх вхідних і вихідних документів, включаючи й внутрішню інформацію, форми й методи її обліку, опрацювання, зберігання і, звичайно, використання.

Не слід забувати, що висока культура роботи з документами є запорукою високої виконавської дисципліни і керівників, і підлеглих. Особливо велике значення мають ці питання для економії робочого часу – одного з найважливіших факторів наукової організації праці.

Для того, щоб переконатися в цьому, досить порівняти діяльність двох керівників, що стоять на різних позиціях. Якщо в одного всі нормативні й інші документи знаходяться, так би мовити, під рукою, у комп’ютерній базі даних , що дозволяє “відфільтровувати” й обробляти у будь-який час необхідні дані, то він економить свої сили, енергію, автоматизуючи рутинну роботу керівника з пошуку й опрацювання управлінської інформації.

І, навпаки, досить “прохронометрувати”, скільки дорогоцінного часу витрачає на ці ж справи недбалий, “незібраний” керівник, який толком і не знає, де що зберігається, що вже зроблено по тому чи іншому документу і таке інше.

Це приклад педагогічної й управлінської культури керівника будь-якого рангу. Як правило, в такому становищі часто опиняються ті з них, хто не спромігся “опуститися” до таких “дрібниць”, як “документалістика”, переадресовуючи всі ці турботи своїм заступникам. Таке “делегування” повноважень з боку директора звичайно призводить до того, що при відсутності заступника, він не володіє необхідною інформацією і, відповідно, не може вирішити жодного виробничого питання. Поступово такий керівник все далі й далі відходить від своїх безпосередніх обов'язків і стає непотрібною в школі людиною, яка фактично втрачає право на керівництво людьми.

Щоб позбавитися названих недоліків і вчасно уникнути неминучого в такому випадку фіналу, керівник має з перших днів своєї роботи забезпечити чітку, бездоганну і зручну систему документалістики, наявність якої є одним з показників високої культури управлінської праці.

Не менш важливим фактором є також культура умов праці, яку часто ототожнюють з НОУП (наукова організація управлінської праці), тобто з більш широким поняттям. У даному випадку ми говоримо лише про наукові основи управлінської праці керівників школи, діяльність яких спрямована на створення оптимальних умов для нормальної роботи всього колективу, в тому числі керівного персоналу, учителів, учнів.

Від зручності розташування, оформлення, обладнання вчительської, класів, кабінетів та інших шкільних приміщень багато в чому залежить ефективність праці кожного члена педагогічного колективу, не говорячи вже про учнів Тому, приступаючи до виконання своїх службових обов'язків, директор, в першу чергу, має потурбуватися про створення відповідних умов для висококваліфікованої роботи своїх колег.

При цьому необхідно враховувати сучасні вимоги до інтер'єру службових і класних приміщень, уникати всього зайвого, пам'ятаючи, що простота і діловитість в оформленні кожного кабінету повинна узгоджуватися з комфортабельністю, оснащенням необхідною літературою, оргтехнікою й іншим обладнанням, що допомагає оптимізувати роботу керівників школи, педагогів та учнів. Тут, безумовно, названі лише основні напрямки цієї роботи; більш детальне висвітлення цих питань можна знайти в книзі професора Раченка І. П “Наукова організація педагогічної праці” [8].

Директор сучасної школи – це не просто посада керівника, але й велике педагогічне мистецтво. Робота керівника будь-якого колективу складна і відповідальна, у 'директора школи – особлива місія. Сьогодні він покликаний поєднувати в одній особі вчителя, методиста, державного інспектора, господарника, організатора навчально-виховного процесу, чуйного й уважного наставника дитячого і дорослого колективу. Це вимагає не тільки всебічних знань, досконалого володіння наукою управління, але й високої професійної культури, справжньої самовідданості і безмежної відповідальності за доручену справу

Робота директора школи сьогодні потребує нового мислення, що зв’язане з проникненням менеджменту в управлінську діяльність керівників загальноосвітніх навчальних закладів. З позицій внутрішньошкільного менеджменту важливими є переорієнтація акценту управління з освітніх процесів на розвиток людського потенціалу, що здійснює ці процеси. Важливим є створення своєрідної “кадрової політики” навіть у маленькій школі. Першорядне значення має формування внутрішкільної культури: бачення своєї місії, усвідомлення цілей, створення своєї системі цінностей, що має соціальне значення, забезпечення високої вмотивованості управлінських дій тощо. Для цього, перш за все, треба надати кожному керівнику загальноосвітнього навчального закладу відповідної управлінської освіти [5].

Для інтенгації України в міжнародний простір важливим є визнання людини як найвищої цінності суспільства не тільки на словах, а й на ділі. Це можливо за використання антропосоціального підходу до управління школою, що бачить у людині одночасно і особистість, і головну виробничу силу з певними духовними й матеріальними интересами, а також сприяє поєднанню цих іентересів з суспільними. Реалізації цього можна домогтися через впровадження цільового та адаптивного управління загальною середньою освітою, і зокрема загальноосвітнім навчальним закладом [1].

Право керувати – високе право, і його треба заслужити високим професіоналізмом, належним рівнем володінням всіх перелічених вище видів культури, чесною і самовідданою працею. А для цього треба навчитися поважати людей, бути стриманим, чуйним і доброзичливим до них, вміти слухати і чути вчителя, завжди відчувати “биття пульсу” шкільного колективу.

 

 

ЛИТЕРАТУРА

1. Дмитренко Г.А. Формирование новой управленческой культуры в Украине: антропосоциальный подход //Корпоративна культура організацій ХХІ століття: 36 наукових праць /Під заг.ред.Г.Л.Хаєта. –Краматорськ:ДДМА, 2003.-С.13-19

2. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. –Рязань, 1991

3. Колесников Г. Стратегическое управление и организационная культура // Персонал.-2000.-№3.-С.40-46

4. Конаржевский Ю. А. Что нужно знать директору школы о системах и системном подходе: Учебное пособие. – Челябинск: ЧГПИ, 1986 – 135с.

5. Конаржевский Ю.А. Внутришкольный менеджмент. –М.: МП Новая школа, 1993.-140с.

6. Корнилов В. В., Тураш М. Н. Пути перестройкн общеобразовательной школы /Методические рекомендации для учителей и организаторов народного образования. – Харьков, 1990 – 44 с.

7. Макаренко А. С. Методика организации воспитательного процесса. В кн.: Педагогические сочиненип: В 8-ми т. т. 1 М.; Педагогика 1983 – 366 с.

8. Раченко И. П. Проблемы научной организации труда в школе. // Я. П. Раченко, Ю. В. Васильєв, И. К. Шалаев и др.; Под ред. и (с пре-дисл.) И. П. Раченко – М.: Педагогика, 1987 – 151 с.

9. Сухомлинскшї В. А. Разговор с молодим директором школы. – 2-є изд. – М/ Просвещение, 1982 – 206 с.

10. Харрингтон Д. Управление качеством в американских корпорациях. –М.: Экономика, 1990

11. Цветов В. Япония: свет и тени научно-технической революции // Лес за деревьями. –М.: Знание, 1991

12. Шакуров Р X. Социально-психологические проблеми руководства педагогическим коллектнвом. – М.: Педагогика, 1982 – 207 с.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.