Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Займенник у діловому мовленні



Займенник – це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.

Отже, з-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). Морфологічно вони дублюють іменники, прикметники, числівники. На це вказує й сама назва – замість іменних частин. Проте, входячи до названих класів слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюються конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв’язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення – текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв’язків у тексті, напр.: Це місто – монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.

Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речення, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного оточення утруднює розуміння тексту.

За значенням займенники поділяють на дев’ять розрядів:

1. Особові – займенники, які вказують на особи: перша особа – мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа – співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа – особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

Давня українська традиція передбачає вживання займенника Ви як пошанної множини у стосунку до батьків. Зникнення його у звертанні до рідних дехто сприймає не як звичайне руйнування граматичної форми, як занепад моральних засад українського суспільства: „Вже рідні діти з матір’ю на ти” (Л. Костенко). Займенник Ви, звичайно, використовують для називання особи, старшої за віком чи посадою.

Узагальнена вказівка на учасників комунікативного акту може бути засобом протиставлення дій, процесів, станів мовця, адресата мовлення, третьої особи і на основі такого протиставлення дає змогу будувати стилістично марковані тексти-мініатюри, напр.:

ДІЄВІДМІНЮВАННЯ ЗА ОСОБАМИ

(граматична вправа 70-их – початку 80-их рр. ХХ ст.)

– Ну, гаразд, нехай Я мовчу.

А чому ТИ мовчиш

І чому ВІН мовчить?

– ВІН мовчить, очевидно, тому,

що МИ мовчимо – Я і ТИ.

А МИ чому мовчимо?

А ВИ чому мовчите?

А ВОНИ, ВОНИ – їх багато –

чому мовчать і ВОНИ? (В. Ганущак)

 

2.Зворотний – це займенник, який вказують на кого- або що-небудь, що є об’єктом, адресатом і под. власної дії, процесу або стану суб’єкта. Основним репрезентантом зворотності виступає займенник себе. Йому не властива форма називного відмінка, оскільки називає виконавця / виконавців зворотної дії, названих особовими займенниками, напр.: Я (ти, він) впевнений в собі. Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе / Ми бачимо себе.

У формі давального відмінка собі може втрачати самостійність лексичного значення та синтаксичної функції і переходити до розряду часток і втрачати значення вказівки на предметність, вживається при дієсловах, а також інших словах, які виступають у ролі присудка, наголошуючи, що дія відбувається вільно, незалежно. Функціонує переважно у текстах, що мають розмовний характер, напр.: А братія мовчить собі, витріщивши очі. – Нехай, – каже, – може так і треба? (Т. Шевченко).

Використання цього займенника в усному діловому мовленні пом’якшує категоричність наказу. напр.: Не беріть собі до серця!

У складі виразу нічого собі передає значення „досить добре, непогано” або „такий, як треба; досить добрий, непоганий”, напр.: Він хлопець нічого собі! З виразним оцінним значенням, що супроводжує захоплення та здивування, звучить вираз Нічого собі! з уст ведучої радіопередачі про незвичайні історії та події.

3. Присвійні – вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій особі (мій, наш), другій особі (твій, ваш), третій особі (їхній, його, її, їх),першій, другій, третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність.

Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особових займенників, таким чином, їхня присвійність виражена синтаксичною позицією на відміну від займенника їхній. З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу надають займеннику їхній, пор.: їх запрошення і їхнє запрошення, їх вибір і їхній вибір[119].

4. Вказівні – стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річний звіт включає такі типові форми.

Супроводжувальною функцією займенників цей, той є означення просторової та часової близькості, напр.: у цьому будинку – у тому будинку, ця конференція – та конференція. Для окреслення часового проміжку, позначеного іменником рік, використовують слова цей і минулий, пор.: цього року і минулого року.

Під впливом діалектного оточення можлива підміна форм – займенник той вживають у значенні „цей”, а його функцію виконує діалектний займенник тамтой.

У сполученні з прикметниками

5. Означальні – пов’язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).

Займенник сам, самий (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр.: Він сам вирішив цю задачу.

Інше значення „крайня просторова або часова межа” виражає займенник сам, самий (сама, саме, самі), що має наголос на першому складі, напр.: Край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко).

У формі середнього роду саме цей займенник може виконувати роль частки і вживатися для підсилення значення часу, причини, напр.: саме тому не прийшов; саме тоді не прийшов.

Високою частотою вживання в діловому мовленні відзначається займенник інший, напр.: інші види діяльності, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела фінансування, придбання майна іншого підприємства. Він вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, напр.: Фірма здійснює реалізацію продукції, інших матеріальнихцінностей.

Синонімічними є займенники кожен (кожний) і всякий (усякий, всяк), які виражають значення „виділення окремого із сукупності”, тобто виконують функцію розділовості, напр.: Ми оцінюємо роботу кожного на основі його вкладу в загальний результат; Ми є прибічниками компетентної роботи кожного з нас на всіх рівнях; Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт (І. Франко); І кожен з нас те знав, що слави нам не буде, ні пам’яті в людей за сей кривавий труд (І. Франко). До речі, з двох паралельних форм означального займенника кожний і кожен в офіційно-діловій мові перевага надається повній формі кожний.

Поширеним є в усному діловому мовленні є вираз всіх і кожного, в якому поєднано значення сукупності та окремішності, напр.: Це стосується всіх і кожного, а також вислів швидше за все, напр.: Роботу в сучасному банку можна, швидше за все, порівняти з греблею, ніж зі спринтом.

6. Питальні – використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) – хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чти належність) – який? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі – скільки? котрий?

Займенники хто? що? неозначено вказують на одну особу (предмет) чи кількох осіб, пор.: Хто ти такий? Хто ви такі? Що впало? Морфологічною ознакою їх є координація у ролі підмета з присудком: питальний займенник хто? вимагає дієслівної форми чоловічого роду, а займенник що? – дієслівної форми чоловічого роду середнього роду, пор.: Хто приїхав? Що трапилося? Залежні слова прикметникового типу словозміни допомагають виявити родові ознаки чоловічого і жіночого роду та ознаки числа займенника хто?, напр.: Хто такий? і Хто така? Хто такі?.

7. Відносні – займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки).

Для займенників хто, що найтиповішою є функція зв’язку підрядного речення з головним, в якому наявні співвідносні займенники той, такий, кожний, все, напр.: Відповідати буде той, хто вчинив злочин; Здатність повірити в свої сили, в те, що ти робиш, – неодмінна риса працівника банку; Працівники банку повинні бути чесними і такими, що заслуговують на довіру.

Рідше ці займенники можуть стосуватися також іменника в головному реченні, приєднуючи підрядне означальне речення, напр.: Сума коштів, що надійшла на банківський рахунок; Треба пошукати серед працівників, у кого є досвід роботи. Власне атрибутивні відношення між частинами складнопідрядного речення передають займенники який, чий, котрий, пор.: У системі торгівлі налічується велика кількість підприємств, що породжує конкуренцію, в якій тяжко існувати; Річний бухгалтерський звіт включає такі типові форми, які складають малі підприємства...; На кожний сорт і артикул товару, котрому визначену окрему ціну, відкривають окремий аналітичний рахунок.

8. Заперечні – узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова.

Заперечні займенники ніхто, ніщо у формі нікого, нічого вказують на відсутність суб’єкта, об’єкта, адресата, знаряддя дії в безособовому реченні, напр.: Нікому передати досвід; Нічого було втрачати. В текстах ділових паперів практично не використовуються.

9. Неозначені – вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, абищо, абиякий, абикотрий і под.

Використання неозначених займенників у текстах ділового та наукового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.

У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.

У текстах ділового мовлення існують певні застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення:

1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.

У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах і под.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо...; Надсилаємо...; Повідомляємо....

2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім’я чи на ім’я та по батькові або використати слова пан, добродій. Коли третя особа відсутня, то для її позначення можна вживати займенники 3-ої особи.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом’якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми прийшли до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?

4. Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметники власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій”, напр.: свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики.

5. Уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб’єкта дії, напр.: ми запропонували (було запропоновано) замість нами запропоновано; ви довели (було доведено) замість вами доведено.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.