Досягти своєї мети — вироблення певного спільного погляду на актуальну проблему і вибір ефективних шляхів її розв'язання — учасники ділової суперечки можуть тільки у тому випадку, якщо дотримуватимуться загальнообов'язкових правил і норм її проведення. Основними вимогами до культури ведення суперечки є:
повага до опонента;
витримка;
вмотивована аргументація;
об'єктивна оцінка.
Повага до опонента. Учасникам дискусії необхідно чітко усвідомлювати, що кожен з них має незаперечне право на власну думку, судження про певний предмет чи явище, може по-своєму оцінювати його і публічно відстоювати свої переконання. Якщо починають грати помітну роль особисті симпатії або антипатії, то суперечка стає безплідною.
Витримка. Психологами було встановлено, що у випадку спроби нав'язати опонентові різко відмінну від його власних переконань думку вона за контрастом видається тому зовсім неприйнятною. Через це не рекомендується суперечити з ним буквально у всьому. Не сприяє досягненню бажаного результату гарячкуватість і поспішність у судженнях та доказах. Як доводять спостереження, що з двох учасників суперечки відстояти власну думку до кінця вдається тому з них, хто має більше витримки і мислить спокійно і послідовно.
Вмотивована аргументація. Не варто починати або приєднуватися до ділової суперечки тому, хто не є достатньою мірою компетентним у питаннях і проблемах, винесених на розгляд. Якщо думка чи позиція мають форму звичайного особистого враження то вважати такий погляд серйозним і вартим уваги не можна.
Поширеною помилкою або свідомим прийомом є відхід від безпосереднього предмету обговорення і підміна тези, тобто замість дискусії щодо основних складових частин проблеми мова починає йти про незначні, дріб'язкові аспекти, розгляд яких не сприяє повному розв'язанню проблеми в цілому.
Необхідним для усіх учасників суперечки є однозначне розуміння термінів. На користь своєї позиції слід наводити аргументи, які: 1. ґрунтуються на відомих фактах, 2. побудовані з дотриманням законів загальної логіки, 3. безпосередньо стосуються обговорюваної проблеми.
Розрізняють три основні види аргументів: 1. Факти. Але слід мати на увазі, що не завжди оратор має у своєму розпорядженні весь можливий обсяг даних. Найчастіше в його розпорядженні є тільки окремі факти, вони можуть бути і типовими, і окремими, але на їх основі робиться загальний висновок. Це ж стосується і статистичних даних результатів соціологічних опитувань, бо погрішності методики збирання цих даних можуть призвести до перекручування фактів.
2. Посилання на авторитетних дослідників або знавців — вельми розповсюджений вид аргументів. Але за умови визнання опонентом авторитетності людини, на яку посилаються.
3. Закони, теорії, аксіоми, традиційно прийняті у певній сфері бізнесу або науки.
Іноді учасники ділової суперечки або дискусії вдаються до некоректних прийомів аргументації. Це можуть бути:
аргументи до особи — прийом, коли опонент намагається створити несерйозний, жартівливий образ суперника, покликаючись на його реальні або вигадані недоліки, заперечуючи не власне його аргументи, а саме право і спробу їх наводити. У такий спосіб підривається довіра до суперника і його доказів.
аргумент до неуцтва — використання у вигляді аргументів таких маловідомих фактів і тверджень, достовірність яких ніхто з опонентів не може перевірити. Додатково робиться наголос на некомпетентність суперника.
аргумент до публіки — спроба використати думку (нехай навіть хибну), настрої і вподобання аудиторії як доказ на користь власної позиції. Вдало зіграти на почуттях слухачів і таким чином натиснути на опонента більшістю — сумнівне мистецтво, до якого вдаються у разі відсутності справді неспростовних доказів.
аргумент до авторитету — посилання на погляди відомих авторитетів у цій справі, визнаних спеціалістів. Хоча їх думка у кожному конкретному випадку може бути помилковою, розрахунок робиться на те, що опонент не наважиться спростовувати погляди людей, наділених авторитетністю в очах публіки.
аргумент до почуття жалю — намагання викликати в опонента співчуття до себе і змусити його через це погодитися з наведеною аргументацією або у чомусь поступитися.
аргумент до сили — пряма погроза фізичною розправою, звільненням з посади, іншими неприємними наслідками в особистому і діловому житті.
Подібні некоректні способи ведення дискусії повинні суворо обмежуватися і каратися усіма учасниками дискусії чи суперечки, зацікавленими у продуктивності її результатів.
Об'єктивна оцінка. У процесі суперечки і слухачі, й учасники оцінюють ту чи іншу пропозицію, думку, зауваження. Важливо, щоб ця оцінка була об'єктивною, тобто заснованою на реальних фактах, доведених положеннях і не містила емоційного забарвлення. Об'єктивність оцінки часто порушується.