Фактори і критерії гомінізації

ТЕОРІЇ АНТРОПОГЕНЕЗУ.

ФАКТОРИ і КРИТЕРІЇ ГОМІНІЗАЦІЇ

Існування нашої планети Земля за сучасними науковими даними оцінюють близько 5 або 4,5 мільярдів років. Найновіші антропологічні дослідження свідчать, що початок антропогенези збігається з раннім давньокам´яним віком, або раннім палеолітом. Австралопітек виник 3-4 млн. років тому, людина вміла - "homo habilis" - 2 млн. років тому, а людина прямоходяча - "homo erectus" - з´явилась від 1 млн. років до 300-150 тис. років тому.

В Україні найдавніші людські поселення датуються 1 мільйоном років (стоянка біля с. Королеве на Закарпатті, де розкопано 16 культурних шарів, що свідчить про довге безперервне життя людської спільноти на цьому місці). Ці перші люди в Україні, названі в науці архантропами (в перекладі з грецької дослівно "первісні люди"), стали пращурами неандертальців. Як вважають вчені, ці люди заселили Україну з півдня Центральної Європи через Балкани. Вони розселились у Закарпатті, Наддністрянщині, на території сучасної Житомирщини, в Подніпров´ї, Приазов´ї, в Криму. Архантропи вже користувалися природнім вогнем (від блискавки), хоча ще не вміли самі його видобувати.

Неандерталець - людина кам´яного віку (він же ще має назву палеоантроп - викопна людина) зафіксований і датується археологами в Україні, як тип, що жив 150 тис. років тому. Однак, існує загадка, на яку вчені ще не мають достатньо арґументованої відповіді. Неандерталець дуже відмінний від homo sapiens, до того ж, дуже швидко в порівнянні з попередніми етапами людина розумна витіснила неандертальця. Як же могла істота з масивним обличчям, похилим чолом і виступаючими вперед важкими щелепами так швидко перетворитися на витонченого homo sapiensа? Адже всі зовнішні ознаки неандертальця свідчили про його повну безвихідь у розвитку. Отож, неандертальця логічніше вважати останньою ланкою антропогенезу, а не людиною справжньою. Вважають, що деякі гілки неандертальця вимерли, не здолавши поріг остаточного олюднення. 30-40 тис. років тому антропогенез закінчився. Від кого ж тоді походить людина розумна?

Теорії антропогенезу

Креаціонізм (лат. creatio - створення, створення) - релігійна концепція, згідно з якою, чоловік був створений якоюсь вищим істотою - Богом або декількома богами - в результаті надприродного творчого акту.

У цілому креаціонізм можна розділити на ортодоксальний (або антиеволюційний) і еволюційний. Теологи-антиеволюціоністи вважають єдиною вірною точку зору, викладену в переказі, в християнстві - в Біблії. Ортодоксальний креаціонізм не вимагає інших доказів, спирається на віру, а наукові дані ігнорує. Згідно Біблії, людина, як і інші живі організми, була створена Богом в результаті одномоментного творчого акту і надалі не змінювалася. Прихильники цієї версії або ігнорують докази тривалої біологічної еволюції, або вважають їх результатами інших, більш ранніх і, можливо, невдалих творінь (хоча чи можуть бути невдачі у Творця?). Деякі теологи визнають існування у минулому людей, відмінних від живучих зараз, але заперечують будь спадкоємність їх із сучасним населенням.

Теологи-еволюціоністи визнають можливість біологічної еволюції. Згідно з ними, види тварин можуть перетворюватися один в іншій, проте спрямовуючою силою при цьому є воля Бога. Людина також могла виникнути від більш низько організованих істот, проте її дух залишався незмінним з моменту первісного творіння, а самі зміни відбувалися під контролем і за бажанням Творця. Західний католицизм офіційно стоїть на позиціях еволюційного креаціонізму. Енцикліка 1950 папи Пія XII "Humani generis" допускає, що Бог міг створити не готову людину, а мавпоподібних істот, вклавши, проте, в них безсмертну душу. Після це положення підтверджувалося іншими папами, наприклад, Іоанном Павлом II в 1996 році, який у посланні Папської академії наук писав, що "нові відкриття переконують нас у тому, що еволюцію слід визнати більш ніж гіпотезою". У православ'ї єдиної офіційної точки зору на питання еволюційного розвитку немає. На практиці це призводить до того, що різні православні священики інтерпретують моменти виникнення людини цілком по-різному, від суто ортодоксального варіанта до схожого на католицький еволюційно-креаціоністський.

Вперше струнке обгрунтування гіпотези еволюції опублікував Ж.Б.Ламарк в 1802 і 1809 рр.., вказавши, що людину слід було б помістити в системі природи як вінець "четвероруких" (приматів), якщо б вона не була створена Творцем абсолютно окремо від тварин. Однак механізми еволюційних змін, запропоновані Ж.Б. Ламарком, виглядають занадто простими і досить непереконливими. Він вважав, що органи тварин змінюються під впливом тренування, наприклад, тягнули жирафи шию до верхніх гілок, ось і стали Довгошиї. Навіть у сучасників ученого ця теорія в своєму закінченому вигляді не отримала широкого визнання. Успадкування набутих протягом життя ознак, згідно з даними сучасної генетики, неможливо.

Куди більш різкий науковий і суспільний резонанс викликала теорія еволюції Ч. Дарвіна, опублікована в 1859 р. у книзі "Походження видів шляхом природного відбору", у 1871 р. у книзі "Походження людини і статевий добір" і в інших роботах. З моменту опублікування, думка Ч.Дарвіна отримали як гарячих прихильників, наприклад, Т. Гекслі і Е.Геккеля, так і запеклих противників - єпископа Уільберфорса і натураліста Майварт.

Головні гіпотези Дарвіна були такими:

1) боротьба за існування;

2) природній відбір;

3) статевий відбір;

4) закріплення нових змін через спадковість.

Ці чотири припущення являли собою, на думку Дарвіна, достатнє пояснення еволюції життя.

Теорія продовжувала розвиватися, а після відкриття генетичного успадкування та його законів, стала називатися синтетичною теорією еволюції. Важливо підкреслити, що сучасна теорія - це розвиток класичного дарвінізму, так що сперечатися з Ч. Дарвіном, як це часто роблять не самі далекі "критики", настільки ж безглуздо, як сперечатися з астрономами або фізиками середини XIX століття. Хоча, треба визнати, Ч. Дарвін зумів описати всі основні форми добору і привести стільки прикладів і доказів, що в цьому його понині не перевершив ніхто.

На даний час синтетична теорія еволюції не є єдиною науковою теорією еволюції, але її дотримується переважна більшість біологів (ймовірно, набагато більше 99%), вона має найбільшу доказову базу і підтверджується практично всіма біологічними дослідженнями, включаючи експериментальні.

А.Уоллес стверджував, що між людиною й твариною існує неодолима прірва, по крові вони – брати, а по психіці – АНТАГОНІСТИ. Йому вдалося довести, що моральні почуття, як і почуття прекрасного й містичного, зовсім не є пізніми продуктами цивілізації, як увжвлося до нього, а, навпаки, приналежні «дикунам» навіть на найнижчих ступенях розвитку культури. Уоллес першим рішуче відкинув уявлення про розумову відсталість т.зв. дикунів. І в тому він отримав повну підтримку сучасної антропології, яка зовсім не вважає відсталі племена перехідною ланкою між мавпою і людиною. Коли А.Уоллес запитав себе: для чого природа наділила первісну людину такими якостями, як, наприклад, математичні чи музичні здібності, то знайшов лише одну відповідь: «розумові й моральні здібності… повинні були мати інше походження, і для цього походження ми можемо знайти достатню причину в невидимому духовному світі». Тільки вища істота, вважав він, тобто Бог, міг задати людині потрібний напрям розвитку, оскільки й сама людина керує розвитком «багатьох тваринних і рослинних форм» (А.Уоллес. Дарвинизм. – М.,1883).

Трудова теорія Ф.Енгельса. Логічним продовженням учення Ч.Дарвіна стала трудова теорія антропоґенези Ф.Енгельса. Вона викладена була ним у 1873-76 рр. й найбільш повно відтворена у статті «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину», яка була одною з глав його роботи «Діалектика природи». Основу концепції Енгельса складає розуміння праці як першої основної умови всього людського життя, й до того ж у такому ступені, що можна говорити, що «праця створила саму людину» (Маркс. К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. – Т.ХХ. – С.286). Звідси бере початок хрестоматійне для радянських часів формулювання про те, що «праця створила з мавпи людину», яке вважалось одним з основоположних тверджень історичного матеріалізму. Енгельс установив послідовність основних етапів того, що було названо «гомінізацією», з виділенням прямоходження як вирішального кроку на шляху перетворення мавпи в людину, дав визначення руки як органу й продукту праці, розглянув виникнення звукової мови, людського мислення як наслідку суспільного розвитку, підкреслив якісну своєрідність антропоґенези як процесу активного пристосування людини до навколишнього середовища, екологічну перевагу людини розумної над іншими видами.

Теорія двох стрибків. Конкретне втілення ідея антропосоціоґенези знайшла у створеній радянськими антропологами й частково археологами «теорії двох стрибків», згідно з якою в еволюції людини існують два переломних моменти:

1) перехід від стадії тварин-попередників людини до стадії людей, що формуються, якими є архантропи (пітекантропи, синантропи й інші схожі форми) й палеоантропи (неандертальці);

2) зміна палеоантропів людьми сучасного фізичного типу (неоантропами), які вже були готовими людьми, що сталася приблизно 40 – 35 тис. рр. тому.

Перший перелом означав появу соціальних закономірностей, другий – встановлення їх повного й безроздільного панування. Пралюди (люди, що формувалися), як їх зве еволюційна антропологія, жили в суспільстві, що знаходилося на стадії становлення, і яке вчені називають первісним «людським стадом» (термін активно критикується, про що ми докладніше скажемо в наступних лекціях). Ґенеза суспільства була процесом становлення першої форми його існування – первіснообщинної формації. Але наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. зазнала серйозної критики й увійшла в стан кризи формаційна модель історичного процесу, а тому й ця теорія, принаймні на рівні пояснення соціоґенези, піддана сумніву.

Космізм. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. набула поширення концепція позаземного походження людини, яка отримує нині вже наукові докази. Мільйони людей відстежують усі випадки появи НЛО, а вчені намагаються створити з того струнку концепцію космічного відвідування Землі інопланетянами. Травматологи давно встановили, що люди – єдині з усіх живих істот, що живуть на Землі, ламають кінцівки на рівному місці. Ніхто не бачив, щоб кішка чи собака, послизнувшись на кризі, зламали б собі лапи. А ми іноді, спіткнувшись, так ламаємо собі кістки, як наче потрапили в автокатастрофу! Такі речі можуть означати те, що людина навіть за 40 тис. років не звикла до нормальної земної сили тяжіння, – так уважають деякі вчені (зокрема, керівник російської асоціації «Космопошук» В.Чернобров) Спеціалісти з Інституту медико-біологічних проблем РАМН ставили експерименти з вивчення біоритмів рослин і тварин в умовах повної ізоляції. У всіх організмів, окрім людей, зберігалася повна синхронізація з 24-годинним добовим ритмом рідної планети.

У теорії зовнішнього (інопланетного) втручання існують три різновиди. Згідно з першим, у незапам’ятні часи на Землю висадилися інопланетні гуманоїди, які чомусь утратили зв’язок зі своїм світом і здичавіли, після чого історія земної цивілізації почалася якби з нуля. Друга версія зводиться до того, що високорозвинена цивілізація інопланетян (не обов’язково гуманоїдів) виростила в пробірці чи вивела шляхом селекції популяцію розумних істот, найбільш догідних до земних умов, і люди є прямими потомками цих істот. Третя версія твердить, що гуманоїди дали початок роду людському, схрестившись із земними приматами. Головний козир усіх цих версій – кістки людини розумної й металеві вироби в шарах земної кори, вік яких – сотні мільйонів років (вже є знахідки й у 2 млрд. 800 млн. рр.), з чого витікає, що людина розумна – ніякий не потомок австралопітеків та пітекантропів, що можливе тільки за умов принесення розумного життя ззовні Землі.

Цікаво трактує питання походження світу глобальний еволюціонізм. Згідно цього напрямку, весь світ являє собою єдину систему, що розвивається за одними законами. Людина є частиною світу і займає в ньому цілком певне місце. Згідно різним варіантам глобального еволюціонізму, місце це чи достатньо скромне, або, навпаки, центральне і провідне. Представниками глобального еволюціонізму є К.М. Бер, П. Тейяр де Шарден, В.І. Вернадський, М.М. Моїсеєв.

У 1834 р. К.М. Бер сформулював "загальний закон природи", який проголошує, що матерія розвивається від нижчих форм до вищих. Відносно до людини це означало, що вона походить від якихось нижчих тварин і в процесі тривалого еволюційного процесу досягла сучасного рівня. Ідею безперервного ускладнення Всесвіту активно розвивали в першій половині XX століття П. Тейяр де Шарден і В.І. Вернадський. Розрізняються в їхніх працях рушійні сили цього процесу - потойбічний мислячий центр у П. Тейяра де Шардена і сили природи у В.І. Вернадського. Згідно з ними, вінцем еволюції матерії - космогенезу - є антропогенез. Вінцем антропогенезу є виникнення ноосфери - мислячої оболонки планети з відділенням мислячого духу від своєї матеріальної основи.

Згідно концепції М.М. Моїсеєва (1990), Всесвіт являє собою суперсистему, що включає в себе безліч підсистем. Людина в ході еволюції досягла рівня, коли припинилося вдосконалення морфології індивідів, але почався відбір соціальних груп - популяцій, племен і народів. Удосконалення Всесвіту в цілому і людського суспільства зокрема є процесом мимовільним. Як і К.М. Бер, М.М. Моїсеєв вважає процес еволюції світу спрямованим, що йде від простого до складного. Рушійною силою є відбір систем на стійкість до впливів зовнішнього середовища.

Щодо деталей процесу еволюції людини прихильники глобального еволюціонізму схиляються до наукової точки зору. І П. Тейяр де Шарден, і М.М. Моїсеєв, крім спрямованості еволюційного процесу, визнають велике значення для процесу походження людини природного відбору і конкуренції.

Фактори і критерії гомінізації

Рамки родини гомінід залежать від того, які ознаки лежать в основі визначення місця конкретних видів у системі гомінідів. Оскільки єдиним сучасним представником родини є людина, з її особливостей історично були виділені 3 найважливіші системи, що вважаються істинно гомінідними. Ці системи були названі гомінідною тріадою:

- прямоходіння (біпедія);

- кисть, пристосована до виготовлення знарядь;

- високорозвинений мозок.

До гомінідної тріади можна додати таку надійну ознаку, як маленькі ікла, які не виступають за лінію інших зубів.

Сучасні і викопні людиноподібні мавпи мають великі ікла, які виступають за лінію інших зубів. Серед інших типових гомінідних ознак ця з'явилася в еволюції раніше інших - початкова редукція іклів спостерігається вже у дріопітекових і сівапітекових приматів. Найдавніші гомініди і австралопітеки мали невеликі ікла, хоча розміри ікл австралопітеків виявляються майже посередині між розмірами у мавп і людини. Наскільки відомо на сьогоднішній день, всі чотириногі гоміноіди - володарі великих іклів, а прямоходячі - маленьких. Причини зменшення іклів залишаються неясними, але, ймовірно, криються в змінах типу харчування. Великі ікла, звичайно, потрібні приматам не для полювання, а для демонстрації сили хижакам і агресії родичам. Крім чисто захисної функції, ікла мають найважливіше комунікаційне призначення: за допомогою оскалу регулюються відносини, наводиться порядок у групах мавп, причому до контактної агресії справа майже ніколи не доходить, більше того, ця функція універсальна для більшості ссавців. В оригіналі це виглядає так: найбільший альфа-самець павіана сидить на найвищому і помітному місці і періодично скалить ікла. Інші мавпи бачать це і не скандалять між собою.

Зі зменшенням розмірів іклів в групах мавп повинна була виникнути проблема нерозуміння, оскільки демонстрація маленьких іклів далеко не настільки вражаюча. Мабуть, у цій недостатності експресії криються витоки підвищення інших комунікаційних способів, особливо міміки, жестикуляції і зародження мови - всі вони набагато краще розвинені у людини, ніж у приматів (звичайно, не можна абсолютизувати значення тільки цієї причини, були і багато інших). Таким чином, зменшення розмірів іклів мало грандіозні наслідки, і його не можна недооцінювати.

Прямоходіння визначається таким комплексом ознак:

Положення великого потиличного отвору - у прямоходячих знаходиться в центрі довжини основи черепа, відкривається вниз; у чотириногих - в задній частині основи черепа, повернене назад. Відповідно, основу черепа вкорочена у двоногих і видовжена у чотириногих. Варіант проміжного типу відомий вже у Sahelanthropus tchadensis близько 6-7 млн. років тому, а типовий для прямоходіння - у Ardipithecus ramidus ramidus 3,9-4,4 млн. років тому.

Будова таза-у прямоходячих таз широкий і низький; у чотириногих таз вузький, високий і довгий. Проміжний варіант виявляється у Ardipithecus ramidus 4,4 млн. років тому. Біпедальний варіант відомий, починаючи з Australopithecus afarensis 3,2 млн. років тому.

Будова довгих кісток ніг- у прямоходячих ноги довгі, тазостегнові суглоби сильно розведені один від одного внаслідок великої ширини тазу, а коліна зведені разом, так що стегнові кістки при погляді спереду нахилені, а кістки гомілки вертикальні, стопи зближені, при погляді збоку коліна випрямлені; у чотириногих приматів руки довші ніг, коліна розведені в сторони "колесом" і завжди напівзігнуті, стопи рознесені один від одної, так що при двоногому ходінні мавпа рухається дуже незграбно, похитуючись, компенсуючи нестійкість сильними бічними коливаннями тулуба. Обом варіантам відповідають певні характерні форми колінних і гомілковостопних суглобів. Біпедальна будова стегнових кісток відома, починаючи з Orrorin tugenensis 6,2 млн. років тому.

Будова стопи - у прямоходячих виражені поздовжній і поперечний склепіння (підйоми) стопи, пальці прямі, короткі, великий палець не відведений в бік і малорухомий; у чотириногих стопа пласка, пальці довгі, вигнуті, рухливі, великий палець має хапальну функцію, може сильно відводитися в сторону, що має відображення в більшій довжині його м'язів і характерній формі суглобів. У Ardipithecus ramidus 4,4 млн. років тому присутні склепіння стопи, але пальці довгі і зігнуті, а великий палець здатний відводитися далеко в бік. У стопі Australopithecus anamensis 4,1 млн. років тому, судячи з будови великої гомілкової кістки, великий палець був малорухомий. У Australopithecus afarensis 2,5-3,9 млн. років тому cводи стопи добре виражені, великий палець міг злегка протиставлятися іншим, але набагато слабкіше, ніж у сучасних мавп, відбиток ноги був майже як у сучасної людини. У стопі Australopithecus africanus і Paranthropus robustus великий палець був сильно відведений від інших, пальці були дуже рухливі, будова проміжна між мавпами і людиною. У всіх австралопітеків пальці стопи були досить довгі і зігнуті. У Homo habilis стопа сплощена, без вираженого зводу, але пальці прямі, короткі, а великий палець повністю приведений до решти.

Будова рук-у повністю прямоходячих гомінідів руки не пристосовані до ходіння по землі або лазання по деревах, руки короткі, фаланги пальців прямі; у різних приматів є численні морфологічні адаптації до чіпляння за гілки (включаючи варіанти з редукцією великого або інших пальців, або зі зрощенням пальців в єдиний "гачок"), а у вищих людиноподібних - до ходіння по землі з опорою на фаланги зігнутих пальців (включаючи особливу скошеність суглобової поверхні променевої кістки). Риси пристосування до ходіння по землі або лазіння по деревах є у австралопітеків Orrorin tugenensis, Ardipithecus kadabba, Ardipithecus ramidus, Australopithecus anamensis, Australopithecus afarensis, Australopithecus africanus, Paranthropus robustus і навіть Homo habilis. Зокрема, не виключено, що Australopithecus anamensis часто пересувалися на чотирьох з опорою на фаланги зігнутих пальців.

Будова хребта-у прямоходячих хребет орієнтований вертикально і має характерні вигини - лордози вперед і кіфози назад, розміри хребців закономірно збільшуються зверху-вниз, крижі широкі і короткі; у чотириногих немає шийного та поперекового лордозів, а розміри хребців розрізняються не настільки закономірно, крижі вузькі і довгі. У австралопітеків Australopithecus afarensis і Australopithecus africanus вигини, ймовірно, були як у сучасної людини, але деякі деталі будови хребців (наприклад, витягнутість тіла хребців спереду-назад) зближують їх з мавпами. Будова крижів у відомих австралопітеків - починаючи з Ardipithecus ramidus і Australopithecus afarensis - типово гомінідні.

Поиск по сайту: